Olya_#1 - Володимир Худенко
— Та там роботи…
На її долоні звивався маленький, прозорий, маже невидимий черв’ячок — вона посадила його на одного з павучків Skytek, і черв’ячок спритно вп’явся в павучу голівку… Павучок пискнув і кумедно задріботів ніжками, а потім, розігнавшись по Аріниній руці, мов та блоха, стрибонув на стиглі салатові грона.
— Можна б сходити… — вела далі Аріна. — Показала б, де ми жили — нині там не така вже убогість.
Вона всміхнулась і двічі повторила ту операцію — черв’ячок, павучок, писк… плиг на салатові грона…
— Давайте сходимо, — кивнула Оля, здавалось, геть не зважаючи на мамині маніпуляції.
— Та ні, — ніяково всміхнувся Сахір і приобняв Аріну за плече, — ідіть, ми вже тут постарикуємо…
— Так, — із готовністю озвалась Аріна. — Треба ще з вечерею розібратись…
— Та мам, понаїдались! — пирхнула Оля.
— Цить! — буркнула Аріна і запустила в грона ще одного павучка.
— А я хочу з вами! — пискнула Махду і, високо підстрибнувши, обняла Олю за шию зі спини, повисла на ній, кумедно визираючи з-за плеча, мов та мавпочка…
— Куди ж ми без тебе… — всміхнулась Оля.
Макс простежив за останнім павучком і узрів, що попередні напрочуд спритно поїдають великі достиглі ягоди… Один, імовірно отой найперший, вже мав чимале пузце у вигляді круглого напівпрозорого міхура під черевцем — у міхурі фосфорично світилась якась салатова субстанція… Павучок ліниво поворушив ніжками, і до нього тихо підлетів продовгуватий кухонний дрон — павучок тут же звалився в його розкритий прийомник.
— Ну добре, — зітхнула Оля, — до вечері повернемось.
— Е, ні… — крутнула головою Аріна.
— Що?
— Ти в цьому дранті підеш?
— Мам…
— За мною!
— Мам…
— Негайно.
Аріна вхопила Олю за лікоть і повела в коридор — Махду так і висіла у неї на шиї, безпосередньо, дригаючи ніжками. Макс деякий час потеревенив із Сахіром про те та про се, але скоро вернулась Махду, і він трошки знудився — дівчинка почала захоплено демонструвати татові фігури вищого пілотажу, гасаючи на скейті між вітами фосфоричних вавилонських верб — про Макса вони, здавалось, зовсім забули.
Він пройшов в передпокій і знічев’я з’єднався зі станцією RSK — без всякої потреби підзарядив акумулятори «доджа», а потім іще й запустив бозна-нащо smart-діагностику… Потім прислухався — з зали долинали вельми гучні голоси. В основному Олин, то розгублений, то розпачливий, то навіть обурений… Аріна ж лише щось собі тихенько вуркотіла на те…
— Net!
— …
— Mama, net!..
— …
— Nu mam…
— …
— Ni za chto.
— …
— Mam, nu net, nu tol'ko ne plat'e…
— …
— Nu mam…
— …
— Nu-u…
Макс почув поруч неголосний звуковий сигнал і обернувся — перед ним завис кухонний дрон із двома високими келихами, ледь не по вінця наповненими чимось тягучим, ядуче-салатовим, фосфоричним…
За дроном стояла усміхнена Махду зі скейтом в руках.
— Я назвала це «павучий мед»! — прокоментувала вона і взяла келих у дрона. — Це мама його вигадала…
Макс, ніяково всміхнувшись, узяв і собі келих. Махду присмокталась до свого — Макс і собі ковтнув…
Напій був тягучий, п’янко-солодкавий, з виноградним запахом і якимось вкрай особливим відтінком смаку, словом — такий смачнючий, що й справді не відірватись…
— Ну, ми готові… — почув Макс Арінин голос і обернувся.
І лише спрагло вдихнув повітря, заледве не похлинувшись «павучим медом»…
Аріна задоволено всміхалася, а поруч із нею стояла Оля… в неймовірній яскраво-червоній суконьці, що туго облягала її стан, у чорних туфельках на високому підборі, з новою зачіскою — хвилясті каштанові пасма, скошений на очі чубчик, салатова павукоподібна квіточка мистецьки вплетена в пасма над правим вухом… стоп — то була не квіточка. Якийсь вражаючий симбіоз квіточки й шпильки — от що то було.
Макс затамував подих і лише ошелешено зиркав. Невисока і щупленька Оля геть змінилась у цьому вбранні — виструнчилась, лінії фігури якось захопливо окреслились… Макс зиркав і не дихав, а Оля стояла, зворушливо склавши ручки, підібравши одну ніжку, і поглядала на нього запитально, ніяково, соромливо… Боже — та вона почервоніла!..
— Ну… — несміливо прорекла вона.
І раптом так гнівно смикнулась уся…
— Nu vsyo!..
Повернулась було назад до зали, але в неї нічого не вийшло — Макс, отямившись, ухопив її під руку і, шанобливо поклонившись, мовив до Аріни:
— До вечері обов’язково повернемось.
— Чекайте-чекайте! — залопотіла Махду і прошмигнула в одну зі спалень.
Через якусь мить вона повернулась, теж трохи перевдягнена — пухнаста чорна куртка змінилась на легкий светрик, також чорний і з капюшоном, але замість «балаболочки» на ньому тепер красувалась смішна мультяшна Оля в нуарному чорному реглані — вона любовно обіймала гігантський нерозлущений плід арахісу з барвистим написом «Voskhod. Crunch»…
— От паскуда!.. — зойкнула Оля і потяглась за Махду.
Проте в стильній сукні і на підборах у неї не вийшло піймати маленьку бешкетницю — та спритно зіскочила на скейт і шугнула до ліфтів.
— Доганяйте! — окликнула їх.
Аріна помахала їм ручкою, і вони пішли. Піднялись ліфтами мовчки, а вже на парковці Макс зважився звернутись до Олі…
Okinawa Talk (c)
CHATS: 1
CONTACTS: 2
Max:
Тобі з біса личить червоний колір!
(18:51:03)
Olya:
Заткнись!..
(18:51:03)
Вона гнівно зиркнула на Макса, тоді трохи розгублено на Махду, що швидко крутилась довкола них на скейті…
Olya:
Якби не малеча, знаєш, що б я з тобою зробила?!
