Фундація та Земля - Айзек Азімов

Галаксія буде одним великим організмом, тоді як Друга Галактична Імперія, попри величезність і різноманітність, буде всього лиш союзом індивідуальних організмів, мікроскопічного порівняно з нею самою розміру. Друга Галактична Імперія буде ще одним прикладом союзу особистостей, що їх людство укладало, відколи стало людством. Друга Галактична Імперія могла б бути найбільшою й найкращою із цього виду, однак усе одно стане лише черговим його представником.

Щоб Галаксія, представниця цілковито іншого організаційного виду, була кращою за Другу Галактичну Імперію, у Плані має бути хиба, щось, що прогледів сам видатний Гарі Селдон.

Але якщо Селдон це прогледів, як міг Тревіз це виправити? Він не був математиком, не знав нічого, абсолютно нічого про подробиці Плану й до того ж не зрозумів би, навіть якби йому пояснили.

Усе, що він знав, це припущення — що потрібна велика кількість залучених людей, і що вони не мають знати результату. Перше припущення було самоочевидно правдивим, зважаючи на величезне населення Галактики, а друге мало бути правдивим, адже подробиці Плану знали тільки другофундатори, а ті доволі старанно їх тримали при собі.

Тож лишалося ще якесь додаткове непомічене припущення, щось, що всі настільки сприймали як належне, що ніколи про це не згадували й не думали — але водночас воно могло бути хибним. Якби це припущення справді виявилося хибним, воно б змінило фінал Плану й віддало перевагу Галаксії над Імперією.

Але якщо припущення було таким очевидним і його настільки сприймали як належне, що ніколи не висловлювали, як воно могло бути хибним? А якщо його ніхто ніколи не висловлював і не думав про нього, як міг про нього дізнатися Тревіз, або ж, навіть якби він здогадався про його існування, як міг отримати хоч якесь уявлення щодо його природи?

Чи справді він, Тревіз — людина з бездоганною інтуїцією, як наполегливо стверджувала Гея? Чи знав він, як вчинити правильно, навіть якщо не розумів, чому саме так чинить?

Тепер він відвідував усі світи косміків, про які знав. Чи правильно це? Чи містили ці світи відповідь? Або хоча б початок відповіді?

Що ще було на Аврорі, крім руїн та диких собак? (І, можливо, інших здичавілих істот. Розгніваних биків? Зеленооких котів-переслідувачів?) Солярія була жива, але що на ній такого, крім роботів та людських істот, які перетворюють енергію? Як обидва ці світи стосувалися Плану Селдона, якщо не містили таємниці розташування Землі?

А якби й так, як стосувалася Плану Селдона Земля? Чи не божевілля все це? Чи не надто довго та серйозно він слухав вигадки про свою непогрішимість?

На Тревіза наринула хвиля сорому, притиснувши так, що він заледве міг дихати. Він дивився на зорі — далекі, байдужі — та думав: я, напевно, найбільший дурень у Галактиці.

3

Його роздуми перервав голос Блісс.

— Що ж, Тревізе, навіщо ви хотіли… Щось не так? — Її голос раптом став занепокоєним.

Тревіз підвів погляд; якусь мить йому було складно відмахнутися від свого настрою. Він задивився на Блісс, тоді сказав:

— Ні, ні. Все гаразд. Я… я просто замислився. Все ж таки час від часу мені це властиво.

Депутата тривожила думка, що Блісс здатна читати його емоції. Він міг лише вірити їй на слово, що вона добровільно утримується від контролю за його розумом. Однак Блісс його відповідь, здавалося, влаштувала.

— Пелорат із Феллом, вчить дитину фраз галактичною, — сказала вона. — Здається, вона їсть те саме, що й ми, без зайвих заперечень. Але що ви хотіли зі мною обговорити?

— Краще не тут. Комп’ютерові я наразі не потрібен. Якщо ви не проти піти до мене в кімнату — ліжко застелене, і ви можете посидіти на ньому, а я посиджу в кріслі. Або навпаки, якщо забажаєте.

— Неважливо. — Вони пройшли невелику відстань до кімнати Тревіза. Блісс уважно його роздивлялася. — Здається, ви більше не гніваєтеся.

— Придивляєтеся до мого розуму?

— Аж ніяк. Придивляюсь до вашого обличчя.

— Не гніваюся. Можу час від часу спалахувати, але це не те ж саме, що гніватися. Проте якщо ви не проти, я мушу дещо у вас запитати.

З рівною спиною й серйозним виразом на широкому обличчі та в темно-брунатних очах Блісс присіла на Тревізове ліжко. Її чорне волосся до плечей було акуратно укладене, а тонкі руки невимушено зчепилися на колінах. Від неї легко віяло парфумами.

— Ви причепурился, — усміхнувся Тревіз. — Підозрюю, ви вважаєте, що на юну привабливу дівчину я не так горлатиму.

— Ви можете горлати й кричати скільки забажаєте, якщо вам від цього буде легше. Я тільки не хочу, щоб ви горлали й кричали на Феллом.

— Я й не збирався. Власне, я й на вас не збирався кричати. Хіба ми не домовилися бути друзями?

— Гея завжди мала до вас тільки дружні почуття, Тревізе.

— Я не кажу про Гею. Я знаю, що ви частина Геї, що ви і є Гея. Та все ж у вас є і частина власної особистості, принайм­ні до певної міри. Я звертаюся до особистості. Звертаюся до тієї, кого звуть Блісс, окремої — наскільки це можливо — від Геї. Хіба ми не домовилися бути друзями, Блісс?

— Так, Тревізе.

— Тоді як так сталося, що ви не поспішали розбиратися з роботами на Солярії після того, як ми вийшли з маєтку й ді­сталися корабля? Мене принизили, мені було фізично боляче, але ви нічого не вдіяли. Навіть попри те, що будь-якої миті могли надійти ще роботи й узяти кількістю, ви нічого не вдіяли.

Серйозно на нього дивлячись, Блісс заговорила так, ніби мала намір пояснити свої дії, а не захищати їх:

— Я діяла, Тревізе. Я вивчала розум роботів-хранителів і намагалася дізнатися, як із ними впоратися.

— Я знаю, що ви це робили. Принаймні ви так казали. Я просто не бачу в цьому сенсу. Навіщо поратися з розумом, якщо ви були цілком здатні знищити їх — як зрештою і вчинили?

— Гадаєте, це легко — знищити розумну істоту?

Губи Тревіза скривилися від огиди.

— Ну ж бо, Блісс. Розумну істоту? Це був усього лише робот.

— Всього лише робот? — У її голосі забринів запал. — Так постійно кажуть. Всього лише. Всього лише! Чому б солярієць, Бандер, вагалися нас убити? Ми ж були всього лише людьми без перетворювачів. Навіщо вагатися, лишаючи Феллом напризволяще? Це всього лиш солярієць, до того ж юний представник виду. Якщо ви почнете відмахуватися за бажанням від «усього лише» будь-кого й будь-чого, ви можете знищити все, що забажаєте. Для цього завжди можна знайти категорії.

— Не доводьте цілком виправдане зауваження до крайнощів, щоб воно здавалося сміховинним. Робот був усього лише роботом. Цього ви не заперечите. Він не був людиною. Не був розумним у нашому уявленні. Це машина, що імітує видимість розуму.

— Як же вам легко розмірковувати, коли ви нічого про це не знаєте. Я Гея. Так, я і Блісс, але я Гея. Я — світ, який вважає кожен свій атом цінним та значущим, а кожне поєднання атомів — ще ціннішим і значущішим. Я/ми/Гея не будемо легковажно ламати поєднання, хоча залюбки вбудуємо його в щось іще складніше, звісно, за умови, що