Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Я помітила, що на Імператорі був бронежилет.

— Сину мій. Поцілуй мене. — Сигна підняла своє гостре підборіддя.

Посмішка Імператора була жорсткою, як граніт. Його, без сумніву, дратувало те, що, маючи верховну владу, він досі отримує накази від своєї матері. Але, пам’ятаючи про правила хорошого тону, він нахилився і поцілував її в гладеньку щічку.

— Який я радий, що ми всі тут зібралися, — заявив Імператор, випробовуючись. Коли його блукаючий погляд зупинився на мені, він самовдоволено посміхнувся. — Племіннику, мушу похвалити твій вибір. Сенатор фон Імпірінс — сама чарівність.

Я обдумувала, чи не повернути свою початкову зовнішність і чи не стати знову самою собою, особливо після того, як побачила тіло Енміті в загоні Мантикори. Мстива, злостива частина мого єства хотіла втовкмачити Імператору, наскільки ми схожі з тим Діаболіком, якого він так легко позбувся.

Але я цього не зробила, бо побоялася, що його Діаболіки вирішать, що ми занадто схожі, тож можемо мати спільний зразок ДНК. Натомість я вибрала темно-рудий колір волосся й абсолютно білу шкіру, щоб краще гармоніювати з натуральним рудуватим волоссям Тайруса. Тепер ми виглядали як справжня пара.

Коли боти-офіціанти внесли страви, боти безпеки почали дзижчати й літати навколо столу. Тим часом, як водиться, першими їжу скуштували члени Імператорської сім’ї, а потім трапезу розпочав Імператор.

Він майже не дивився, коли страву куштував Тайрус, але я помітила, що він дуже уважно спостерігав, як Вельмишановна Пані Сигна відрізала тонюсінький шматочок соковитої шинки. Він похитав головою, коли Салівар і Дівайні отримали свою порцію страв для дегустації.

— Це буде майже милосердям, якщо вони зможуть перетравити отруту в такому стані, чи не так? — Переконавшись, що жодна зі страв не отруєна, він із задоволенням почав їсти.

— Вульгарне зауваження. Ми всі повинні молитися за їхнє одужання. Десь мають бути кращі медичні боти, чи не так? — Вельмишановна Пані Сигна відкушувала маленькі шматочки, з огидою спостерігаючи за ботами безпеки. — Цей шум просто нестерпний. Вони обов’язково повинні кружляти навколо під час трапези?

Імператор натягнуто посміхнувся.

— Мамо, навряд чи ти можеш звинувачувати мене за надмірну пересторогу. Тиждень тому в мене було три Діаболіки. А зараз залишилось тільки два.

У моїй пам’яті сплив спогад про Енміті, тіло якої пожирала Мантикора. Я стиснула свої столові прибори, борючись зі спокусою перестрибнути через стіл і всадити виделку в око Імператору.

Шум біля дверей врятував мене від цього імпульсу. Боти безпеки підлетіли до входу, а Енгвіш розвернувся до дверей, напруживши всі м’язи.

Досередини зайшов розпашілий Сенатор фон Пасус, сиве волосся якого було скуйовджене, ніби від різкого руху рукою.

Сенатор обережно опустився на коліна й сказав:

— Прийміть мої вибачення, Ваше Високопреподобство, за те, що відриваю Вас від обіду, але в мене термінові новини.

Імператор зітхнув і піднявся, щоб привітати Сенатора. Він простягнув руки, дозволяючи тому прикласти його долоні до обличчя. Потім вони обмінялися кількома словами, які навіть я не змогла розібрати через дзижчання ботів безпеки.

Тим не менше, щоб це не було, слова Сенатора змусили Імператора збліднути.

— Знайдіть ту дівчину. Негайно приведіть її сюди. Цього не можна дозволити, — гаркнув він і повернувся до столу.

Тайрус робив вигляд, що розглядає свої нігті. Але коли наші плечі торкнулися, я відчула, наскільки він напружений. Дівайні та Салівар продовжували пускати слину й байдуже дивитися в тарілки.

Імператор гірко розсміявся.

— Прекрасно. Справді, який цікавий хід подій, — він повернувся до Сигни. — Люмінарці проголосили незалежність. Вони вигнали всіх імперських чиновників зі своєї системи.

Щоки Сигни посіріли.

— Вони не можуть цього зробити.

— І все-таки вони це зробили. Вони вимагають, — вимагають, — повернення дочки Намісника. Невені Сагну.

Невені. Я кинула на Тайруса схвильований погляд. Але він усе ще демонстрував повну незацікавленість і не побачив цього.

— Я відправлю дівча назад до них, — пообіцяв Імператор. — О, так... я відправлю їм її голову в коробці.

ТРИВОГА стисла мої легені в міцних лещатах. Вони ведуть сюди Невені, вірогідніше за все для страти. Вони вб’ють її прямо на наших очах, а потім... потім, без сумніву, спокійно продовжать свій обід.

Я вчепилася пальцями в біцепс Тайруса. Він запитально поглянув на мене, піднявши свої світлі брови. Я потилицею відчувала погляд Хезерда, але решта були зайняті своїми справами: Енгвіш чатував двері, тоді як Імператор з матір’ю перешіптуючись відійшли в куток. Якщо є якийсь шанс врятувати Невені, я повинна негайно поговорити з Тайрусом наодинці. Я повинна вивести нас обох подалі від Діаболіків. Я не могла поговорити з Тайрусом тут, бо вони почули б кожне моє слово.

Був інший спосіб.

Я нахилилася до Тайруса.

— Цить, — сказала я і погладила рукою його шию та широкі плечі, що виявилися на диво м’язистими. Він насупився. Тепер він дивився