Діаболік - С. Дж. Кінкейд

— Вас тішить стан, у якому перебувають мої внучка і її чоловік, Сенаторе фон Імпірінс?

Я похапцем відповіла:

— У жодному разі, Ваше Високопреосвященство! Якщо я й посміхнулася, то лише тому, що пригадала їхнє добре ставлення до...

— До їхньої хвороби і твого суцільного провалу в пам’яті.

Ця жінка вбила всіх, окрім улюбленця. У мене не було жодних сумнівів, що вона і мене вбила б, якби мала хоча б маленьке підтвердження того, що я — причина бід Салівара і Дівайні.

— Так, Ваше Високопреосвященство, — пробурмотіла я, — яка трагічна ніч...

Сигна роздратовано стисла губи.

— Коли ви з моїм онуком почали спілкуватися?

Тайрус накрив мою руку своєю. У кожній клітині його тіла відчувалося гостре напруження.

— Я ж розповідав тобі цю історію, бабуню.

— Я бажаю почути цю прекрасну розповідь від самої юної панни.

Якусь мить я не знала, що сказати. Потім згадала ті пусті вигадки, які Тайрус підготував заздалегідь, щоб виправдати наші нинішні стосунки.

— Розумієте, я була дуже засмучена останніми подіями, — я зробила ковток вина, щоб пригадати історію Тайруса. Його рука все ще лежала на моїй, великим пальцем він погладжував мою долоню, — трохи сценічного мистецтва на доказ вдаваної пристрасті. Це збивало мене з пантелику, але я придушила бажання забрати свою руку і покласти її на коліна, адже це б теж не пройшло повз увагу Сигни. — Його Високопреосвященство перестрів мене, вбиту горем і стражданнями, й привів на «Олександрію». Він потішив мене прекрасними старовинними речами, що звуться книгами, і так одне привело до іншого.

Я вирішила підтвердити свою розповідь посмішкою, адресованою Тайрусу, сподіваючись, що ніхто не помітить моїх холодних, порожніх очей. Він посміхнувся мені у відповідь.

— А, ну звісно, — зауважила Сигна, — твоє серце підкорила бібліотека. Лише зорям відомо, навіщо Тайрус зберігає ті книги, а от ти вочевидь розділяєш батькову любов до знань.

Ці слова таїли в собі погрозу. Вона все ще намагалася підловити мене, очікуючи, коли я припущуся помилки.

— Ні, що ви, знання — це не моя пристрасть, Ваше Високопреосвященство, — швидко промовила я. — Ті книги були такими... гарненькими.

— Але їхній зміст таїть у собі небезпеку, — вона зробила ковток вина. — Уся ця жага до знань... Я цього не розумію. Як на мене, то навчання — це марно витрачений час, особливо якщо будь-хто може довідатися про все з комп’ютера. Будь обережною, Сенаторе фон Імпірінс. Ти ж не хочеш стати жертвою свавільних поглядів, як твій батько?

Я стисла кулак під столом.

— Ні, Ваше Високопреосвященство, не хочу.

— Що мене дивує, — продовжила Сигна, — так це те, що мій онук закохався в дівчину Імпірінс. Я й гадки не мала, що в нього є подібні схильності. Я вважала, що всі ті книги — це вияв його дивацтва, а не визнання та пошанування інтелектуальної цікавості.

Це була небезпечна заява, і Тайрус добре це розумів. Він посміхнувся, а потім відкинувся назад і поглянув на стелю.

— Бабусю, правду кажучи, у мене немає бажання читати ті книги. Просто я думав, що знайду в них відповіді на запитання, чому я такий величний порівняно зі звичайною людиною. У мене так багато запитань. Чому всі дивляться на мене і не сліпнуть від блискучого світла моєї божественної сутності? Чому в мене є доступ до божественної мудрості Космосу, а інші не здатні чути ті голоси? Що криється в моїй скромній постаті, що робить мене таким надзвичайним? — потім він підніс мою руку до своїх вуст, дивлячись при цьому на бабцю. Я відчувала дивовижне тепло його губ на своїй шкірі. — Сайдонія фон Імпірінс дала відповіді на мої запитання.

Сигна здивовано підняла брови на своєму фальшиво молодому обличчі.

— Он як?

— Так. Вона стверджує, що насправді Живий Космос не виявляє своєї волі за допомогою мого смиренного людського тіла, а швидше я є породженням Космосу, як і будь-яка інша людина.

— Я безліч разів говорила тобі про це, — визвірилася Вельмишановна Пані Сигна.

— Але ж бабусю, її мелодійний голос звучить набагато переконливіше, — він торкнувся пальцем моєї нижньої губи. — Хіба я не говорив тобі про це, кохана?

Як довго він збирається торкатися мене? Але поглянувши в очі Тайруса, я зрозуміла, що він просто втілює в життя свій план: демонструє, що я — стримувальний фактор його безумства.

На мить рука Вельмишановної Пані Сигни, у якій вона тримала келих з вином, зависла в повітрі, і вона здивовано поглянула на Тайруса.

— Ну що ж, — взявши себе в руки, вона зробила витончений ковток. — Що ж, Тайрусе, я здивована.

Саме тоді я зрозуміла, що вона йому повірила.

Звичайно, вона повірила. Усі ці роки вона вірила в його божевілля. То чому б не прийняти новий вибрик безумця?

Світло над нами перемістилося, набувши золотистого відтінку, що перетворив дрібні трафаретні різьблення на стіні в блискуче мереживо гобелену. До зали зайшов Хезерд. Потім з’явився Імператор в оточенні ботів безпеки, а за ним увійшов ще один