Хранителі - Дін Кунц

Хоча Волту вже перехотілося розпитувати через боязнь відповідей, все ж він сказав:

— Банодайн — це дуже засекречене місце. Туди без дозволу не пройдеш, та й вийти звідти, гадаю, не менш складно, проте псові й Аутсайдеру це вдалося.

— Так.

— Вочевидь, ніхто на це не розраховував. І це означає, що вони виявилися розумнішими, ніж дехто вважав.

— Так.

— У випадку з собакою… ну, виявився він розумнішим, аніж усі вважали, то й що з того? Пес поводиться мирно, — промовив Волт.

Лем відвів погляд від запітнілого лобового скла і глянув на Волта.

— Все правильно. Але якщо Аутсайдер розумніший, аніж ми вважали… або настільки ж розумний, як ми, то зловити його буде значно важче.

— Настільки? Як ми?

— Це неможливо.

— А якщо він ще розумніший? — промовив Волт.

— Ні. Цього не може бути.

— Невже?

— Ні.

— Точно?

Лем зітхнув, утомлено протер очі й промовчав. Він не збирався знову брехати своєму найкращому другу.

7

Нора і Трейвіс гортали світлини по черзі, помалу дізнаючись більше інформації про Ейнштейна. Він відповідав на питання, гавкаючи або метляючи хвостом. Він зміг підтвердити, що обрав рекламу комп’ютерів, бо вона нагадала йому про машини у лабораторії, де його тримали. Ретриверу сподобалася світлина з чотирма молодими людьми, які на пляжі грали у смугастого м’яча, бо один з учених, вочевидь, використовував м’ячі різних розмірів під час дослідження інтелекту, а цей тест Ейнштейну особливо подобався. Вони не могли визначити причину його зацікавленості папугою, метеликами, Міккі Маусом та іншими речами, але лише тому, що не могли придумати точних запитань, на які можна було відповісти лише «так» або «ні».

Але навіть незважаючи на те, що на сотні їхніх запитань вони так і не дочекалися відповідей, сам процес пізнання збуджував і захоплював їх, оскільки успіх був очевидний. Тому варто було продовжувати. Вони лише раз засмутилися, коли запитували Ейнштейна про картинку з журналу, де був намальований демон з анонсованого фільму жахів. Ретривера ця картинка надзвичайно схвилювала — він підібгав хвоста, вишкірився і глухо загарчав. Кілька разів він відбігав назад від світлини, ховаючись за диваном або йдучи в іншу кімнату, де сидів хвилину-дві, а потім неохоче повертався, щоб вислухати додаткові питання. І весь цей час він безперервно тремтів.

Нарешті, після десятихвилинної спроби з’ясувати причину страху Ейнштейна, Трейвіс вказав на кіношне чудовисько зі здоровенними щелепами, гострими іклами та очима, що світилися, і запитав:

— Можливо, ти просто не розумієш, Ейнштейне. На картинці зображено несправжню істоту. Це вигаданий демон із фільму. Ти розумієш, що таке вигаданий?

Ейнштейн помахав хвостом: «Так».

— Це вигаданий монстр.

«Ні».

— Вигаданий, дурнику, несправжній. Просто людина в гумовому костюмі, — промовила Нора.

«Ні».

— Так, — наполягав Трейвіс.

«Ні».

Ейнштейн спробував знову оббігти диван, але Трейвіс ухопив його за ошийник і не відпускав.

— Ти стверджуєш, що бачив таке створіння?

Пес підвів голову від картинки, зазирнув Трейвісу в очі, а потім здригнувся і завив.

Жалісливі нотки первісного жаху в тихомирному витті Ейнштейна і тривога у його темних очах, яку неможливо описати, так зворушили Трейвіса, що він аж сам здивувався. Тримаючи Ейнштейна за ошийник, а іншу руку поклавши йому на спину і відчувши, як тремтить пес, він раптом і сам затремтів. Трейвісу спало на гадку, що пес дійсно бачив щось схоже, хоча це було божевілля.

Відчувши зміну в Трейвісі, Нора запитала:

— Що трапилося?

Нічого не відповівши, він повторив запитання, яке Ейнштейн перед цим проігнорував:

— Ти стверджуєш, що бачив таку істоту?

«Так».

— Щось на кшталт цього демона?

Пес гавкнув і помахав хвостом: «І так, і ні».

— Щось принаймні схоже на цього демона?

«Так».

Відпустивши ошийника, Трейвіс погладив собаку, щоб заспокоїти. Проте Ейнштейн продовжував тремтіти.

— Це через нього ти постійно чатуєш біля вікна?

«Так».

Нору бентежило і тривожило сум’яття Ейнштейна, і вона теж почала його погладжувати.

— Я гадав, що ти боявся тих людей з лабораторії, які можуть тебе знайти.

«Ні».

— Ти не боїшся їх?

«І так, і ні».

— Але найбільше ти боїшся… що цей монстр знайде тебе, — промовив Трейвіс.

«Так, так, так».

— Це та істота, що гналася за нами в лісі? Та, в яку я стріляв? — запитав Трейвіс.

«Так, так, так».

Трейвіс глянув на спохмурнілу Нору.

— Але це просто кіношний монстр. В реальному житті такого не буває, — сказала вона.

Ейнштейн подибав кімнатою, обнюхуючи розкладені