Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
Однак тут, порушуючи заздалегідь прокреслений сценарій обговорення, на сцену вийшла представниця Італії, точніше, її центрально-римської частини — молоденьке дівча-підліток у старовинному джинсовому костюмчику, зі світлою косичкою на лівому плечі, яку вона, хвилюючись, сіпала обома руками — і представилася чистою, але трохи застарілою — без англійських домішок — українською мовою: Калина Луцик, Рим, аспірантка центру «Де Дикація» — вивчення демократії і диктатури.
— Про що ви кажете? — обурено спитала вона, вийшовши в самісінький центр сцени, бо трибуна була зависока для неї. — Орвел — найгеніальніший пророк людства з часів Івана Богослова з його «Апокаліпсисом», — проголосила Калина Луцик. — Вся історія людства за останні сто років — від 1984 до 2084-го — свідчить про правоту передбачень Орвела, безпомилковість його пересторог!
Нерубай, сидячи в першому ряду поряд із генералом Симоненковим, комісаром Житомира, зі зростаючою симпатією спостерігав за цим дівчиськом, яке казало правду, яку знали всі, але мовчали. Генерал неспокійно совався у своєму кріслі й навіть спитав пошепки гостя з Центру, обдавши Нерубая запахом застійного перегару — чи не варто перервати промову цієї… згідно із законами надзвичайного стану.
— Боронь Боже, — прошепотів у відповідь високопоставлений професор політології, — нехай говорить. Це наукова дискусія.
— Орвел має великі заслуги перед Україною, — вела далі Калина. — Він один із перших у світі, ще перед Другою світовою війною, сказав, що колосальні події — такі як голод в Україні 1933 року, що забрав мільйони життів, — пройшли поза увагою більшості англійських русофілів. Скажіть мені, — дзвінко спитала Калина, обводячи поглядом зал, — чи вшанувала Україна Орвела? Чи є в цій країні хоч один пам’ятник письменнику чи вулиця його імені?
Зал зааплодував.
— Тепер щодо пророцтв. Орвел передбачав нескінченні війни між Океанією та Євразією. Що бачимо ми? Третю і Четверту світові війни, Великий Вибух і Велику Темряву. Орвел змалював зловісний образ Великого Брата. Що відбувається через сто років? Великий Брат удосконалився, зріс кількісно і зміцнився якісно, він спостерігає за нами на вулицях і площах міст, у приватних квартирах і офісах, породжуючи страх і двоєдумство. Про яку регульовану постдемократію можна казати в атмосфері тотального стеження й контролю думок?
— Правильно! — залунали в залі голоси.
— Це провокація! Припиніть! — гнівно закричала повна випещена блондинка у фіолетовому довгому панбархатному платті — проректор університету, організатор конференції.
— Нехай говорить! Не перебивайте! — вимагав зал.
Генерал Симоненков підвівся й, не попрощавшись із Нерубаєм, вийшов із залу.
— Я могла багато б сказати про мою країну — Італію, де панують мафія, безробіття і Великий Брат. Але обмежуся лише однією цитатою з Орвела.
Вона дістала з нагрудної кишені джинсової куртки зім’ятий аркуш і почала читати:
— «Світ буде повною протилежністю тим дурним гедоністським утопіям, якими тішились колишні реформатори. Світ страху, зради й мук, світ, який, удосконалюючись, ставатиме не менш, а більш безжалісним. Прогрес у нашому світі буде спрямований на зростання страждань. Колишні цивілізації стверджували, що вони засновані на любові й справедливості. Наша ґрунтується на ненависті». Джордж Орвел, «1984». Пізнаєте?
Злива оплесків привітала дівчину, яка легко зістрибнула зі сцени й, задерикувато поглянувши на Нерубая, під овації залу пройшла на своє місце.
Розкішна блондинка-проректор, сяючи діамантами, почала давати відсіч італо-українській зайді, розповідати, як вільно і щасливо дихається громадянам України-Руси в режимі регульованої солідаристської постдемократії. Вона належала до племені соціологів — найбільш брехливої та продажної частини інтелектуальних лакеїв. У 2077 році вона захистила докторську дисертацію на тему «Всенародна підтримка Гетьмана Махуна. Корелятивно-когнітивна парадигма сучасної міфологемістики».
Нерубай вийшов до холу, де можна було випити каву. Там було порожньо — лише за дальнім столиком стояла Калина Луцик із чашкою в руках.
— Дозвольте приєднатися? — спитав Нерубай.
— Будете мене знищувати? — сьорбнула каву Калина.
— Та навпаки. Хочу привітати. Мені дуже сподобався ваш виступ. Хоча я з ним не згоден, — широко всміхнувся Нерубай, наче це він переміг у дискусії, і підняв чашку. — За вашу і нашу свободу, пані Луцик.
— Зовіть мене Калиною.
— А я Оксан.
Вона приснула зі сміху:
— Якщо у вас народиться дочка і ви назвете її Оксаною, вона буде Оксана Оксанівна?
— Саме так, Калино Малинівно… Але я хотів би продовжити нашу дискусію в нормальній обстановці. Можна перетнутись із вами сьогодні увечері?
Калина лукаво подивилася на Оксана.
— Сподіваюсь, що це не кімната містера Чаррінгтона, де зустрічалися Джулія та Вінстон?
— Лишень ресторан у нашому готелі. До речі — ви в якій кімнаті зупинились?
— Чотириста три.
— А я в п’ятсот п’ятнадцятій, — повідомив Нерубай. — Запрошую повечеряти разом. Я знаю місце, де немає прослуховування.
— Із задоволенням.
— Тоді о сьомій, — допив свою каву Нерубай.
— Але в мене немає вечірнього плаття, — поскаржилася Калина.
Нерубай відчув приплив незрозумілої радості від слів цього дівчиська.
— Даю вам слово, що місцеві красуні збожеволіють від заздрості, побачивши ваш старовинний джинсовий костюм. Такого навіть у місцевому історичному музеї не знайдеш.
…І от тепер, після бурхливої ночі, проведеної в номері-люкс Нерубая, після розпивання джина з тоніком з міні-бару і розкурювання косяка з марихуаною, що знайшла Калина, після нескінчених дискусій про
