Хранителі - Дін Кунц
— Дай йому папір та ручку, — запропонував Трейвіс.
— Я серйозно, — сказала Нора, дратуючись від нього навіть більше, ніж від пса.
— Я знаю, що серйозно, — відповів він. — Але звучить безглуздо.
Вона на мить схилила голову, ставши схожою на собачку, яка потерпає від літньої спеки, відтак різко здійняла її і, глянувши на Ейнштейна, промовила:
— Ти ж бо розумний, собацюро, чи не так? Хочеш довести, що ти геній, і тим самим назавжди завоювати нашу любов і повагу? Тоді відповідай на наші питання «так» або «ні».
Пес уважно дивився на Нору і чогось чекав.
— Якщо «так» — махай хвостом, — продовжувала Нора. — Але це лише якщо відповідь «так». Поки ми випробовуємо цю теорію, постарайся не махати хвостом за звичкою чи просто від збудження. Махай ним лише тоді, коли хочеш сказати «так». Якщо відповідь «ні», то гавкни один раз. Всього один.
Трейвіс промовив:
— «Я краще ловитиму котів» — гавкнути двічі, — промовив Трейвіс, — а «Принеси мені “Будвайзер”» — гавкнути тричі.
— Не збивай його, — різко сказала Нора.
— Чому б ні? Він же збиває мене.
Пес навіть не дивився на Трейвіса. Він зосередив свій погляд на Норі, поки вона ще раз пояснювала свою систему гавкання.
— Добре, — сказала Нора. — Давай спробуємо. Ейнштейне, ти зрозумів систему?
Ретривер разів п’ять-шість помахав хвостом.
— Це просто збіг, який ні про що не свідчить, — промовив Трейвіс.
Нора на мить завагалася, обдумуючи наступне питання, а потім промовила:
— Як мене звати?
Ейнштейн припинив махати хвостом.
— Мене звати… Елен?
Пес гавкнув: «Ні».
— Мене звати… Мері?
Пес гавкнув: «Ні».
— Мене звати… Нона?
Пес закотив очі, наче дорікаючи Норі за те, що вона його хоче розіграти. При цьому хвостом він не махав і гавкнув один раз.
— Мене звати… Нора?
Ейнштейн щосили заметляв хвостом.
Засміявшись від задоволення, Нора підповзла вперед, присіла й обійняла ретривера.
— Чорти б мене взяли, — промовив Трейвіс, підповзаючи до них.
Нора показала світлину, на яку ретривер поклав одну лапу:
— Ти відреагував на світлину, бо вона нагадує тобі про сім’ю, у якій ти жив?
«Ні».
— Ти колись жив у якійсь сім’ї? — запитав Трейвіс.
«Ні».
— Але ти ж не дикий пес, — заперечила Нора. — Ти ж десь жив, поки Трейвіс не знайшов тебе.
Вивчаючи рекламу «Блу кросс», Трейвіс раптом зрозумів, що знає, які питання ставити.
— Ти відреагував на світлину, бо там є дитина?
«Ні».
— Через жінку?
«Ні».
— Через чоловіка у білому халаті?
Ретривер почав щосили махати: «Так, так, так».
— Отже, він жив з лікарем, — промовила Нора. — Можливо, з ветеринаром.
— Або з ученим, — промовив Трейвіс, розвиваючи свою інтуїтивну думку, яка зненацька спала йому на згадку.
Ейнштейн помахав хвостом, коли Трейвіс сказав про вченого.
— Дослідником, — додав Трейвіс.
«Так».
— У лабораторії, — промовив Трейвіс.
«Так, так, так».
— Ти пес із лабораторії? — запитала Нора.
«Так».
— Над тобою ставили досліди, — сказав Трейвіс.
«Так».
— Ось чому ти такий розумний.
«Так».
— Бо з тобою щось зробили.
«Так».
У Трейвіса стукотіло серце. Чорт забирай, та вони дійсно спілкувалися. Не просто абстрактними поняттями і не відносно примітивним методом, як тоді ввечері, коли пес виклав знак питання з «Мілк-боунів». Це було надзвичайно точне спілкування. Вони розмовляли так, як ото розмовляють троє людей, — ну, майже розмовляли. І нараз Трейвіс із Норою зрозуміли, що це докорінно все змінює. Напевно, такий світ і повинен змінитися, світ, у якому люди і тварини наділені однаковим інтелектом і живуть в однакових умовах як рівня (або принаймні вони можуть дійти згоди), мають спільні надії та мрії. Гаразд, припустимо, що він виділяється з цієї парадигми. Але ж не всі тварини наділені людськими свідомістю і розумом, а всього лише один піддослідний собака, єдиний у своєму роді. Але чорт забирай! Трейвіс побожно дивився на ретривера, і по спині в нього побігли мурашки. Це був не страх, а подив.
Нора звернулася до пса. У її голосі теж читалася побожність, від чого Трейвіс наче онімів.
— Вони не хотіли відпускати тебе?
«Ні».
— Ти втік?
«Так».
— Це трапилося того ранку у вівторок, коли я тебе знайшов у лісі? —
