Фундація та Земля - Айзек Азімов

Але ні. Тревіз відкинув оптимізм та втіху як небезпечні приманки надмірної самовпевненості. Солярійці помітять припинення будь-якої діяльності у володіннях Бандер і одразу вживуть заходів. Усі вони надто зацікавлені успадкуванням володінь, щоб не звертати уваги на смерть.

— Вентиляція зупинилася, — засмучено пробурмотів Пелорат. — У такому місці, як тут, під землею, мала бути вентиляція, і Бандер живили її. Тепер вона зупинилася.

— Це неважливо, Янове, — сказав Тревіз. — У цьому порожньому підземному просторі нам вистачить повітря на роки.

— Тут все одно задушливо. Психологічно важко.

— Прошу, Янове, годі клаустрофобії. Блісс, ми хоч трохи наблизилися?

— Суттєво, Тревізе, — відповіла та. — Відчуття сильнішає, і я чіткіше розумію його розташування. — Вона простувала вперед упевненіше, менше вагаючись на розвилках. — Ось! Ось! Я яскраво його відчуваю.

— Тепер навіть я його чую, — сухо зауважив Тревіз.

Усі троє зупинилися й автоматично затримали подих. Вони чули тихе квиління, перемежоване схлипуваннями.

Вони зайшли до великої кімнати, і коли увімкнулося світло, побачили, що на відміну від решти кімната була щедро й барвисто умебльована.

У центрі кімнати стояв, трохи згорбившись, робот із випростаними в майже ніжному на вигляд жесті руками — звісно, абсолютно нерухомий.

За роботом маяла одежа. З одного боку віднілося кругле налякане око, і досі лунали нещасні схлипування.

Тревіз кинувся навколо робота, а з іншого боку метнулася з вереском маленька постать. Перечепилася, впала на землю й лежала там, затуливши очі й буцаючи навсібіч ногами, ніби намагаючись відігнати загрозу, звідки б та не наблизилася, — і верещала, верещала…

Блісс констатувала, що було геть не обов’язково:

— Це дитина!

4

Тревіз розгублено відсахнувся. Що тут робила дитина? Бандер так пишалися своєю цілковитою самотністю, так на ній наголошували...

Пелорат, менш схильний покладатися на залізну логіку, стикаючись із незрозумілою подією, одразу схопився за рішення:

— Гадаю, це спадкоємець.

— Дитина Бандер, — погодилася Блісс, — але, думаю, замала для успадкування. Солярійцям доведеться знайти іншу деінде.

Вона дивилася на дитину — не втупившись незмигно, а лагідно, гіпнотично, і схлипування потихеньку почали стихати. Дитина розплющила очі й глянула на Блісс у відповідь. Замість голосіння вона видавала тепер окремі тихі рюмсання.

Тоді Блісс заговорила сама — окремими втішливими словами, які самі собою мали небагато сенсу, але покликані були посилити заспокійливий ефект її думок. Вона ніби ментально промацувала незнайомий розум дитини, намагаючись згладити її скуйовджені емоції.

Повільно, не відриваючи від Блісс погляду, дитина звелася на ноги, постояла якусь мить, хитаючись, тоді кинулася до мовчазного застиглого робота. Обійняла його міцну ногу, ніби жадаючи безпеки від дотику.

— Гадаю, цей робот — няня чи доглядач, — сказав Тревіз. — Мабуть, солярієць не може дбати про іншого солярійця, навіть родитель про дитину.

— І, гадаю, дитина — гермафродит.

— Має ним бути.

Досі повністю зосереджена на дитині, Блісс повільно до неї наближалася, наполовину піднявши руки долонями до себе, неначе підкреслювала, що не має наміру нападати на маленьку істоту. Дитина замовкла, спостерігаючи за наближенням і міцніше притискаючись до робота.

— Нумо, дитино-тепло, дитино-тихо, тепло, затишно, безпечно, дитино — безпечно, безпечно. — Блісс зупинилась і, не озираючись, негучно попросила: — Пеле, поговори до неї її мовою. Скажи, що ми роботи, які прийшли про неї подбати через вимкнене живлення.

— Роботи! — шоковано мовив Пелорат.

— Ми маємо представитися роботами. Дитя не боїться роботів. І ніколи не бачило людей, мабуть, не може їх навіть уявити.

— Не знаю, чи зможу відшукати потрібний вислів. Я не знаю давнього відповідника слову «робот».

— Тоді кажи «робот», Пеле. Якщо це не подіє, кажи «залізна істота». Кажи що можеш.

Повільно, слово за словом, Пелорат заговорив давньою мовою. Сильно насупившись, дитина дивилася на нього, ніби намагаючись зрозуміти.

— Можете заразом спитати, як звідси вийти, — запропонував Тревіз.

— Ні, — сказала Блісс. — Не зараз. Спершу довіра, потім інформація.

Дитина, що тепер дивилася на Пелората, повільно відпустила робота й заговорила високим мелодійним голосом.

— Вона говорить надто швидко для мене, — тривожно мовив Пелорат.

— Попроси повторити повільніше, — підказала Блісс. — Я всіляко намагаюся заспокоїти її і позбавити страхів.

Знову вислухавши дитину, Пелорат повідомив:

— Здається, дитя питає, чому Джембі зупинився. Джембі — це, напевно, робот.

— Перевір і переконайся, Пеле.

Пелорат заговорив, послухав і підтвердив:

— Так, Джембі — це робот. Сама дитина називає себе Феллом.

— Добре! — Блісс сяйливо й радісно всміхнулась дитині, вказала на неї й мовила: — Феллом. Хороші Феллом. Хоробрі Феллом. — Вона поклала долоню собі на груди: — Блісс.

Дитина всміхнулася. З усмішкою вона здавалася дуже гарною.

— Блісс, — сказала, трохи недосконало свистячи на літері «с».

— Блісс, — мовив Тревіз, — якщо ви зможете увімкнути робота, Джембі, той зможе сказати нам те, що ми хочемо знати. Пелорат поговорить із ним, як говорив із дитиною.

— Ні, — заперечила дівчина. — Це буде зле. Головним обов’язком робота є захист дитини. Якщо його ввімкнути, він збагне нашу присутність, присутність дивних людських істот, і може одразу ж на нас напасти. Тут не має бути жодних дивних людських істот. Якщо після цього я змушена буду його вимкнути, він не дасть нам інформації, а дитина, побачивши друге вимкнення єдиного відомого їй родителя… Що ж, я цього просто не робитиму.

— Але нам казали, що роботи не здатні зашкодити людям, — стиха зауважив Пелорат.

— Це так, але ми не знаємо, яких саме роботів розробили ці солярійці. І навіть якщо цей робот не здатен завдати шкоди, йому доведеться вибирати між дитиною, або найближчим уявленням про дитину, яке йому доступне, і трьома об’єктами, у яких він може навіть не розпізнати людей, а просто сприйняти за непроханих гостей. Звісно, він обере дитину й нападе на нас. — Блісс знову обернулася до дитини. — Феллом. Блісс. — Тоді вказала: — Пел, Трев.

— Пел. Трев, — слухняно вторувала дитина.

Блісс підійшла ближче, повільно простягаючи до дитини руки. Та спостерігала за дівчиною, тоді відступила на крок.

— Спокій, Феллом, — казала Блісс. — Добре, Феллом. Доторк, Феллом. Приємно, Феллом. — Дитина відступила ще, і Блісс зітхнула: — Добре, Феллом.

Вона торкнулась оголеної руки Феллом, бо дитина, як і її родитель, була вдягнена в саму лише довгу й відкриту спереду вдяганку та пов’язку на стегнах під нею. Доторк був ніжним. Блісс забрала руку, почекала й знову торкнулася, м’яко погладжуючи.

Очі дитини заплющилися під сильним заспокійливим впливом свідомості Блісс.

Руки Блісс повільно і ніжно, ледве торкаючись, піднялися до плечей дитини, шиї, вух, тоді під довге брунатне волосся до точки просто над вухом. Відтак дівчина опустила руки й повідомила:

— Частки-перетворювачі ще маленькі. Кістки черепа досі не розвинулися. Там лише тонкий шар шкіри, який зрештою розшириться й огородиться кісткою, коли частки повністю виростуть. Це означає, що наразі дитя не зможе керувати володіннями й навіть увімкнути власного робота. Пеле, спитай, скільки їм років.

Пелорат передав запитання.

— Чотирнадцять,