Фундація та Земля - Айзек Азімов
— Я ніколи досі не бачила таких часток-перетворювачів, у мене зовсім не було часу попрацювати з ними й вивчити їх. Я просто кинулася на них зі своїм блокувальним маневром, і вочевидь, він не спрацював як слід. Заблоковано було не вхід енергії до часток, а її вихід. Енергія тече туди неспинним потоком, але зазвичай мозок перестраховується, так само швидко її випускаючи. Однак коли я заблокувала вихід, енергія негайно заповнила частки, і за крихітну частку секунди температура піднялася до рівня, коли в мозку вибухає білок, і Бандер померли. Світло згасло, і я одразу зняла блок, але, звісно, було вже надто пізно.
— Навряд чи ти могла вчинити інакше, люба, — запевнив Пелорат.
— Яке від цього полегшення, якщо я вбила?
— Бандер готові були вбити нас, — сказав Тревіз.
— Це була підстава зупинити їх, а не вбивати.
Тревіз завагався. Він не хотів виказувати нетерплячості, бо не бажав образити чи ще більше засмутити Блісс, яка, зрештою, була єдиним їхнім захистом від надзвичайно ворожого світу.
— Блісс, пора тимчасово забути про смерть Бандер. Вони мертві, тож усе живлення в маєтку зникло. Рано чи пізно, і радше рано, інші солярійці помітять це й змушені будуть дослідити. Не думаю, що ви зможете стримати потенційний сукупний напад. І, за вашими ж словами, ви недовго зможете підтримувати обмежене живлення, яке забезпечуєте зараз. Тож важливо без затримки повернутися на поверхню й на наш корабель.
— Але, Ґолане, як ми це зробимо? — спитав Пелорат. — Ми проминули кілька кілометрів звивистим шляхом. Гадаю, тут унизу цілий лабіринт, і особисто я найменшої гадки не маю, куди йти, щоб дістатися поверхні. У мене завжди було кепське відчуття напрямку.
Роззирнувшись, Тревіз усвідомив, що Пелорат мав рацію.
— Гадаю, тут багато виходів на поверхню, і нам не обов’язково шукати той, через який ми прийшли.
— Але ми не знаємо, де ці виходи. Як нам їх знайти?
Тревіз знову обернувся до Блісс:
— Ви можете вловити ментально хоч щось, що допоможе нам знайти вихід?
— Жоден робот у цьому володінні не працює, — сказала вона. — Я вловлюю легкий шепіт менш розумного життя над нами, але він свідчить лише про те, що поверхня вгорі, а це ми й так знаємо.
— Що ж, — мовив Тревіз, — тоді доведеться просто шукати вихід.
— Навмання! — Пелорат був шокований. — Нам не вдасться.
— Може і вдатися, Янове. Якщо шукатимемо, в нас буде шанс, хоч і малий. Інший варіант — просто лишатися тут, і тоді ми точно ніколи не виберемося. Нумо, малий шанс кращий за ніякий.
— Чекайте, — озвалася Блісс. — Я все ж таки щось вчуваю.
— Що? — спитав Тревіз.
— Свідомість.
— Розумне життя?
— Так, але, думаю, обмежене. Але найкраще я вчуваю дещо інше.
— Що саме? — Тревізові знову довелося гамувати нетерплячість.
— Жах! Нестерпний жах! — прошепотіла Блісс.
3
Тревіз гірко роззирнувся. Депутат знав, де вони ввійшли, але не обманювався: він не зможе відтворити шлях, яким вони прибули. Зрештою, він мало звертав увагу на повороти та закрути. Хто ж думав, що вони опиняться в ситуації, коли їм доведеться повертатися самим, без допомоги, із самим лише слабким мерехтливим світлом за помічника?
— Блісс, як гадаєте, ви зможете запустити машину? — спитав він.
— Певна, що можу, Тревізе, та це не означає, що я зможу нею кермувати.
— Мені здається, Бандер кермували нею ментально, — мовив Пелорат. — Я не бачив, щоб вони чогось торкалися, коли та рухалася.
— Так, Пеле, — лагідно відказала Блісс, — вони кермували ментально, але як саме? З тим же успіхом можна сказати, що вони робили це за допомогою панелі управління. Може, так і було, але якщо я не знаю, як ту панель використовувати, це не допоможе, правда?
— Ви могли б спробувати, — запропонував Тревіз.
— Якщо спробую, мені доведеться докластися до цього всім своїм розумом, а в такому разі я не зможу підтримувати світло увімкненим. У темряві від машини нам не буде користі, навіть якщо я дізнаюся, як нею кермувати.
— То доведеться плентатися пішки?
— Боюся, так.
Тревіз втупився в щільну й моторошну темряву, що пролягала за межами тьмяного світла зовсім поруч. Він нічого не бачив і не чув.
— Блісс, ви досі відчуваєте цей наляканий розум? — спитав він.
— Так.
— Можете сказати, де він? Можете провести нас до нього?
— Ментальне відчуття — це пряма лінія. Воно не переломлюється звичайною матерією, тож я можу сказати, що воно йде звідти. — Вона вказала на точку на тьмяній стіні. — Однак ми не можемо пройти до нього крізь стіну. Найкраще, що ми можемо — це йти коридорами й намагатися знаходити шлях у тому напрямку, де відчуття сильнішатиме. Словом, доведеться зіграти в «гаряче й холодно».
— Тоді почнімо негайно.
— Стривайте, Ґолане, — знітився Пелорат, — ми впевнені, що хочемо знайти цю істоту, чим би вона не була? Якщо вона налякана, можливо, в нас теж будуть причини боятися.
— Янове, в нас немає вибору, — нетерпляче похитав головою Тревіз. — Це розум, наляканий він чи ні, і він може захотіти — або його можна змусити — спрямувати нас на поверхню.
— І ми просто лишимо Бандер лежати тут? — стривожено спитав Пелорат.
Тревіз узяв його за лікоть:
— Ходімо, Янове. Тут у нас теж немає вибору. Зрештою хтось із солярійців знову запустить це місце, робот знайде Бандер і подбає про них — сподіваюся, не раніше, ніж ми відлетимо й опинимося в безпеці.
Він дозволив Блісс іти першою. Безпосередньо довкола неї світло завжди сяяло сильніше, і вона зупинялася на кожній розвилці коридору, намагаючись відчути напрямок, із якого надходив страх. Інколи вона проходила крізь двері, часом завертала за ріг, а тоді поверталася й пробувала інший шлях, поки Тревіз безпорадно за нею спостерігав.
Щоразу, коли Блісс ухвалювала рішення та впевнено рушала в якомусь напрямку, перед нею спалахувало світло. Тревіз помітив, що тепер воно здавалося трохи яскравішим — або його очі пристосовувалися до півтемряви, або ж Блісс дедалі вміліше поралася з перетворенням. Якось, проминаючи один з устромлених у землю металевих стрижнів, вона поклала на нього руку, і світло помітно пояскравішало. Блісс кивнула, нібито задоволена собою.
Ніщо навколо не здавалося знайомим; вони блукали частинами підземного маєтку, яких не проминали на шляху сюди.
Тревіз і далі видивлявся коридори, які б круто вели нагору, а поміж цим вивчав стелю, шукаючи щось схоже на люк. Нічого такого йому не траплялося, і наляканий розум лишався їхнім єдиним шансом вибратися.
Вони йшли в тиші, окрім звуків власних кроків; у темряві, крім світла безпосередньо навколо; у смерті, окрім власних життів. Час від часу вони вирізняли тьмяне громаддя робота, що нерухомо сидів чи стояв у півтемряві. Раз побачили робота, який лежав на боці, із застиглими в химерній позі руками й ногами. Тревіз подумав, що вимкнене живлення заскочило його поза рівновагою, і він упав. Живі чи мертві, Бандер не могли впливати на силу тяжіння. Напевно, зараз по всіх величезних володіннях Бандер роботи бездіяльно стояли та лежали, і це можуть швидко помітити на кордонах.
Або й ні, подумав тоді Тревіз. Солярійці знатимуть, коли
