Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

— ознака алкогольної інтоксикації — пойняв його разом із поверненням пам’яті: вони з Ледою спали на другому поверсі дерев’яного будинку для гостей, зведеного на березі Київського моря серед сосен, неподалік від танкодрому 269-го учбового центру сухопутних військ України-Руси.

— Ледо, Ледочко, — почав розштовхувати дружину Палій. — Прокинься.

Нарешті зі стогоном Леда підвелася і злякано спитала:

— Що сталося? Де ми?

— Я боюся.

Чоловік поклав руки на її плечі й притулив дружину до себе. Вона відчула, як він тремтить.

«Мерзотник, — подумала вона, — менше пити треба, не дасть поспати».

Вона спробувала розімкнути його обійми, щоб знову лягти, але Палій тримав її міцно, наче останню надію.

— Чого боїшся, герой України? — глузливо спитала вона. — Зелена чупакабра наснилася?

Він почав шепотіти їй на вухо:

— Три дні тому до Стригуна прийшли слідчі військової прокуратури.

— Ну і що? Давно треба, щоб не крав…

— Та ні, якби ж то… Гребуть під аварію з гелікоптером… пам’ятаєш, коли Грім і Войчишин загинули?

— А тобі що до цього? — не зрозуміла Леді. — При чому тут ти? Ми з тобою якраз із Мальорки приїхали, пам’ятаєш? Ще речі не розпакували. Ще купальники мої були вогкі, — вона засміялася. — Господи, як добре було… А тепер… Якого біса ти привіз мене до цього лісу? Мені твої навчання до…

— Послухай, мать твою! — гримнув по-солдатськи Палій, наче перед ним був якийсь проштрафлений лейтенантик, а не половецька князівна. Він боляче стиснув її плечі й знову перейшов на шепіт: — Це я… я віддав наказ Стригуну знищити Грома. Бо я дізнався, що Гайдук хоче мене змістити з міністра оборони і поставити замість мене Грома. І ти, дорога, перестала б бути першою леді Збройних сил. Уявляєш?

— Ні, — щиро злякалася Леді. — Невже твій Гайдук такий покидьок? Ми ж із ним тоді дружили.

— А цей ідіот Стригун знищив гелікоптер, не знаючи, а може, і знаючи, що в ньому Войчишин.

Леді міцніше обхопила Палія, який ще трусився, наче від холоду. Їй стало жаль його:

— Ну і що? Тобі що — шкода цього вискочку-западенця Войчишина? Пам'ятаєш, як він не схотів подати тобі руку на прийомі? Бо твій батько, бачте, допитував його. Чистоплюй.

Палій сердито відсунувся від дружини.

— Слухай, ти вчора перебрала і тепер не тямиш нічого. — І, знову присунувшись до неї, гаряче зашепотів: — Зрозумій, що Войчишин не повинен був загинути. Навпаки. Він ненавидів Гайдука, вважав його проамериканським, пропольським, проєврейським, проросійським, прочортзна-яким агентом. Він — дисидент, а Гайдук служив Махуну. Якби Войчишин залишився у живих, Гайдука сьогодні не було б. Войчишин розпалив би все. Він це умів… Його загибель була не потрібна. Але після катастрофи всі подумали, що це його уколошкали, а Грім — як гарнір до основної страви. Уявляєш?

— Ти не хвилюйся, — ніжно поцілувала чоловіка Леді. — Ти ні при чому. Нічого вони не знайдуть.

— Неспокійно на серці, Ледочко… Риють глибоко.

— Візьми себе в руки, — різко сказала Леді. — Не ти їх повинен боятися, а вони — тебе. Треба негайно прибрати Гайдука. Будеш чекати — приберуть тебе. Хочеш похмелитися?

Вона пішла до кухні, відкрила холодильник, дістала пляшку горілки з морозильника, налила півсклянки, витягла з банки маринований ніжинський огірок і подала Палієві. Той одним ковтком випив горілку, загриз огірком і відчув, як спокій і тепло знову повертаються в його дуже тіло, а головний біль зникає. І страх розплати за вбивство Грома, Войчишина і невинних літунів відходить від нього, розчиняється в нічній темряві — і тепер не Палій боїться свого страху, а страх — Палія, ховаючись до певного часу, чекає, коли знову вийде з глибин душі й накинеться на свою жертву і розтерзає її. Але Палій не читав Шекспіра і не розуміє цієї кабалістики, бо вже спить сном невинної дитини і підніметься через три години бадьорим, готовим до проведення навчань роботизовано-комп’ютерних військ «Десна-2084» під назвою «Весняна рапсодія». Тільки Леді в глибокій задумі просиділа до ранку на кухні, п’ючи каву.

57

У навчаннях брали участь практично всі оператори РЗК — роботизовано-збройних комплексів — інтелектуальна еліта української армії, — які керували ударними «крилами» безпілотників-дронів, батальйоном перших «ящірок», запущених у серійне виробництво, безекіпажними танками «Оберіг» STX-99, зенітно-ракетними автоматизованими комплексами, батареями протитанкових ракет і стрілецькими радіокерованими пересувними платформами, побудованими на базі машини «Дракар VIII».

О 7:00 AM 2 березня учасники навчань вишикувались на центральному плацу «Десни-444», навпроти пам’ятника легендарному танку Т-100-УМ «Серп», який уславився під час війни з Румунією. Було темно, і плац освітлювався прожекторами, які мертвим своїм світлом вихоплювали з мороку сірі силуети броньованих командно-штабних машин і шеренги операторів і механіків РЗК.

Навчанням керував заступник Малахова, генеральний конструктор Антон Зігель, дії якого контролював, за наказом Палія, полковник Стригун. Палій терпіти не міг отих яйцеголових цивільних самовпевнених інтелектуалів-вискочок, які все нахабніше забирали до своїх рук управління військами, розглядаючи бойове зіткнення, як короткочасний динамічний епізод комп’ютерної гри, де швидкість прийняття рішень і обсяг машинної пам’яті вирішує результат. Ці цивільні фердидурки докотилися до того, що стали заявляти, що військо в його традиційному розумінні припиняє своє існування, що нікому не потрібні натовпи тупих переляканих солдатів і тисячі напівосвічених офіцерів, які ледве вміють керувати одним танком чи літаком, але не складною системою бою: людському мозку не вистачає потрібної інформації і швидкості мислення для блискавичного прийняття складних системних рішень. Це лише під силу потужним комп’ютерам. А Зігель зайшов так далеко, що заперечив і роль генералів, сказавши, що майбутню війну виграють не генерали, а цивільні — висококваліфіковані оператори, що керують складними РЗК, бойові хакери і ремонтники електронної техніки.

«Це Гайдук їх розпустив, — думав Палій, слухаючи цю маячню Зігеля. —