Фундація та Земля - Айзек Азімов

— Більше схоже на одинадцять, — докинув Тревіз.

— Довжина років у цьому світі може точно не відповідати стандартним галактичним. Крім того, косміки мусять мати подовжену тривалість життя, і якщо солярійці у цьому подібні до інших косміків, вони також можуть мати подовжений період розвитку. Ми все ж таки не можемо орієнтуватися на роки.

— Годі антропології, — нетерпляче прицмокнув язиком Тревіз. — Нам треба дістатись поверхні, а оскільки це дитина, ми, найімовірніше, гаємо час. Вона може не знати шляху на поверхню. Могла навіть ніколи там не бувати.

— Пеле! — мовила Блісс.

Пелорат розумів, що вона має на увазі, й після цього мав із Феллом найдовшу розмову. Тоді сказав:

— Дитина знає, що таке сонце. Каже, що бачила його. Здається, вона бачила дерева. За реакцією не схоже, що вона точно розуміє значення слова… Принаймні того слова, яке я вжив…

— Так, Янове, — поквапив Тревіз, — переходьте до суті.

— Я сказав Феллом, що якщо проведуть нас на поверхню, тоді ми зможемо увімкнути робота. Власне, я сказав, що ми його ввімкнемо. Гадаєте, це можливо?

— Про це потурбуємося пізніше. Дитя сказало, що проведе нас?

— Так. Бачте, я думав, що така обіцянка його мотивуватиме. Гадаю, ми ризикуємо його розчарувати…

— Ну то починаймо. Усе це лише теорії, якщо нас упіймають під землею.

Пелорат щось сказав дитині, яка рушила, а тоді зупинилася й озирнулася на Блісс.

Блісс простягнула долоню, й вони удвох пішли, тримаючись за руки.

— Я — новий робот, — легко всміхнулась дівчина.

— Здається, дитя від цього доволі щасливе, — констатував Тревіз.

Феллом підстрибом ішли поруч, і на коротку мить Тревіз замислився, чи тішиться дитина просто тому, що Блісс доклала до цього зусиль, або ще й через збудження від відвідин поверхні і трьох нових роботів, або ж через радість від думки про повернення прийомного родителя Джембі. Не те щоб це мало значення, поки дитина їх вела.

Здавалось, дитя простувало вперед без вагань. Воно без затримки повертало на роздоріжжі. Справді знало, куди йде, або ж це лише через дитячу байдужість? Можливо, воно просто гралося в якусь свою безкінечну гру?

Але, помічаючи, що дорогою докладає трохи більше зусиль, Тревіз розумів, що рухається вгору, а дитина, яка підстрибом крокувала вперед із відчуттям власної важливості, показувала перед собою і щось торохтіла.

Тревіз зиркнув на Пелората, який прочистив горло:

— Здається, вони кажуть «двері».

— Сподіваюся, вам правильно здається.

Дитина вирвалася від Блісс і тепер бігла. Вказала на частину підлоги, що здавалася темнішою за сусідні. Ступила на неї, кілька разів підстрибнувши, а тоді з очевидним збентеженням на обличчі обернулася й пронизливо защебетала.

— Мені доведеться дати живлення, — скривилася Блісс. — Це мене втомлює.

Обличчя її трохи розчервонілося, а світло потьмянішало, але просто перед Феллом, які втішено й дзвінко засміялися, прочинилися двері.

Дитина вибігла у двері, й двоє чоловіків пішли за нею. Блісс вийшла останньою й озирнулася, якраз коли світло всередині згасло, а двері зачинилися. Тоді зупинилася віддихатися, дуже втомлена на вигляд.

— Що ж, — мовив Пелорат, — ми вибралися. Де корабель?

Вони всі стояли, залиті рівним сутінковим світлом.

— Мені здається, він був у тому напрямку, — пробурмотів Тревіз.

— Мені теж так здається, — сказала Блісс. — Ходімо, — і вона простягнула долоню Феллом.

Навколо була тиша, окрім звуків вітру, шурхотіння й перегуків тварин. Раз вони проминули нерухомого робота біля підніжжя дерева, з предметом незрозумілого призначення в руках.

Пелорат зробив до нього крок, очевидно зацікавившись, але Тревіз присадив його:

— Це не наша справа, Янове. Йдемо далі.

Вони проминули ще одного поваленого робота віддалік.

— Гадаю, роботи розсипані на кілька кілометрів в усіх напрямках, — сказав Тревіз. А тоді переможно додав: — О, а ось і корабель.

Вони прискорили ходу, тоді рвучко зупинилися. Феллом збуджено вискотнули.

На землі біля корабля розташувалося щось на кшталт примітивного літального апарата, з доволі допотопним на вигляд і до того ж явно нетривким гвинтом. Поруч з апаратом, між маленьким гуртом чужинців та кораблем, стояли чотири людські постаті.

— Запізно, — мовив Тревіз. — Ми змарнували надто багато часу. Що тепер?

— Четверо солярійців? — зачудувався Пелорат. — Не може бути. Вони навряд чи б так фізично контактували. Можливо, це голозображення?

— Вони повністю матеріальні, — мовила Блісс. — Я в цьому впевнена. Але вони й не солярійці. Їхній розум ні з чим не сплутати. Це роботи.

5

— Що ж, — утомлено озвався Тревіз, — тоді вперед! — Він спокійно рушив далі до корабля, й інші пішли за ним.

— Що ви збираєтеся зробити? — доволі глухо спитав Пелорат.

— Якщо це роботи, вони мають слухатися наказів.

Роботи чекали на них, і Тревіз, примружившись, розглядав їх, поки вони наближалися.

Так, це точно були роботи. Їхні обличчя, нібито зроблені з обтягнутої шкірою плоті, були химерно безвиразними. Вдягнуті роботи були в уніформи, що затуляли всю до останнього сантиметра шкіру, окрім обличчя. Навіть долоні були вкриті тонкими непрозорими рукавичками.

Тревіз зробив недбалий жест рукою, який міг означати тільки грубу вимогу відступити.

Роботи не поворухнулися.

Тревіз тихо мовив до Пелората:

— Скажіть це словами, Янове. Твердо.

Пелорат прочистив горло й заговорив незвичним для себе баритоном, так само як і Тревіз жестами вказуючи роботам відступити. На це один із роботів, можливо, на дрібку вищий за інших, щось відповів холодним та пронизливим голосом.

Пелорат обернувся до Тревіза:

— Здається, він сказав, що ми чужинці.

— Скажіть йому, що ми люди, і нам треба підкорятися.

Тут робот заговорив химерною, але зрозумілою галактичною:

— Я зрозумів вас, чужосвітцю. Я говорю галактичною. Ми — роботи-хранителі.

— Тоді ви почули, що ми люди, тож мусите нам підкорятися.

— Ми запрограмовані підкорятися тільки владикам, чужосвітцю. Ви не владики й не солярійці. Владика Бандер не відповіли під час миті контакту, і ми прийшли дослідити це зблизька. Такий наш обов’язок. Ми знайшли зореліт несолярійського виробництва, кілька чужосвітців та всіх роботів Бандер вимкненими. Де владика Бандер?

Тревіз похитав головою та повільно й чітко промовив:

— Ми нічого про це не знаємо. Комп’ютер на нашому кораблі працює не дуже добре. Ми опинилися біля цієї дивної планети мимохіть. Сіли на неї, щоб дізнатися, де ми. Побачили, що всі роботи вимкнені. Ми не знаємо, що могло статися.

— Це неправдоподібне свідчення. Якщо всі роботи у володіннях вимкнені і все живлення зникло, владика Бандер мають бути мертві. Нелогічно припускати, що вони випадково померли, щойно ви прибули. Мусить бути якийсь причиново-наслідковий зв’язок.

З невизначеною метою, але намагаючись внести плутанину та показати своє чужосвітське нерозуміння й, відповідно, невинуватість, Тревіз мовив:

— Але живлення не зникло. Ви та інші працюєте.

— Ми — роботи-хранителі. Ми не належимо жодному владиці. Ми належимо всьому світу. Владики не контролюють нас — ми працюємо на ядерній енергії. Я знову питаю: де владика Бандер?

Тревіз роззирнувся довкола. Пелорат здавався стривоженим; Блісс стиснула губи, але зберігала спокій. Феллом тремтіли, але Блісс торкнулася плеча дитини; та дещо напружилася, а обличчя зробилося безвиразним. (Блісс що,