Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Утім, не думалося тут жить и работать ані на день довше, ніж потрібно, щоб розморозити й вивезти батька із Сибіру. Велика й незбагненна сила дзеркал.

Ґустав Крупп фон Болєн унд Гальбах (орлиний ніс, підрізані вусики, опукле чоло) споглядав із сіро-сепієвого фото, уміщеного у внутрішній залі контори над письмовим столом першого клерка. Фото підписане: 12. Oktober 1922. То була пам’ятка про відвідини президентом концерну Країни Лютих. Навколо Ґустава стояли в шубах і підбитих хутром пальтах кільканадцять чоловіків: начальство іркутського відділення концерну. Для фото усі зняли окуляри, дехто навіть шапки з голів стягнув. Herr Direktor виділявся як єдина особа із чистим обличчям і світлими очима; інші висвітилися на плівці з перебарвленими обличчями, у масному потьміті. Другим праворуч від Herr Ґустава стояв пан Сатурнін Ґживачевський. На тлі виднів кривий масив Дірявого Палацу й обриси піднебесних Дзиґарних Веж.

Проштовхавшись до столу, показалося клеркові візитну картку директора Ґживачевського. Клерк — типовий приклад нової сибірської людности, специфічна суміш монгольських й європейських рис — прочитав, постукав у зуби porte-plume, глянув на годинника й покликав гінця.

— Ви ж до вечора не зачекаєте.

— Ні. А в чому річ?

— Доктор Вольфке сьогодні сидить у Майстерні. Тримайте. — Він повернув картку Ґживачевського. — Покажете, якби вас не хотіли впустити.

— Хто?

— Ну, на той випадок, якби про вас подумали, що ви шпион Тіссена або Бєлкова-Жильцева.

— Ну знаєте!..

— Иди, иди. У мене для вас немає часу, бачите, який тут Аїд від самого ранку. — Не підводячись з-за книг, рахівниць, рахунків і ще більших стосів розкиданих бумаг, він обвів рукою із пером усю контору, виповнену галасливим людським гомоном і рухом. Клієнти майже затоптували один одного, пручи до дверей і кабінетів, і пюпітрів, що стриміли на половину аршина над підлогою, звідки бухгалтери й інші скнари на службі в компанії гнали їх, але безуспішно: йшли в рух кулаки, папери розліталися, їх топтали, розсипалися банкноти, необережно втиснуті комусь у жменю, банкноти теж топтали, поки один із другим не впали на коліна, висмикуючи їх з-під засніжених чобіт, тож топтали й оті хтиві пальці; гроші висіли в повітрі. — Що то буде, що то буде, дýрні всюди, ідіот при владі. Шість студниць стоять! Иди, иди.

Проштовхалося назад, Щекєльніков пхав людей києм. Гонець виявився підлітком-бурятом у тіснуватому піджачку: натягнувши кожуха з баранячим каптуром, він кинувся сходами униз, мусилося підбігти, аби не відстати. Він не чекав на підойму — смикнув крижлізні двері, й вийшлося знову на мороз і сніговій. Закрижанілими східцями сходилося, щокроку судомно хапаючись за зимні поручні. Між заслонами сніговиці показувалися розмиті фраґменти панорами Зимного Ніколаєвська: Дірявий Палац, Дзиґарні Вежі, журавлі, й люті, й студниці, й відкриті бурульники, й дахи заводських цехів, дими й вогні, й бліді веселки, й хаос ліліпутських хатинок Иннокентьевска Другого. Гонець на мить зупинився, щоб вказати випростаним раменом меншу коробку, прибудовану до більшої коробки, не більш ніж за версту на схід від Дірявого Палацу. Ми йдемо туди.

У Майстерні при Другій Студниці Friedrich Krupp Frierteisen AG доктор Мечислав Вольфке точив кров із лютих. Вгодований пан середнього віку, із обличчям, дещо подібним на морду бульдога, із невеликими вусиками й високо підголеною на скронях чуприною, стояв із непокритою головою на кривій драбині, підтримуваній двома помічниками-азіатами, й віддавав звідти крізь рупор інструкції групі зимовиків, які на віддалі двадцять аршинов, у переході до головного цеху студниці, маніпулювали важким крижлізним апаратом, підвішеним на дуже складній системі блоків, важелів і противаг; інші кінці утримуваних ними довгих консольних стріл, радше подібних на піки й списи, губилися у молочних хмарах пари, що витікала з боку катованого ними лютого.

Чоловік у шапці з ведмежими вухами перегородив шлях, коли хотілося підійти, зазирнути зимовикам у залиті тьмідиною обличчя. Мовилося до нього раз і другий, але він тільки похитав головою. Згодом познайомилося з ним, то був Бусічкін Г. Ф., помічник доктора Вольфке ще з Політехніки в Карлсруе. Бусічкін був німий.

Перш ніж утекти, гонець вказав на робочі бюра навпроти студниці; в Майстерні було холодніше, ніж надворі, а бюра огрівали. Розстебнулося там шубу, приклалося долоні до груби. На столах і на сотнях полиць панував невимовний безлад, скрізь валялися частини крижлізних механізмів, безліч мороскла, видутого в різних формах, мензурки, ампули, лабораторні склянки, канюлі, пароконденсатори, випарники, ексикатори, ректифікатори, ареометри, тузіні термометрів, книжки й часописи; між вікнами — й тими, що виходили назовні, й тими, що виходили в цехи Майстерні, — висіли білі дошки, густо пописані чорною крейдою. Знялося мороскляні окуляри, біле й чорне повернулися на належні місця. На дошках було намальовано схеми якихось пристроїв, чимало також було чисел, зіставлених у стовпчиках, і рівнянь, розписаних чи обірваних без чіткого фіналу, із підставленнями невідомих символів, натомість математика здавалася більш-менш простою, означені диференціали й скінченні послідовності. На дошці біля печі, мабуть, рахували тепловий баланс, до рами було приколото картки із каліграфічно виписаними результатами вимірювань температури — вони коливалися від градуса до трьох.

Книжки також стосовно змісту представляли образ ірраціонального хаосу: п’ять мов, теми від ліса до біса, нерідко, до того ж, тільки один том із багатотомного видання — акурат виділялася серед них польська назва: перший том «Великої Універсальної Ілюстрованої Енциклопедії». (Разрешено цензурой). Погорталося його від задньої обкладинки. A, A, A, A.

Амбіція, це слово походить від латинського ambire = обходити, й означає бажання піднестися, оскільки в Стародавньому Римі кандидати, які клопотали про державні посади, зазвичай обходили громадян міста, збираючи їхні голоси на свою користь. (Див. Амбітний).

Адже за чим можна розпізнати в людині амбіцію? Тільки за рухом матерії. Що більший рух між людьми, то амбіція у душі запальніша. Стигнучи, ми менше товчемося об людей і поступово губимо амбіції. Отака це міра швидкости, перерахована з порядку першого ґатунку на мову другого ґатунку.

Далі. Є й гасла з математики.

Алґоритм (Algorismus), числення, а точніше метод числення, набір знаків, уживаних у певному численні; звідси можна говорити про алґор. пропорцію, про алґор. диференціального числення. Це слово походить від імені арабського математика аль-Хорезмі (див. алґебра), твір якого в латинському перекладі має назву «Algoritmi (тобто, аль-Хорезмі) de numero Indorum» і починається зі слів: «Каже Algoritmi». Згодом ім’я автора забулося, а слово Algoritmi стали розглядати як genitivus латинського слова Algoritmus, Algorismus. Таким чином