Olya_#1 - Володимир Худенко
— Малечка!.. — зворушливо вивела Оля і хутко приземлила мобіль.
Дівчинка, зосереджено нахмурившись, вдивлялась у його матовий панорамний дисплей. Оля ж підняла дверцята і, не діждавшись навіть, поки вони піднімуться, вискочила з салону.
Смаглява дівчинка підстрибнула і пронизливо заверещала. Оля підбігла до неї і підкинула вгору, вхопила і міцно обняла. Дівчинка також обіймала Олю за шию, повисши на її плечах.
— Прилетіла! Прилетіла!.. — вигукувала вона.
— Моя ти малечка!.. — одгукувалась Оля.
— Прилетіла!
Затим вона врешті поставила дівчинку на ноги і вельми строго зиркнула.
— Так, а… чого ти тут вештаєшся? — спитала.
— Тебе чекаю, — простодушно знизала плечима дівчинка, перекидаючи з руки в руку свій бол.
— Відколи?
- Із ранку.
— Що?? І мама тебе саму відпустила?
— Не саму! — пирхнула дівчинка і потрусила перед Олею болом. — Ось. Він за мною шпигує!
І вона раптом із силою жбурнула болом об плиту стоянки. Той, не долетівши до плити якийсь міліметр, злетів високо вгору і відти осипав Олю і дівчинку ядучим голографічним зорепадом…
Оля вловила бол і вгляділась у його м’яку пухирчасту поверхню.
— Тобі його мама дала? — спитала всміхнувшись.
— Угу, — примхливо надувшись, пробурчала дівчинка.
Оля єхидно підморгнула дівчинці і неголосно шепнула:
— Стовідсотково шпигує.
— Я зараз когось одпатякаю… — раптом озвався бол приємним, таким трошки гунявим жіночим голоском і замерехтів різнобарв’ям. — Ану, негайно всі в дім!
— Vot ehto novosti! — ошелешено вигукнула малеча.
— В дім, в дім! — повторив бол. — Зараз будемо обідати.
— Ми не голодні, мам… — всміхаючись вивела Оля.
— Негайно! — гримнув бол, а потім зітхнув і якось так ніжно, трепетно протягнув. — Олюня…
— Ми зараз, мамо, — слухняно озвалась Оля.
Бол згас, і вона потрусила ним, повернувшись до Макса, що вже також вигрібся з тачки і стояв тепер коло них.
— Гібрид іграшкового проектора і шпигунського дрона, прикинь? — проговорила вона до хлопчини. — Мама… — розвела руками.
Він крутнув здивовано головою.
— Так… — Оля присіла перед дівчинкою. — Махду, це Макс, мій…
— Наречений, — обірвало її дівча і примхливо оглянуло Макса, прицмокнуло. — Нічого так.
— Вуха намну, — оскалилась Оля.
— Vot ehto novosti… — понурившись, пролопотіло дівча.
Okinawa Talk (c)
CHATS: 1
CONTACTS: 2
Olya:
— Знає всього пару фраз російською і тулить їх, куди треба й не треба /smile/
(14:15:12)
Max:
/smile/
(14:15:12)
Mahdu:
— Про що ви там шепчетесь?!
(14:15:13)
— Так… — усміхнулась Оля. — Чекай…
Вона виставила в бік руку, і з «доджа» вилетіло два гравіскейта — чорний завис віддалік, а отой із візерунками підлетів до Махду.
— Гостинець, — мовила Оля.
Махду зиркнула на скейт і розгублено всміхнулась.
— У тебе вже є такий? — скоріше сказала, ніж спитала Оля.
Дівчинка знизала плечима.
— Що, не один??
Дівчинка знов знизала, а тоді раптом високо підстрибнула і повісилась у Олі на шиї — чмокнула її в щічку.
— Прилетіла-а!.. — радісно вигукнула.
Оля поцілувала її в чоло і опустила на землю, тоді раптом крутнулась на одній нозі, оддала дівчинці бол і побігла до тачки. Назад вернулась, тягнучи на плечах величезний мішок з арахісом.
— Тоді ось іще варіант… — мовила.
Скинула мішок на скейт.
— Клас! — вигукнула Махду, тицьнувши пальчиком у чудернацьку емблему.
— От і я кажу, — підморгнув їй Макс.
Дівчинка всміхнулась і проворно заводила очима перед собою.
— Засейвлю собі…
— Та чи ви змовилися?! — сердито пирхнула Оля, а Макс зайшовся сміхом.
Дівчинка ж проворно зістрибнула на кольоровий скейт і взяла Макса й Олю за руки — так вони й попрямували до ліфтів. Чорний скейт посунув за ними, слухняно везучи громіздкий мішок з арахісом…
21.
Апартаменти Оля дійсно мала цілком собі достойні — навіть на Максів примхливий смак. Нічого такого вже нереального, але ось тобі досить простора гостьова зала з панорамними вікнами на мегаполіс, дві спальні кімнати зі скайтеківськими резервуарами, автономна виробнича лінія… а найбільший шик — власний маленький сад у глибині помешкання. Гущі декоративних люмінесцентних вавилонських верб, кущі якихось світло-салатових павукоподібних квітів у різнобарвному листі (клятий Skytek зі своїм мерчем), альтанійські вітряні глиці, патлата й шурхітлива сум-трава під ногами… все те багатство ладували метушливі садові колібрі й різнобарвні бджілки, а по кутках тулились і кілька плодових рослин — Макс помітив осипаний плодами цитрус та різнобарвне плетиво виноградних лоз, із котрих китицями звисали достиглі соковиті світло-салатові грона (клятий Skytek!), а по отих лозах ще й прудко снували, збираючи ягоди, вертливі садові дрони у вигляді маленьких чорно-салатових павучків (клятий-клятий Skytek!!).
Ті виноградні лози аж досягали затіненого коридору і плелись по одній стіні передпокою. На протилежній же напівпрозорій його стіні вже зовсім безо всякого сорому палахкотів офіційний логотип Skytek Corporation — салатовий павучок у барвистому плетиві нейронних ланцюгів…
Тут у передпокої Макс і познайомився з Олиною ріднею. Спочатку обіймалися з Олиною мамою — це була струнка, висока й худорлява
