Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Я торкнулася губами його губ.

На мить він застиг. Я впала у відчай. Я сильніше притиснула свій рот до його рота. Зрозумій мене. Зрозумій, негайно.

Він повільно торкнувся мого обличчя, ніжно провів мозолястими пальцями по моїй щоці, майже запитально. А потім, здається, зрозумів. Він взяв на себе ініціативу, його губи почали рухатися, поцілунок став ніжнішим, більш переконливим. Його губи пестили мої, потім він почав цілувати мою щоку, поки нарешті не торкнувся мого вуха.

— Усе гаразд? — видихнув він.

Я зарилася обличчям у його волосся. Він користувався якимсь пряним ароматом.

— Ні, — прошепотіла я.

Тоді він відсунувся і натягнув на обличчя посмішку. Взявши мене за руку, він піднявся з-за столу.

— Вельмишановна Панна фон Імпірінс і я маємо... поговорити на одинці, — сказав він людям за столом, які не слухали його. Хезерду, кам’яний вираз обличчя якого залишився незмінним, він хтиво підморгнув.

Тайрус вивів мене з кімнати у завішений шторами передпокій, який освітлювався лише відблисками каміну. У передпокої стояв піднос з післяобідніми релаксантами: лотками кольорових порошків і флаконами з наркотичними інгалянтами.

Тайрус торкнувся моєї щоки й нахилився до мене, його голос був ледве чутним.

— Я знаю, що дівчина Сагну — твій друг, але я нічим не можу допомогти.

— Має бути якийсь спосіб її врятувати, — я схопила його за туніку. — Якщо Ви не зможете нічого для неї зробити, тоді ніхто не зможе.

Тайрус прибрав пасмо волосся з моїх очей, а потім провів пальцем по вилиці, ймовірно, роблячи це для камер безпеки.

— Це дуже важливо для тебе.

— Так. Якщо Ви не втрутитеся, я сама спробую щось зробити будь-якою ціною!

Здавалося, ніби він заглядає всередину себе, а наступної миті на його губах заграла посмішка.

— Немезідо, ти надихаєш. Повертаймося.

Він повів мене до прийомної зали, і я пішла за ним, не зовсім розуміючи, що він збирається робити, але сподіваючись, що він усе виправить. Мені було важко довіритися комусь у ситуації, у якій я сама нічого не могла зробити.

Тайрус провів мене до столу дуже ефектно: його груди чванливо виставлені вперед — він поводився так лише в ті моменти, коли зображав напади божевілля, а на губах грала божевільна посмішка.

— Дядю, у мене блискуча ідея!

— Тайрусе, зараз не час... — зашипіла Сигна.

— Для вас я «Ваше Високопреосвященство», бабусю, тому що я — Спадкоємець Прімус.

Тайрус зосередив усю увагу на дядькові.

Сигна міцніше стиснула келих з вином, і на мить губи Імператора сіпнулися. Йому подобалося спостерігати, як його спадкоємець принижує його матір, чого Тайрус, без сумніву, і добивався.

— Моя нова кохана ніколи раніше не бувала на планеті, — продовжив Тайрус, — і я сам скучив за деякими планетарними задоволеннями. Віддайте дівча Сагну мені, і я розберуся із цією ситуацією.

Вельмишановна Пані Сигна захлинулася сміхом.

— Та ти що? Ти збираєшся погасити неминуче повстання?

— Так, — Тайрус відсалютував своєму дядьку. — Щонайменше, моя спроба може змінити розвиток подій. Якщо дівча Сагну відмовиться співпрацювати, я сам відрубаю їй голову.

— О, відправ його туди, — колючі очі Сигни блищали, як ножі. — Це справді буде цікаво. Божевільний придушує повстання Ексцесів!

З поблажливою посмішкою Імператор відкинувся на спинку стільця.

— Тайрусе, Тайрусе... Тобі так мало відомо про владу та її використання. Що ти зможеш зробити, вирушивши туди? Ексцеси поважають силу. Вони кидають нам виклик, отже, єдиний можливий вихід — розчавити їх.

— Дядьку, — Тайрус упав на коліна, на його обличчі все ще грала божевільна посмішка, що так суперечила його прагненнями, — ви знаєте, що дівчина Сагну дуже дорога моїй Сайдонії, а Сайдонія дорога дівчині Сагну. Я гадаю, що з допомогою Сайдонії вона зможе переконати Ексцесів і придушити це повстання з мінімальними витратами. Якщо я не правий, тоді я візьму всю відповідальність за наслідки на себе.

— Охо-хо! — Вельмишановна Пані Сигна зігнулася від сміху. — Ти візьмеш на себе всю відповідальність? — вона поглянула на сина. — Відправ його туди. Ти призначив його Спадкоємцем Прімусом. Дай йому можливість, щоб... — її усмішка була схожа на оскал голодного кота, ніби вона не вважала за потрібне ховати своє відношення до цієї ситуації, у якій Тайрус, безперечно, осоромиться, — ...щоб він показав себе у всій красі.

Імператор замислено провів пальцем по підборіддю.

— Як на мене, ми зменшимо витрати, якщо Тайрус переконає Люмінарців зустрітися з ним особисто. Насправді, він міг би, — очі Імператора заблищали, — напоумити їх. Любий Тайрусе, я скажу тобі, що я хочу, щоб ти їм передав. — Потім Імператор поглянув на мене: — Що скажете, Сенаторе фон Імпірінс? Думаєте, ви зможете використати це безрідне дівчисько Сагну, щоб позбутися нових проблем?

Я ще не знала, що замислив Тайрус, але вже прийняла рішення й думала лише про те, як вчинила