Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
— Це може бути, на жаль, — підтвердив сумно Твердохліб. — Таке вже траплялося в нашій історії. Перехід від язичництва до християнства — що це, як не масова зрада?
Гайдук знову ковтнув мінеральну воду і продовжив:
— Тому я дивлюсь на Акт Возз’єднання ширше — як на політично-оборонну подію, як на факт морального об’єднання і опору суспільства ісламській агресії. Але наскільки ви, мої дорогі друзі, переконані в консолідації народу України-Руси, в його здатності чинити моральний опір? І збройний також?
Поясню своє питання: в мене є багато тривожної агентурної інформації щодо процесів у суспільстві, спостерігається зростання невдоволення частини населення військовим режимом. З одного боку — байдужість і пасивність більшості громадян, з другого боку — поява деяких радикальних партизанських рухів, здатних розірвати, знищити мир у державі. Звідси моє друге запитання: може, маємо справу з глибокою кризою військового режиму? Може, треба повернутися до моделі так званої ліберально-партійної виборної демократії, яка, на моє переконання, моментально знову розірве державу, позбавить її здатності до ефективної оборони в умовах зростаючих загроз. Що ви думаєте?
— Я думаю, — ворухнувся Ізидор, — що тільки Бог знає насправді, що трапиться з Україною. Тільки в Нього є план, і він нам наразі невідомий. Думаю, що на нас насувається, можливо, останнє випробування, подібне до того, що стояло перед нами в 2014 році — чи хоче народ український залишитись існувати на своїй землі, чи Господь покарає нас, як покарав колись народ Ізраїлів — і передав його у руки чужинців і губителів землі на здобич, щоб ті її пограбували. Мене дуже стривожила ваша промова, пане генерале, бо ви не з тих, хто кидається порожніми словами… Скажу відверто: ми багато втратили з початку нинішнього століття — віру, мораль, християнські цінності. Церква в цьому також винна: не змогла своєчасно реформуватися, пішла за галасливими святошами, за мракобісами і ревнителями старовини. Зберегла ритуали, зовнішні форми, а багато в чому втратила суть — милосердя. Але тепер — після таких жахливих випробувань, як ядерні вибухи і Велика Темрява, люди знову повернулися до Бога. Тому не треба боятися розколу. Смертохристи не перевелися і виступатимуть проти Возз’єднання, але не вони становлять більшість. Церква знову з народом.
І повірте: ми, зі свого боку, не сидимо склавши руки, пане генерале, а ведемо велику роботу. Роз’яснюємо в церквах вірянам сенс Возз’єднання, сенс повернення до Єдиної Христової церкви — і люди нас розуміють.
Що стосується внутрішньої ситуації в державі… то міг би сховатися за формулою «Богу — Богове, кесарю — кесареве». Та не буду. Відверто кажучи, відчувається потреба якихось змін.
— Яких? — до Гайдука прийшло роздратування, як тоді, коли зустрічався з Малаховим. Він відчув зростаючий опір тих людей, на яких спирався, які йому здавалися однодумцями, і це йому не сподобалось.
— Люди відчувають втому від влади, — сказав Твердохліб. Голос слабкий, а слова тверді. — Наші люди схильні до анархії, їхнє гасло «воля», а не «свобода».
Гайдук сердито ворухнувся.
— Люди, люди… Це абстракція. А конкретика така, що ми побудували найм’якішу форму диктатури, навіть не диктатури, а того, що зветься порядком. Хіба ми втручаємось у повсякденні справи людей? Обмежуємо їхнє право на пересування? На ведення бізнесу? На інтелектуальну діяльність? Вашу книжку, пане академіку, хтось цензурував?
— Ні, — злякано сказав Твердохліб, забувши додати, що книга його видана накладом п’ятсот примірників і нікому не потрібна.
— Ми не стільки керуємо, скільки регулюємо, — продовжив Гайдук, намагаючись говорити миролюбно. — Всі статистики кажуть нам, що людям стало краще жити, що добробут зростає. Це не офіційна брехня, це — правда. Але якщо ми зараз відійдемо — то хто замість нас прийде? Що станеться з державою?
— Я переконаний, що держава в її попередній формі віджила, відмирає, — в голосі Твердохліба з’явилася вперта сила, якої він сам не очікував. — Не держава, а вільні міста і асоціації міст — Львів і Краків, Харків і Воронеж… Вільні землі, вільні громадяни. Ось наше майбутнє.
— А тактичною ядерною зброєю хто володітиме? Вільні землі? Хто розроблятиме нові види озброєнь? (Згадав Харків і «ящірки» на конвеєрі заводу Малишева). І хто протистоятиме наступу «Глобального джихаду»? Ні, тут ви помиляєтесь. Я вважаю державу вічною, неминущою цінністю і головною запорукою існування українського народу, — жорстко сказав Гайдук. — Це навіть не предмет дискусії.
Твердохліб винувато похитав головою — його худа шия здавалася кволим стеблом висохлої рослини.
— Вибачте, пане генерале, можливо, я щось не те сказав…
І раптом Гайдуку стало невимовно жаль цю вмираючу людину. Генерал відчув себе справжнім тираном, котрий не терпить інакодумства, і його охопив сором.
— Це ви мені вибачте. Я поважаю вашу думку, але маю інший погляд. Даю слово, що уважно прочитаю вашу книжку і ми ще зустрінемось із вами і подискутуємо.
— Ми більше не зустрінемось, — ледве підвівся зі свого крісла Твердохліб. — Я дуже зле почуваюсь. Ця книга — мій заповіт. У ній я каюсь за свої помилки та інтелектуальні блукання. В цій книзі я переглянув свої погляди на Гоголя і тверджу, що Гоголь — зрадник України, жалюгідний малорос, царський служака, словесна отрута якого — треба сказати, дуже талановита отрута — заповзла в серця українців і досьогодні розтліває їх. Дякую за вечерю… і ще раз вибачте. Не хотів нікого образити…
Гайдук провів гостя до виходу, подав йому плащ (той відмовлявся, не можучи ніяк потрапити до рукава слабкою рукою, і довго вовтузився, застібаючи плащ), прощався, знову і знову вибачаючись, потім неочікувано поцілував Гайдука і заплакав і, спираючись на генералового охоронця, посунув до автомобіля.
Повернувшись до їдальні, Гайдук розвів винувато руки. Патріарх мовчки нахилив голову. Кілька хвилин пили чай, думаючи про своє. «Треба подзвонити професору Поліщуку, може, чимось допоможе Твердохлібу», — вирішив Гайдук.
— Коли я казав про потребу змін, я не мав на увазі ліквідацію держави, — мовив Ізидор. — Ні окремі землі, ні асоціації міст, ні навіть єдина церква не замінять собою
