Хранителі - Дін Кунц

як його друг з недовірою сприймав ці неймовірні можливості. Сучасна наука розвивається надзвичайно швидко, і щороку вчені роблять такі революційні відкриття, що для дилетантів уже не існує великої різниці між наукою та магією. Мало хто з неспеціалістів міг передбачити, що за останні двадцять років світ зміниться настільки кардинально, як, можливо, не змінювався за попередні двісті років. Зміни відбуваються шаленими темпами, і коли ти раптом починаєш осмислювати ці зміни — як-от Волт зараз, — то це водночас захоплює і лякає.

Лем сказав:

— Мабуть, можливо змінити генетичний код собаки, щоб він міг говорити. Це може виявитися взагалі просто — я не знаю. Але зробити так, щоб у нього був відповідний мовний апарат — язик, губи… це б найрадикальнішим чином змінило його вигляд, що не входило в інтереси Пентагону. Тому ці собаки не вміють говорити. Без сумніву, спілкуватися з ними можна буде за допомогою складної системи знаків.

— Ти не насміхаєшся? — сказав Волт. — Це, напевно, якийсь дурний жарт, тоді чому ти не смієшся?

— Ти тільки прикинь, — терпляче промовив Лем. — У мирний час… уяви, як наш президент презентує радянському прем’єру однолітнього золотистого ретривера як подарунок від американського народу. Пес живе у того вдома, буває на роботі, він присутній під час найтаємніших розмов партійної верхівки СРСР. Іноді кожні два тижні чи місяці пес може вночі вислизнути з дому, щоб у Москві зустрітись із нашим агентом і відзвітувати.

— Відзвітувати? Божевілля! — вигукнув Волт і засміявся, проте його сміх був якийсь силуваний, і Лем виснував, що скептицизм Волта, попри показну іронію, похитнувся.

— Кажу тобі, що це можливо. Такого собаку можна вивести в лабораторних умовах шляхом злиття генетично модифікованого сперматозоїда та яйцеклітини і виношування в утробі сурогатної матері. Після річного перебування у лабораторії Банодайн вранці 17 травня пес утік звідти, якимось хитромудрим чином обдуривши сигналізацію й охорону об’єкта.

— То пес утік?

— Так.

— І він вбивав…

— Ні, — заперечив Лем. — Пес ні в чому не винний. Це мила і прекрасна тварина. Я бував у лабораторії Везербі, поки той працював із собакою. Мені довелося спілкувався з ним, у певному сенсі, так би мовити. Присягаюся, Волте, якби ти побачив того пса, створеного Везербі, то зрозумів би, наскільки він ідеальніший від нас, мізерних нікчем.

Волт дивився на нього, нічого не розуміючи.

Лем не міг підібрати слова, щоб висловити свої почуття. Від емоцій, що сповнили його, у грудях защеміло.

— Ну… Я мав на увазі, якщо ми зможемо створити таке чудо і подарувати його світу, то отримаємо щось надзвичайно цінне, хоча песимісти вважають інакше. Якщо нам це вдасться, то силою і, можливо, мудрістю, ми майже дорівняємося до Господа. Ми не лише створюємо зброю, ми ще й створюємо життя. Якщо ми зможемо розвинути інші види до нашого рівня і створити расу, подібну нашій… людський світогляд зміниться назавжди. Змінивши ретривера, ми змінили себе. Надавши собаці нову свідомість, ми, без сумніву, теж станемо свідоміші.

— Господи, Леме, ти як проповідник.

— Невже? Це тому, що я значно довше над цим міркував, аніж ти. Через якийсь час ти зрозумієш, про що я. Ти теж спізнаєш це неймовірне почуття, усвідомивши, що людство наближається до божественного рівня. І ми заслуговуємо на це.

Волт Гайнс витріщився на запітніле скло, наче прочитавши щось цікаве у візерунках конденсату.

— Може, ти й правий, — зрештою промовив він, — і ми стоїмо на порозі нового світу, але зараз доводиться брехати і жити по-дідівськи. Якщо це не пес убив мого помічника, то хто?

— В ту ніч із Банодайна втекла ще одна істота, — сказав Лем. Його ейфорія раптом зникла, бо він згадав і темний бік проекту «Франциск». — Її називають Аутсайдером.

5

Нора взяла журнал з рекламою, в якій потужність автомобіля асоціювали із силою тигра, і, показуючи Ейнштейну машину в залізній клітці, промовила:

— Гаразд, що ж ти ще нам розповіси. Чому тебе так цікавить ця світлина автомобіля?

Ейнштейн гавкнув: «Ні».

— Це тигр? — запитав Трейвіс.

Пес гавкнув.

— Клітка? — запитала Нора.

Ейнштейн помахав хвостом: «Так».

— Ти обрав цю світлину, бо тебе тримали у клітці? — запитала Нора.

«Так».

Трейвіс заповзав на підлозі у пошуках зображення самотнього чоловіка у камері. Повернувшись із ним, він показав його ретриверу й запитав:

— Ти обрав її, бо камера нагадувала ту клітку?

«Так».

— І в’язень на картинці нагадав тобі про твої відчуття у клітці?

«Так».

— Скрипка, — промовила Нора. — В лабораторії хтось грав на скрипці?

«Так».

— Цікаво, навіщо це було потрібно? — поцікавився Трейвіс.

На це питання пес не міг просто відповісти «так» або «ні».

— Тобі подобалася гра на скрипці? — запитала Нора.

«Так».

— Ти взагалі любиш музику?

«Так».

— Тобі подобається джаз?

Пес не загавкав і не замахав хвостом.

— Він не знає, що таке джаз, — звертаючись до Нори, сказав Трейвіс. — Навряд