Хранителі - Дін Кунц

технологія одна. Ярбек хотіла, щоб у її бійця була величезна зловісна щелепа, більша, ніж у німецької вівчарки, чи навіть як у шакала, щоби було якомога більше зубів, але зубів довших, гостріших і, бажано, ледь вигнутих. Для цього Ярбек збиралася збільшити голову бабуїна і повністю змінити структуру його морди, щоб там могло все поміститися. Череп також слід було збільшити, щоб у ньому помістився більший мозок. У Ярбек не було обмежень, як у Дейвіса Везербі, бо їй треба було змінювати зовнішність своєї піддослідної тварини. Навпаки, що жахливішу і страшнішу інфернальну істоту створила би Ярбек, то було б краще, позаяк у цьому разі таке створіння не лише переслідуватиме і вбиватиме ворогів, а й наводитиме на них жах.

Незважаючи на спеку й задуху, Волт Гайнс відчув холодок у животі, так наче він проковтнув величенький шматок льоду.

— Господи, хіба Ярбек та інші не розуміли, наскільки це аморально? Хіба вони не читали «Острів доктора Моро»? Леме, ти повинен виконати моральний обов’язок перед громадськістю і розповісти всім правду. І я також.

— Нічого подібного, — сказав Лем. — Концепція поганих і хороших знань… вона лежить, по суті, лише у релігійній площині. Дії людей можуть бути моральними або аморальними. Це правда. Але знання не можна поділяти. Для вченого чи іншої освіченої людини знання абсолютно нейтральне.

— Але, чорт забирай, застосування знань у випадку з Ярбек не було морально нейтральним.

Засідаючи вихідними на котрійсь із терас і попиваючи «Корону», вони любили помудрувати на такі глобальні теми. Філософи задвірків, підпилі мудрагелі, котрі самовдоволено насолоджувалися своєю мудрістю. Іноді моральні дилеми, які вони обговорювали на дозвіллі, проскакували під час їхньої роботи, але Волт не пам’ятав жодної суперечки, яка була б настільки пов’язаною з їхньою роботою, як теперішня.

— Застосування знань — це частина процесу пізнання, — промови Лем. — Учені повинні впроваджувати свої винаходи, щоб зрозуміти, куди вони їх заведуть. Моральна відповідальність лежить на плечах тих, хто виносить технології за межі лабораторії і використовує для аморальних цілей.

— Ти віриш у цю маячню?

Лем трохи подумав.

— Гадаю, що так. На мою думку, якби ми звинувачували вчених у всіх наслідках, до яких можуть призвести їхні труди, то вони б відмовилися від своєї роботи, та й про якийсь науковий прогрес можна було б забути. Ми й досі жили б у печерах.

Волт вийняв з кишені чистий носовичок і витер обличчя, тим самим даючи собі якийсь час на обмірковування того, що сказав Лем. Він спітнів не стільки від спеки й задухи, скільки від думки, що смертоносний витвір Ярбек сновигає округом Оріндж.

Йому хотілось попередити все людство, що у світі з’явилося шось небачене та вкрай небезпечне, проте це лише підігріло б неолудитів[48], котрі використають творіння Ярбек для роздмухування загальної істерії, щоби покласти край дослідженням рекомбінантних ДНК. Але ж саме подібні дослідження вже уможливили створення кукурудзи та пшениці, які можна вирощувати у бідних і засушливих ґрунтах, що допомогло подолати проблему голоду. Декілька років тому вчені створили штучний вірус, який виробляє дешевий інсулін як побічний продукт. Якщо Волт розповість про жахливий винахід Ярбек, то це допоможе зберегти кілька життів у найближчому майбутньому, але через це світ втратить неймовірні відкриття, пов’язані із дослідженням рекомбінантних ДНК, а в дальшій перспективі це може позбавити житття десятки тисяч людей.

— Лайно, — промовив Волт. — Та ж не все ділиться на чорне і біле!

Лем промовив:

— Саме тому життя і цікаве.

Волт гірко посміхнувся.

— Надто вже цікавим воно стало в останній час. Гаразд, гадаю, що наймудрішим рішенням зараз буде нікому нічого не розповідати. Окрім того, якщо оприлюднити цю інформацію, то сотні недороблених авантюристів почнуть снувати у пошуках тієї істоти, а відтак або стануть її жертвами, або ж перестріляють одне одного.

— Саме так.

— Але мої люди можуть допомогти тримати це у таємниці, беручи участь в пошуках.

Лем розповів йому про сотню вояків з розвідки морської піхоти у цивільному, які досі прочісували пагорби з високотехнологічним обладнанням для відслідковування, а дехто з вовкодавами.

— У мене вже задіяно стільки людей, що аж задосить. Ми робимо все, що можна зробити в цій ситуації. Тепер вчини правильно: не лізь сюди.

Волт насупився і промовив:

— На деякий час. Але ти повинен постійно мене тримати в курсі.

Лем кивнув.

— Добре.

— У мене ще є питання. По-перше, чому його називають Аутсайдером?

— Ну, пес був першим успішним витвором лабораторії, першою істотою з видатним інтелектом, а той монстр — вже опісля. Вчені досягли успіху лише з цими тваринами. Спершу вони писали його ім’я з великої літери: Інший. Але через деякий час він став Аутсайдером, бо це прізвисько йому личило більше. Він виявився не покращеним Божим створінням на кшталт собаки, а взагалі позамежною істотою — чудовиськом з іншого світу. І воно чудово розуміло свій статус аутсайдера.

— Чому не просто бабуїн?

— Бо… він уже не був схожий на бабуїна. Ніхто не бачив подібного до цього, окрім як у фільмах жахів.

Волту не сподобалося те, як потемніли обличчя та погляд Лема, тож він вирішив, що не варто просити описати Аутсайдера детальніше; напевне, йому не треба цього знати.

— А вбивства Гадстона, Везеребі та Ярбеків? Хто