Хранителі - Дін Кунц
— Ми вже знаємо, що лікар нагадує тобі одного з учених у лабораторії, — сказала Нора.
«Так».
— Отже, ти хочеш сказати, що вчений, котрий працював із тобою, знає, що то за створіння? — запитав Трейвіс.
«Так».
Ейнштейн знову почав переглядати світлини. Цього разу він повернувся з рекламою, на якій було зображено автомобіль у клітці. Він знову тицьнув носом у клітку, а потім, вагаючись, — у демона.
— Ти хочеш сказати, що цю істоту треба помістити у клітку? — запитала Нора.
«Так».
— Ще й більш од того, гадаю, він хоче сказати, що бачив ту істоту, коли вона була в клітці, — промовив Трейвіс.
«Так».
— У тій же лабораторії, де був ти?
«Так, так, так».
— Ще одна лабораторна тварина? — запитала Нора.
«Так».
Трейвіс витріщився на світлину демона з густими бровами, глибоко посадженими жовтими очима та викривленою пащекою з гострими зубами. Нарешті він промовив:
— Під час експерименту… щось пішло не так?
«І так, і ні».
Ейнштейн схвильовано перебіг вітальнею до вікна і, поклавши передні лапи на підвіконня, визирнув назовні. На Санта-Барбару опускався вечір.
Нора та Трейвіс сиділи на підлозі посеред порозгортуваних журналів та книг. Вони раділи, що досягли успіху, але вже почали втомлюватися, хоч і не показували цього. Раптом вони спантеличено глянули одне на одного.
— Як гадаєш, Ейнштейн може брехати, вигадуючи неймовірні історії, як це, бува, роблять діти? — тихо запитала Нора.
— Не знаю. Вміють собаки брехати чи це суто людське вміння? — Він засміявся, відчуваючи абсурдність власного запитання. — Чи можуть собаки брехати? Чи може лось стати президентом? Чи можуть корови співати?
Нора засміялася вслід за ним.
— А качки можуть вибивати чечітку?
Бажаючи трохи поклеїти дурня після розумових та емоційних зусиль, що їх вони доклали під час спілкування з Ейнштейном, Трейвіс сказав:
— Я бачив таке одного разу.
— Справді?
— Так. У Лас-Вегасі.
Нора розсміялася і промовила:
— У якому готелі це відбувалося?
— «Цезар-палас». Крім того, та качка ще й співала.
— Качка?
— Так. Знаєш, як її звали?
— Як?
— Семмі Дейвіс-молодший, — відповів Трейвіс, і вони знову розсміялися. — Він був такою суперзіркою, що на афіші навіть не вказували повністю його імені: люди і без того знали, хто виступатиме.
— Вони просто писали: «Семмі», так?
— Ні. Лише «Мол.»
Ейнштейн відвернувся від вікна і тепер, нашорошивши вуха, дивився на них, намагаючись зрозуміти їхню чудернацьку поведінку.
Трейвіса і Нору ще більше розвеселило спантеличення Ейнштейна. Це було найсмішніше, що вони коли-небудь бачили. Захлинаючись реготом, вони попадали одне на одного, наче якісь дурники.
Презирливо пирхнувши, ретривер повернувся до вікна.
Поки вони приходили до тями і втишувався сміх, Трейвіс раптом усвідомив, що він обіймає Нору, а вона поклала йому голову на плече. До цього часу вони ще не дозволяли собі такого близького фізичного контакту. Трейвіс відчував свіжий запах її чистого волосся і тепло її тіла. Раптом він відчайдушно захотів її, і вже знав наперед, що поцілує її, щойно вона підніме голову з його плеча. Через мить вона підняла голову, і Трейвіс так і вчинив: поцілував її, а вона відповіла на його поцілунок. Кілька секунд Нора не розуміла, що відбувається; на якусь мить вона збайдужіла до всього на світі й лише насолоджувалася цим напрочуд невинним цілунком, в якому відобразилася не пристрасть, а дружба й ніжність. Потім губи Нори зробилися м’якшими, дихання почастішало і вона, міцніше схопивши його за руку, присунулася ближче, ледь застогнавши. Пробурмотівши щось, Нора раптом наче отямилась від власного голосу. Відтак вона несподівано і напрочуд гостро відчула у Трейвісі чоловіка, і її очі широко розплющилися від подиву (і страху). Трейвіс одразу ж відсунувся від неї, бо на підсвідомому рівні відчув, що ще рано. Коли зрештою вони будуть кохатися, то це в слушний момент відбудеться без будь-яких вагань і перешкод. Оскільки пам’ять про перше їхнє кохання зостанеться на все життя, вона повинна бути яскравою, радісною і вартою того, щоби про неї не забути. І хоча зараз був не той момент, щоб щось планувати чи присягатися, Трейвіс не сумнівався, що він проведе з Норою Дейвон усе життя. На підсвідомому рівні він зрозумів, що вже знав про це кілька останніх днів.
Коли незручний момент минув, вони просто сиділи обіч одне одного, не зважуючись коментувати раптові зміни у їхніх стосунках. Нарешті Нора вимовила:
— Він досі стоїть біля вікна.
Притиснувшись носом до скла, Ейнштейн вглядався в темряву.
— Можливо, він говорить правду, — промовила Нора. — Хіба з лабораторії не могла втекти якась інша дивна істота?
