Olya_#1 - Володимир Худенко
А Махду вже була далеченько, ось вона причаїлась за скелею і влучними чергами здаля підсікла іще один мех — пошкодила йому коліно і затим розстріляла впритул. Ось її гармати забубоніли знов — падіння, автоматичне добивання, і ворожий мех валяється без правої лапи, до нього мчать евакуатори…
Оля нетерпляче вгляділась в екран статистики — Махду ледь відставала від зеленоволосої японки… Японка ж діяла дещо інакше — вона успішно зайняла одну свердловину і терпляче качала «криптоній», інколи відстрілюючи здаля найбільш нахабних загарбників. Махду завалила чотири ворожих меха, японка — всього два, але накачала вже до біса цінного ресурсу. Личко Махду на екрані зосереджено скривилось, і вона попрямувала до вільної свердловини — швидко хакнула контрольний термінал. Її особистий рахунок тут же майже зрівнявся з рахунком японки. Але до перемоги ще було далеко… Ще один нишковий хлопчик зайняв останній термінал. Тут сполошилась японка. Вона лишила свій термінал і, розігнавшись, підстрибнула — врубила реактивний ранець і помчала над ріками лави до термінала хлопчика. Вона, вправно маневруючи між архаїчними колонами свердловини, почала на льоту розстрілювати мех хлопчика. Той дав влучну чергу у відповідь і, очевидно, пошкодив одну з її гармат…
Махду знов зосереджено скривилась — очевидно, вона щось зважувала. Оля стиснула кулачки. Так, так!.. Якщо японка завалить мех хлопчика, то набере достатньо очок для перемоги!..
Махду розігналась і шугнула над хмарами попелу. І, полого спускаючись над свердловиною, почала розстрілювати японку з висоти…
«Одна гармата, одна гармата, у неї лишилась одна клята гармата, давай малеча, давай!..»
Мех хлопчика заскрипів і стих…
Але ще був шанс, маленький, але шанс…
«Не ризикуй, не ризикуй…»
Але Махду ризикнула. Вона ввімкнула овердрайв і помчала по містку. Збила японку з ніг, але та встигла пустити коротку чергу із останньої своєї гармати, полоснула по правій лапі меха Махду… Махду розмахнулась тією лапою, аби добити японку, але… але кігті не засвітились. Лише мляво мигнули і остаточно згасли.
«Багнети не функціонують, чорт… пошкоджені»
А от у японки функціонували. Вона кігтями лівиці наскрізь проткнула черево меха Махду.
— Ні-і-і!.. — слізливо заволала Оля.
Мех Махду скотився в струмочок лави і задимів…
Але малеча не хникала, не рюмсала… Вона скорчила в камеру презирливу міну і злісно випалила:
— Da nu ne yob ego mat'!..
Осіклась і винувато поморщилась.
— Гм… тобто… Vot ehto novosti!..
24.
— Ну, ти не засмутилась? — спитала Оля, коли Махду видобули з захисної капсули, і турботливо поправила їй капюшончик.
— Ні… — мляво всміхаючись, крутнула головою та. — Шкода меха, можна було б ще зіграти, — легенько зітхнула.
— Я купив тобі річний абонемент, — підморгнув їй Макс. — Сходимо якось іще, еге ж?..
— Правда? — зачаровано пролопотіла Махду.
І мило пригорнулась до його руки, а він поворушив їй волоссячко.
Від її суму не лишилось і сліду.
— Божок!.. — ледь чутно просичала Оля йому на вухо.
Він прихилився до неї і просичав у відповідь, ще тихіше:
— А ти красуня.
І лукаво всміхнувся.
— Nenavizhu! — просичала Оля ще тихіше і легенько цмокнула його в вушко.
— Взагалі-то, — мовив він, задумавшись, і вглядівся в рекламну стрічку, — можемо спробувати надолужити!..
— Тобто? — вирячилась Оля. — Що ти надумав?
— Ти не хочеш зіграти в S.O.D.?
— У що?..
— Ти що! — скрикнула Махду. — Це ігровий дрім, Ілля в нього раніше постійно рубався… Зіграйте-зіграйте!..
Затрясла Олю за руку, а потім пояснила:
— Мене туди не пустять, я ще маленька… Але я подивлюсь, як ви граєте — там можна, обрізану…
— Цензуровану трансляцію, — пояснив Макс. — Це одне з небагатьох класних творінь Soft Dreams, а чи то вони його десь перекупили… не знаю. Зараз є лише ігрова його версія для розважальних центрів, досить куца. Він насправді старезний, але прикольний. Пішли!
— Ну…
— Пішли, пішли!..
Вони з Махду просто таки потягли Олю за руки до ліфтів. Ліфт доправив їх до одної з дрім-сіток розважального комплексу, і в одній із вільних секцій дівчина-консультант запропонувала їм приєднатись до команди з двох хлопчин, що вже знудились чекати — секція була розрахована на корпоративну пригоду для чотирьох, а S.O.D. був, м’яко кажучи, не надто популярним дрімом…
Хлопці звеселились і привіталися з ними — виглядали вони як парочка. Одного звали Джош, а іншого Янек, обоє високі і субтильні, але Джош — довговолосий, балакучий і чорношкірий, а Янек — зовсім голомозий, мовчкуватий і полотняно-блідий.
Оля почала пояснювати, що ніколи в це не грала і всіх підведе, але хлопцям це було індиферентно — вони почали самі впрошувати її приєднатись, запевняли, що там усе просто, раптом що, то вони підстрахують, і все таке інше…
— Скільки занурень? — спитав Макс у обох, змовницьки всміхаючись.
— Оо, втратили лік!.. — розвів руками Джош.
А Янек лиш мовчки кивнув.
— Ну, у мене зо два десятки є… — соромливо кивнув Макс.
— То тут самі експерти, погоджуйтесь!..
Джош поглядав на Олю ледь не благально.
— Ну… окей.
Махду радісно сплеснула в долоні.
25.
Дівчина-консультант всадила їх усіх чотирьох у зручні лежачі крісла і вдягла на їхні зап’ястя по конект-браслету у вигляді такої симпатичної коралової прикраси… За тим вона дала кожному по келишку з «питним» дефендером — рідина була мутнувата і на смак чимось нагадувала солону воду… Четвірка тут же почала куняти, і дівчина, привітно всміхаючись, провела малу бешкетницю до вигнутого службового голодисплею, всадила в крісло і випустила з рук дві маленькі мушлі — вони тут же пурхнули по повітрю і шмигнули до вушок Махду… Та зосереджено вгляділась в дисплей і прислухалась, потягла носом повітря…
Запахло морем. Цвіллю, піском та рибою, одсирілим вітром, безмежними океанськими просторами…
Затим у мушлях тихенько загув пронизливий ембіент з різко
