Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

звідки злітали всі земні кораблі. Там жертвами, гм… галюцинації… стали відразу троє учасників нашої марсівлі. Вийшло так, що жоден з них не був у каньйоні Копрат, і що трапилося з Азарієм, тобто про його… захворювання, як ми всі гадали, чули з його слів. Коли це почалося, всі знаходилися в диспетчерському бункері й займалися регулюванням радіоапаратури для прямого зв’язку з «Вітром часу». Вони відразу збагнули, в чому річ, але саме явище так їх зацікавило, що спочатку знехтували небезпекою. Лише коли один з них почав непритомніти, люди покинули бункер, проте галюцинації не припинилися і зовні. Фантом виявився в тому самому місці, де вони побачили його крізь вікно бункера. Я кажу «фантом», хоча всі троє стверджують, що сприймалося це як цілком реальний об’єкт… Їх свідчення сходяться аж до найдрібніших деталей… Вони повантажилися у всюдихід і ще деякий час продовжували спостереження, поки один не знепритомнів.

Тоді решта двоє погнали всюдихід сюди на Базу. Від’їхавши декілька кілометрів, розвернулися, щоб озирнутися. Фантом уже зник. Посадкова плита була порожня.

Професор Бардов замовк і задумливо потер перенісся.

— Значить, у цьому випадку фантом спостерігався на посадковій плиті космодрому? — уточнив Геворг.

— У самому центрі плити, за півкілометра від бункера і всюдихода.

— То що все-таки це було?

— Хоч яким це здасться вам дивним, у всіх випадках одне й те саме, — Бардов виділив останні слова. — Високий кам’яний портик[113] з квадратними колонами, що підтримують масивне нависаюче склепіння. У глибині за колонами портика — яскраво освітлена зала чи якийсь майдан, заповнений безліччю живих істот у яскравому вбранні. Між колонами портика з’являлася висока постать у довгому фіолетово-червоному плащі чи мантії й робила руками закличні знаки…

— Людська постать? — знову уточнив Геворг.

— З тієї відстані, на якій знаходилися спостерігачі, вона сприймалася як людська, так само, як і істоти у глибині.

— А фантом у печері?

— Я ж сказав: у всіх випадках одне і те саме.

— Не розумію, — Геворг знизав плечима, — як у тісному просторі печери?..

— У печері мовби прочинялося вікно, — пояснив Мак, — Азарій казав: «Як вікно в інший світ…» Там також був портик з колонами і все решта… Азарій спостерігав це тричі. У рідкісні хвилини прояснення він кілька разів детально переказував мені картину…

— Чому тричі? — запитав Кирило. — Професор казав про дві… галюцинації Азарія Горбунова.

— Три, — кивнув Бардов. — На жаль, три. За ним не угледіли. Дізнавшись про фантом на плиті космодрому, Азарій, порушивши мою заборону, втік з Бази і сам поїхав на космодром. Ми похопилися надто пізно… Погоня виявила всюдихід у центрі посадкової плити космодрому. Передня частина машини була розплющена, немов вона врізалася в якусь перешкоду. Мотор не працював, а Азарій, дуже побитий, лежав у глибині вантажного відсіку, вочевидь відкинутий при зіткненні всюдихода з «чимось». Коли його вдалося привести до тями, він сказав, що на космодромі побачив те саме, що і в печері. Спробував проскочити на всюдиході між колонами портика. Далі нічого не пам’ятає…

— Ну а ще ваші примари з’являлися? — поцікавився Геворг.

Кирилові здалося, що в питанні фізика прозвучала погано приховувана іронія.

Бардов задумливо погладив пишну бороду:

— Більше ні… У нас їх більше ніхто не бачив. Проте ми визнали необхідним посадити «Вітер часу» у іншому місці.

— А на головному космодромі хтось ще бував? — питання прозвучало безневинно, але в очах Геворга Кирило прочитав відверту насмішку.

— Бували, — Бардов продовжував погладжувати бороду. — Там установлено регулярне спостереження. Крім того, з диспетчерського бункера автоматично велася кінозйомка.

— І що ж?

— Нічого. На кінокадрах посадкова плита порожня і в її околицях нічого підозрілого не виникало.

— Цілком природно, — посміхнувся Геворг, — давно відомо, що примари, привиди, вампіри та інша нечисть на кіно— і фотоплівці не фіксуються.

— Щодо примар не знаю, — спокійно відзначив Бардов, — не випадало ними займатися. Але міражі, колего, вдається сфотографувати. До речі, тут на Марсі міражі не рідкість.

— Ви хочете сказати… — почав Геворг.

— Ні, я сказав усе, що хотів. Прошу ще питання, якщо вони є.

— Чи залишається на п’яту зміну хтось із числа тих, що спостерігали… «фантом Азарія»? — запитав Кирило.

— «Фантом Азарія», — задумливо повторив Бардов. — Непогано… Можна прийняти це як робочу назву проблеми. Ні, колего, ніхто не залишається. Все-таки у нас немає стовідсоткової певності, що це не захворювання.

— Цікаво, а що думає з цього приводу головний медик четвертої зміни? — запитав Геворг.

— Дозвольте? — Мак поглянув на Бардова.

— Певна річ, колего.

— Це не захворювання в загальноприйнятому значенні слова, — почав Мак, — це поранення… Якщо хочете — травма, що наноситься мозку якимсь ще невідомим нам явищем, найпевніше невідомим випромінюванням, пов’язаним із виникненням фантома. Гадаю, навіть певен, що ми ще зіткнемося з ним. Серед багатьох загадок Червоної планети ця видається однією з найбільш цікавих і, далебі, найбільш небезпечних… Я повністю згоден з нашим шефом, їй слід присвятити максимум уваги.

— Можна ще одне питаннячко? — підняв руку Гевopг.

— Будь ласка, — кивнув Бардов.

— А про наших сусідів із західної півкулі Землі ніхто не думав?

— Ні, чому ж, думали, — сказав Бардов. — Вони просили захопити на Землю одного хлопця з їх зміни. Він хворий два місяці, а їх корабель з’явиться тут через рік… Судячи з того, що сказав мені професор Джікс, їхній бос, у хлопця, якого завтра привезуть до нас, ті самі симптоми, що у Азарія…

* * *

Наступного ранку в кабіні Кирила пролунав мелодійний сигнал внутрішнього телефону. Особисті приміщення марсівників на головній Базі називалися кабінами. Розмір кабін був стандартний — два з половиною метри на три з половиною, при двох із чвертю метрах висоти. Поряд — туалет і душова —