Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
Стояв, спершись ліктями на перила оглядового майданчика КП, задумливо дивлячись — і ніякого бою не помічаючи — на діряву тканину туману, що місцями стелився над лісами, просікою і болотами; стояла оманлива тиша — ні пострілів, ні вибухів, ні ревіння моторів. Раптом здригнувся від несподіванки, побачивши в метрі від себе видовжене, наче м’яч для гри в американський футбол, темно-сіре, вологе від роси металеве тіло дрона, який втупився в міністра оборони поглядом убивці — холодними об’єктивами, обмацуючи Палія червоним променем лазерного прицілу. Не спромігся ні на що краще, ніж змахнути руками, як баба на курей, і вигукнути:
— А ну, киш! Ти що собі дозволяєш, мать твою!
Дрон, як здалося Палієві, високомірно, не притримуючись жодної субординації, повільно розвернувся і полетів у напрямку штабу «синіх».
Ніхто не звернув уваги на цю сценку: бій був у розпалі. Все відбувалося у тиші, на зіткненні електромагнітних полів та лазерних променів, і бронетехніка гинула не внаслідок вибухів чи пожежі, а в результаті виходу з ладу комп’ютерів і двигунів.
Отямившись від шоку після зустрічі з дроном (треба покарати оператора, який дозволив собі таке зухвальство — злякати міністра оборони), Палій раптом звернув увагу на «Чорний клин» — темний неприступний прямокутник лісу: дві вогняні лінії пропікали його наскрізь, наче хтось автогеном різав бляшаний лист, наближаючись до танкової просіки.
Антон Зігель, відірвавшись від апаратури, стояв поруч і захоплено вигукував:
— Уперед! Уперед! Молодець, Воропай.
Через кілька хвилин неприступний ліс був прорізаний наскрізь, як гнила тканина, і Палій побачив, як дві «ящірки» стрибнули на просіку і стрімко рвонули в напрямку штабу «синіх».
— Все! The end! — Зігель задихався від захвату, наче сам подолав танкову просіку і самотужки захопив штаб «синіх». Неприродні, ядучо-анілінового кольору, піднялися над місцем розташування штабу яскраво руді й фіолетові сигнали димових шашок.
— Пане міністре, навчання скінчено, — ввічливо звернувся Зігель до Палія.
Над «Чорним клином», над просіками, випаленими «ящірками», зависли темні димові смуги. Палій відчув запах гару, принесений вітром.
— Як скінчено? Тільки почалося… і все?
— Все. «Червоні» виграли.
— Але ж у сценарії закладено, що виграють «сині»! — Палій не терпів самодіяльності, відступів від наказів, ламання заздалегідь встановлених правил гри.
Зігель винувато розвів руками.
— Так вийшло. Вибачте. Перемогла команда «червоних». Вони швидше приймали неординарні рішення. Їхні програми виявилися повнішими, кращими.
— Хто командував «червоними»?
— Старший науковий співробітник ІСТАР майор запасу Воропай.
— Скажіть вашому Воропаю, — Палій уже не міг тамувати гнів, бо почувався обдуреним, — що я йому ноги з дупи повириваю, якщо ще раз насмілиться бавитись із дроном у моїй присутності.
— Передам, — миролюбно склав руки на череві Зігель. — Але, пане міністре, він мислить не дупою, а головою. А дрон, між іншим, зняв із КП важливу інформацію.
— Яку інформацію? — з ненавистю сказав Палій. — Ви чому не виставили охорону навколо штабу «синіх»? Тут однієї розвідувально-диверсійної групи вистачило б, щоб захопити цей сраний штаб. Чого варті ваші комп’ютери? Ви що — всерйоз вірите, що війна буде стерильною? Без рукопашних боїв, без крові, без свого Сталінграда? Війна з Північним союзом більше не повториться.
Зігель знизав плечима.
— Сталінград? Хто його пам’ятає? Ви ще згадали б Ватерлоо. Чи битву при Фермопілах.
— Один вибух тактичного ядерного боєзаряду в повітрі знищить ваші срані комп’ютери і дрони. І тоді хто битиметься з ворогом? Ваші оператори? Вони навіть не озброєні. Вважаю ваші навчання невдалими. Це не «Весняна рапсодія», а… а… соло на дірявому барабані. Я так і доповім Верховному головнокомандувачу. Все. Можете йти.
Палій згадав убивчий погляд дрона і відчуття страху й незахищеності, яке охопило його. Може, цей дрон уміє читати думки? Подумав, що успішний переворот можна буде здійснити тільки за допомогою операторів роботизовано-комп’ютерної зброї.
58У неділю, 12 березня, Гайдук запросив на вечерю до себе патріарха Ізидора і академіка, голову Державної комісії з питань духовності і культури Твердохліба (М.В.Гоголя). Якщо патріарх лише трохи посивів, не втративши анітрохи статуарної величі, то Твердохліб змінився невпізнанно (Гайдук не бачив його з часів поїздки до Суздаля): повністю облисів (виявляється, проходив курс хіміо- і радіотерапії), а славнозвісний Гоголів ніс зменшився в усіх своїх неповторних параметрах. Голос також змінився — став хрипким і тихим.
Гості принесли з собою подарунки. Ізидор — розкішно видану книгу промов і проповідей «Християнська єдність. Дорога, Правда і Життя» з голографічними зображеннями християнських храмів першого тисячоліття — від Сирії до Риму, від Візантії до Києва, від Греції до Вірменії. В шкіряні палітурки книги були вмонтовані мікроносії, на яких записана була духовна музика ранніх християн.
— Це безцінний дар, — зворушено сказав Гайдук. — Обов’язково прочитаю.
Твердохліб також вручив генералу свою книгу — «Роздуми про сенс існування і призначення України», не так розкішно видану, але досить об’ємну, з портретом автора на обкладинці — в академічній шапочці й мантії, з хворобливою, вимученою посмішкою на худому обличчі, з прикладеним до книги диском — перекладом англійською мовою.
Гайдук пишався своїм декретом, яким забороняв видавати книжки без перекладу іноземною мовою — хоч англійською, іспанською чи китайською.
Роль господині виконувала Віра Іванівна, якій допомагали молоді хлопці-кухарі, привезені з Острога. Спільними зусиллями приготували пісну вечерю з кількома рибними стравами і на десерт — відвареними качанами молодої кукурудзи. Сиділи в тій самій кімнаті, де справляли сороковини, тільки Гайдук переставив меблі так, щоб ніщо не нагадувало йому Леді. На стіні навпроти вікон висів портрет Олі, зроблений ще до хвороби — її лукава усмішка; щоразу, дивлячись на портрет, Гайдук чув її іронічний голос: «Пане генерале… Як вам ведеться без
