Фундація та Земля - Айзек Азімов

Намагаючись зберігати твердість голосу та говорити чітко, він сказав:

— Ви показали себе шляхетним і люб’язним солярійцем, Бандер. Ви не розгнівалися через наше вторгнення до вашого світу. Ви привітно провели нас своїми володіннями й маєтком, відповіли на наші запитання. Вам було б природніше відпустити нас. Нікому не треба буде знати, що ми побували в цьому світі, а в нас не буде причин повертатися. Ми прибули без злих намірів, лише шукаючи інформацію.

— Усе це так, — безтурботно відповіли Бандер, — і поки що ми дарували вам життя. Утім ви померли тієї ж миті, коли ввійшли в нашу атмосферу. Ми могли — і мусили б — убити вас одразу, щойно наблизилися. А потім наказати роботові зробити розтин і вивчити чужинців. Ми цього не зробили. Ми потішили власну цікавість та піддалися своїй безтурботній природі, але тепер уже годі. Більше не можна. Власне, ми вже поставили під загрозу безпеку Солярії, бо, якби через якусь слабкість дозволили переконати себе відпустити вас, інші з вашого виду, точно прибули б слідом за вами, скільки б ви не обіцяли, що цього не буде. Принаймні гарантуємо одне: ваша смерть буде безболісна. Ми легко нагріємо ваш мозок і виведемо його з ладу. Ви не відчуєте болю. Життя просто припиниться. Наприкінці, після розтину й вивчення, ми перетворимо вас на попіл потужним спалахом жару, і все скінчиться.

— Якщо ми мусимо померти, — спитав Тревіз, — тоді я не заперечуватиму проти швидкої й безболісної смерті; але чому ми взагалі мусимо вмирати, нічим вас не образивши?

— Ваше прибуття було образою.

— Для цього немає раціональних підстав, бо ми не могли знати, що це образливо.

— Сутність образи визначає суспільство. Вам це може здаватися нераціональним свавіллям, але це наш світ, у якому ми маємо повне право казати, що ваш учинок хибний і ви заслуговуєте на смерть. — Бандер усміхнулися, ніби це була всього-на-всього приємна розмова, й продовжили: — І ви не маєте права оскаржувати це з позиції власної вищої моралі. У вас є бластер, який використовує мікрохвильовий промінь, створюючи інтенсивний убивчий жар. Він робить те саме, що маємо намір зробити ми, але точно грубіше й болючіше. Ви б не вагалися спрямувати його проти нас просто зараз, якби ми не вичерпали з нього енергію. Та і ми не такі легковажні, щоб дозволити вам свободу руху, яким ви мог­ли б витягти зброю з кобури.

У розпачі, страхаючись навіть глянути на Блісс, тим паче привернути до неї увагу Бандер, Тревіз сказав:

— Я прошу вас про милосердя: не робіть цього.

Бандер зненацька спохмурніли:

— Ми маємо бути милосердні до себе й нашого світу, а для цього ви мусите померти.

Вони підняли руку, і на Тревіза одразу ж опустилася темрява.

2

Якусь мить Тревіз відчував, як душить його темрява, й шалено розмірковував: то це і є смерть?

І ніби його думки збудили луну, він почув шепіт:

— Це і є смерть? — Голос належав Пелорату.

Тревіз спробував шепотіти й зрозумів, що може.

— Навіщо питати? — сказав із величезним полегшенням. — Сам факт того, що ви здатні питати, означає, що це не смерть.

— Є старі легенди про життя після смерті.

— Нісенітниці, — пробурмотів Тревіз. — Блісс? Блісс, ви тут?

Відповіді не було. Пелорат знову озвався луною:

— Блісс? Блісс? Ґолане, що сталося?

— Мабуть, Бандер мертві. Тоді б вони не змогли живити володіння. Світло б вимкнулося.

— Але як? Хочете сказати, це зробила Блісс?

— Гадаю, так. Сподіваюся, вона від цього не постраждала. — Тревіз рачки повз у повній темряві підземелля (якщо не рахувати не помітні неозброєним оком спонтанні спалахи радіоактивних атомів, що розщеплювались у стінах).

Потім його рука натрапила на щось тепле і м’яке. Він обмацав це й упізнав ногу, за яку схопився. Вона точно була замалою, щоб належати Бандер.

— Блісс?

Нога копнула, змушуючи Тревіза її відпустити.

— Блісс? Скажіть щось!

— Я жива, — почувся її химерно викривлений голос.

— І з вами все гаразд?

— Ні. — І з цими словами навколо них поступово повернулося світло. Стіни тьмяно засяяли, уривчасто яскравішаючи й гаснучи.

Бандер лежали, зіщулившись темною масою. Біля них, тримаючи їхню голову, сиділа Блісс. Вона підвела погляд на Тревіза з Пелоратом.

— Солярієць мертвий. — Її щоки в слабкому світлі блищали від сліз.

Тревіз був ошелешений.

— Чому ви плачете?

— Чому б мені не плакати, що я вбила живу, мислячу й розумну істоту? Я не мала такого наміру.

Тревіз нахилився, щоб допомогти їй підвестися, але Блісс його відштовхнула. Тоді Пелорат опустився поряд і лагідно мовив:

— Прошу, Блісс, навіть ти не можеш оживити їх. Розкажи, що сталося.

Дівчина дозволила себе підняти й глухо сказала:

— Гея вміє робити те саме, що й Бандер. Може скористатися нерівно розподіленою енергією Всесвіту та перетворити її на потрібну роботу самою лише ментальною силою.

— Я це знав, — зазначив Тревіз, намагаючись заспокоїти її, хоч до пуття й не розумів, як слід вчинити. — Я добре пам’ятаю нашу зустріч у космосі, коли ви — чи то радше Гея — захопили наш корабель. Я думав про це, коли Бандер захопили мене, забравши мою зброю. Вони захопили і вас, але я був упевнений, що ви змогли б звільнитися, якби захотіли.

— Ні. Якби я спробувала, мені б не вдалося. Коли ваш корабель був під моїм/нашим/Геїним контролем, — сумовито мовила вона, — ми з Геєю були єдиним цілим. Зараз же мою/нашу/Геїну ефективність обмежено величезною гіпер­просторовою відстанню. Крім того, Гея робить це сукупною силою численних мізків. Та навіть так усім цим мізкам бракує часток-перетворювачів, які є в цього солярійця. Ми не здатні користуватися енергією так витончено, ефективно й невтомно, як здатні вони. Ви бачите, що я не можу запалити світло яскравіше, і не знаю, скільки ще мені стане сил підтримувати сяйво. Бандер могли підтримувати живлення в усіх своїх величезних володіннях навіть уві сні.

— Але ви їх зупинили, — зазначив Тревіз.

— Бо вони не підозрювали про мої сили, а я їх і не виказувала. Тож вони не ставилися до мене з підозрою й узагалі не звертали на мене увагу. Вони повністю зосередилися на вас, Тревізе, бо це у вас була зброя — знову ж таки, ви озброїлися не дарма, — а мені треба було дочекатися шансу зупинити Бандер одним швидким і неочікуваним ударом. Коли вони були готові нас убити, коли весь їхній розум зосередив­ся на цьому й на вас, я змогла вдарити.

— І це прекрасно спрацювало.

— Тревізе, як ви можете казати щось настільки жорстоке? Я збиралася лише спинити їх. Просто хотіла заблокувати використання перетворювачів. У мить здивування, коли вони спробували б підірвати нас і зрозуміли, що не можуть, а натомість виявили, що саме світло довкола нас згасає, я б стиснула сильніше, відправила б Бандер у тривалий сон і відпустила перетворювач. Тоді живлення б лишилося й ми змогли б вибратись із цього маєтку до корабля та покинути планету. Я сподівалася влаштувати все так, щоб коли Бандер прокинулися, то забули б усе, що сталося, від миті, коли нас побачили. Гея не бажає вбивати, якщо цілі можна досягти без убивства.

—