Фундація та Земля - Айзек Азімов

— А ваш дім? — спитав Тревіз. — Наскільки він великий?

Це точно було влучне питання, бо Бандер просяяли:

— Дуже великий. Гадаю, один із найбільших на планеті. Простягається на кілометри в усіх напрямках. Скільки роботів піклуються про наш дім під землею, стільки ж працюють на тисячах кілометрів нашої поверхні.

— Ви точно не живете в усьому ньому, — зазначив Пелорат.

— Цілком можливо, що в деякі покої ми ніколи не заходили, але й що з того? Роботи скрізь підтримують чистоту й порядок, добре провітрюють. Але нумо, ходіть сюди.

Вони пройшли в інші двері, ніж ті, через які заходили, й опинилися в іншому коридорі. Перед ними стояла невелика машина-всюдихід на гусеницях і з відкритим верхом.

Бандер жестом показали їм у неї сідати, й усі вони забралися всередину. На чотирьох, ще й із роботом, місця було мало, проте Пелорат із Блісс щільно притиснулися одне до одного, звільняючи місце Тревізові. Бандер затишно вмостилися попереду, робот поруч, і машина рушила, начебто й не потребуючи кермування, окрім подеколи плавних порухів руки Бандер.

— Насправді це робот у формі машини, — з недбалою байдужістю кинули Бандер.

Вони велично котилися вперед, дуже плавно проминаючи двері, які прочинялися за їхнього наближення й зачинялися за віддалення. Оздоблення скрізь було геть різне, неначе роботам наказали розробляти випадкові комбінації.

Коридор попереду був тьмяним, і позаду теж. Однак у якій би точці вони не опинялися, скрізь були під подобою прохолодного сонячного світла. Кімнати теж освітлювалися, щойно відчинялися двері. І щоразу Бандер повільно та елегантно поводили рукою.

Здавалося, подорож ніколи не скінчиться. Раз у раз вони завертали так, що було зрозуміло, що підземні володіння простягаються у двох вимірах. (Ні, трьох, подумав якоїсь миті Тревіз, коли вони рівно покотилися невеликим спуском).

Де б вони не опинялися, скрізь були роботи, десятками й сотнями залучені до неквапливої роботи, але якої — Тревізові було невтямки. Вони проминули відчинені двері однієї великої кімнати, в якій роботи тихо схилилися над столами.

— Чим вони зайняті, Бандер? — спитав Пелорат.

— Бухгалтерією, — відповіли Бандер. — Ведуть статистику, фінансові звіти та все, із чим, на нашу втіху, нам не доводиться морочитися. Це не якийсь там курорт. Приблизно чверть посівної площі наших володінь відведено під сади. Десяту частину ще займають зернові поля, але садами ми справді пишаємося. Ми вирощуємо найкращі фрукти у світі, і до того ж найбільшу кількість їх сортів. Персик «бандер» — єдиний на Солярії. Більше ніхто навіть не намагається вирощувати персики. У нас є двадцять сім сортів яблук, і таке інше. Роботи можуть надати вам повну інформацію.

— Що ви робите з усіма цими фруктами? — спитав Тревіз. — Ви ж не з’їсте їх самі.

— І не мріяли. Ми спокійно до них ставимося. Ми обмінюємо їх в інших володіннях.

— Обмінюєте на що?

— Переважно на копалини. У наших володіннях немає гідних згадки копалень. Також ми міняємося на те, що потрібно для підтримання здорової екологічної рівноваги. У наших володіннях дуже велике різноманіття рослинного та тваринного життя.

— Припускаю, роботи про все це дбають.

— Дбають, і то дуже добре.

— І все для одного солярійця.

— Все для володінь та їхніх екологічних стандартів. Нам випало бути єдиним солярійцем, що відвідує різні частини володіння, коли забажає, але це частина нашої абсолютної свободи.

— Припускаю, інші — тобто інші солярійці — також підтримують екологічну рівновагу й, можливо, мають болота, чи гірські райони, чи приморські володіння, — сказав Пелорат.

— Гадаю, так, — відповіли Бандер. — Таке ми обговорюємо на зібраннях, що їх часом унеобхіднюють світові справи.

— Як часто вам доводиться збиратися? — спитав Тревіз. Вони рухалися доволі вузьким проходом, доволі довгим, і без жодної кімнати обабіч. Тревіз припустив, що він прокладений у районі, де непросто було спорудити щось ширше, тож слугував сполучною ланкою між двома крилами, які вже могли розкинутися як слід.

— Надто часто. Рідко випадає місяць, коли нам не доводиться проводити деякий час на зібранні одного з комітетів, до яких ми належимо. Та все ж, хоч у наших володіннях і немає гір чи боліт, наші фруктові дерева, рибні ставки та ботанічні сади — найкращі у світі.

— Але, любий друже, — почав було Пелорат, — тобто Бандер, я припускаю, що ви ніколи не покидали своїх володінь і не відвідували чиїхось…

— Авжеж ні, — з деяким обуренням сказали Бандер.

— Я сказав, що припускаю, — доброзичливо мовив Пелорат. — Але в такому разі як ви можете бути впевнені, що ваші — найкращі, не досліджуючи й навіть не бачачи чужих?

— Бо ми можемо стверджувати це з попиту на наші продукти в торгівлі між володіннями.

— Як щодо виробництва? — уточнив Тревіз.

— У деяких володіннях виготовляють інструменти та машини. Як ми вже казали, у наших володіннях роблять стрижні-провідники, але вони доволі прості.

— А роботів?

— Роботів виготовляють тут і там. Солярія стабільно мала першість у Галактиці за вигадливістю й майстерністю розроблених роботів.

— І нині, гадаю, так само, — зауважив Тревіз, ретельно намагаючись, щоб це звучало як твердження, а не як запитання.

— Нині? З ким нині конкурувати? Тепер роботів виробляє тільки Солярія. Ваші світи цим не займаються, якщо ми правильно тлумачимо те, що чуємо на гіперхвилях.

— А інші світи косміків?

— Ми ж казали, їх більше не існує.

— Взагалі?

— Не думаємо, що десь, окрім Солярії, знайдеться живий космік.

— Отже, ніхто не знає, де розташована Земля?

— Навіщо комусь знати, де розташована Земля?

— Мені треба, — втрутився Пелорат. — Це моя сфера досліджень.

— Тоді вам доведеться досліджувати щось інше. Ми нічого не знаємо про розташування Землі, ніколи не чули, щоб хтось про це знав, і ні на дрібку робометалу цим не цікавимося.

Машина зупинилася, і на мить Тревіз подумав, що Бандер образилися. Однак зупинка була плавна, і Бандер, виходячи з транспорту, здавалися звично вдоволеними, жестом показуючи іншим також вибиратися.

Світло в кімнаті, до якої вони зайшли, було притлумлене, навіть після того, як Бандер жестом зробили його яскравішим. З кімнати вів бічний коридор, обабіч якого розташовувалися менші кімнати. У кожній із них стояли одна чи дві вишукані амфори, іноді оточені з боків предметами, що могли бути кінопроєкторами.

— Що це все таке, Бандер? — спитав Тревіз.

— Кімнати смерті пращурів, Тревізе.

4

— Припускаю, тут похований прах ваших пращурів? — цікаво роззирався Пелорат.

— Якщо під «похований» ви маєте на увазі «заритий у землі», то це не зовсім так. Ми, може, й під землею, але це наш маєток, і прах так само в ньому, як і ми зараз. Між собою ми кажемо, що прах «вбудинкований». — Бандер завагалися, тоді додали: — «Будинок» — це давнє слово, що означає «маєток».

— І все це ваші пращури? — мимохідь зиркнув на нього Тревіз. — Скільки їх?

— Близько сотні, — повідомили Бандер, навіть не намагаючись приховати гордість у голосі. — Якщо точніше, дев’я­носто чотири. Звісно, найперші не є справжніми солярійцями, не в сучасному розумінні цього слова. Вони були півлюдьми, чоловіками та жінками. Подібних півпращурів розміщували в сусідніх урнах їхні безпосередні нащадки.