Фундація та Земля - Айзек Азімов

— Авжеж, відкидаю. За кого ви мене маєте?

— Тоді чи повірите ви в збереження енергії та необхідне збільшення ентропії?

— У це — так. Але не можу повірити, що, хай і за двадцять тисяч років, ви ці закони змінили чи скорегували хоч на мікрон.

— Ми цього не робили, півлюдино. Але подумайте про таке. Надворі — сонячне світло. — Химерно витончений жест ніби позначив усе світло довкола. — А тут тінь. На сонці тепліше, ніж у тіні, й тепло стихійно перетікає з освітлених ділянок на затінені.

— Ви кажете мені те, що я знаю.

— Але можливо, ви знаєте це так добре, що більше про це не думаєте. А вночі поверхня Солярії тепліша, ніж об’єкти за межами її атмосфери, тож тепло стихійно перетікає з поверхні планети назовні, у космос.

— Це я теж знаю.

— А внутрішня частина планети вдень і вночі тепліша за її поверхню. Отже, тепло стихійно перетікає із внутрішньої частини на поверхню. Гадаю, це ви теж знаєте.

— То й що, Бандер?

— Перетіканням тепла з теплішого до холоднішого середо­вища, яке мусить відбуватися за другим законом термодинаміки, можна користуватися.

— Теоретично так, однак сонячне світло слабке, нагрів планетарної поверхні слабший, а потужність, із якою тепло виходить ізсередини, мусить бути ще слабша. Використовуваного потоку тепла навряд чи вистачить, щоб підняти камінчик.

— Це залежить від пристрою, який ви для цього використовуєте. Солярійський інструмент розробляли тисячі років, і це не що інше, як частина нашого мозку. — Бандер підняли волосся обабіч голови, показуючи частину черепа за вухами. Повернули голову в один та інший бік, продемонструвавши за кожним вухом опуклість розміру та форми тупого кінця курячого яйця. — Те, що в нашого мозку є частки-перетворювачі, а у вашого — немає, і відрізняє від вас солярійців.

2

Тревіз час від часу позирав на Блісс, яка, здавалося, повністю зосередилася на Бандер. Він дедалі більше впевнювався, що розуміє, що відбувається.

Попри свою хвалу свободі, Бандер були не здатні опиратися цьому унікальному шансові. Вони ніяк не могли спілкуватися на одному інтелектуальному рівні з роботами, тим паче з тваринами. Спілкуватися з іншими солярійцями їм було неприємно, а ті крихти комунікації, що таки траплялися, мусили бути примусовими й у жодному разі не стихійними.

Що ж до Тревіза, Блісс і Пелората — хай для Бандер ті бути півлюдьми, хай були здатні зазіхнути на їхню свободу не більше, ніж робот чи коза, однак водночас поставали як інтелектуальна рівня (чи то майже рівня), і шанс поговорити з ними був унікальною розкішшю, яка ніколи раніше не випадала.

Не дивно, подумав Тревіз, що Бандер не відмовили собі в цьому. А Блісс (Тревіз був певен у квадраті) заохочувала їх, дуже лагідно підштовхуючи розум Бандер і спонукаючи робити те, чого вони й так дуже хотіли.

Судячи з усього, Блісс опиралася на припущення, що коли змусити Бандер достатньо розбалакатись, вони викажуть щось корисне про Землю. Тревіз бачив у цьому сенс, тож, хоч і не був щиро зацікавлений у предметі обговорення, усе одно докладав зусиль для продовження бесіди.

— Що роблять ці частки мозку? — спитав він.

— Це перетворювачі. Активуються від потоку тепла, який перетворюють на механічну енергію.

— Не вірю. Потік тепла замалий.

— Мала півлюдино, ви не думаєте. Якби солярійці жили купками й намагалися одночасно користуватися потоком теп­ла, тоді так, його запасу було б недостатньо. Однак тільки ми, Бандер, володіємо більш ніж сорока тисячами квадратних кілометрів. Ми осібно можемо збирати потік тепла з будь-якої кількості цих квадратних кілометрів, і ніхто нам не заважатиме, тож цього буде достатньо. Зрозуміло?

— Хіба так легко зібрати потік тепла із широкої площі? Уже сама концентрація забере чимало енергії.

— Можливо, але ми цього не відчуваємо. Наші частки-перетворювачі постійно концентрують потік тепла, тож, коли потрібно, вони виконують свою роботу. Коли ми підняли вашу зброю в повітря, конкретний обсяг залитої сонцем атмосфери віддав надмірне тепло обсягу затіненої площі і ми використали сонячну енергію. Однак замість помічних механічних чи електронних пристроїв ми користуємося нейронним. — Бандер легко торкнулися одного з перетворювачів. — Він робить це швидко, ефективно, безперервно й без зусиль.

— Неймовірно, — пробурмотів Пелорат.

— Аж ніяк. Подумайте про витонченість ока й вуха, і як вони здатні перетворювати невелику кількість фотонів і повітряних вібрацій на інформацію. Це здавалося б неймовірним, якби ви ніколи раніше з ними не стикалися. І з частками-перетворювачами так само: ви б так не чудувалися, якби завжди про них знали.

— Що ви робите із цими постійно активними перетворювачами? — спитав Тревіз.

— Керуємо нашим світом. Кожен робот у цих величезних володіннях отримує енергію від нас, чи то радше від природного теплообміну. Коли робот ладнає контакт чи звалює дерево, він черпає енергію з перетворень у мозку — нашому мозку.

— А якщо ви спите?

— Процес перетворення триває, спимо ми чи ні, маленька півлюдино. Хіба ви припиняєте дихати вві сні? Чи ваше серце зупиняється? Уночі наші роботи працюють коштом невеликого вистигання нутрощів Солярії. Ця зміна незмірно мала в глобальному масштабі, і солярійців лише тисяча двісті, тож уся енергія, яку ми гуртом використовуємо, помітно не скорочує життя нашого сонця й не висотує внутрішнє тепло планети.

— Вам не спадало на думку використовувати їх як зброю?

Бандер задивилися на Тревіза так, ніби той сказав щось химерно незрозуміле.

— Припускаю, ви маєте на увазі, що Солярія може кинути виклик іншим світам за допомогою створеної на цьому перетворенні енергетичної зброї? Навіщо нам це? Навіть якби ми могли перевершити їхню енергетичну зброю, сконструйовану за іншими принципами — а це далеко не очевидно, — що б ми здобули? Контроль над іншими світами? Навіщо нам інші світи, якщо в нас є ідеальний власний? Чи хочемо ми запанувати над півлюдьми та використовувати їх для примусової праці? У нас є роботи, які для цієї мети годяться набагато краще. У нас є все. Ми хочемо тільки, щоб нам дали спокій. Послухайте, ми розповімо вам ще одну історію.

— Прóшу.

— Двадцять тисяч років тому, коли півістоти із Землі почали масово вилітати у космос, а ми самі сховалися донизу, інші світи косміків були рішуче налаштовані протистояти новим поселенцям із Землі. Тож вони напали на Землю.

— На Землю, — вторував Тревіз, намагаючись не виказувати вдоволення тим, що цю тему нарешті порушено.

— Так, вдарили в центр Землі. Доволі розважливий хід. Якщо хочете когось убити, ви б’єте не у палець чи п’яту, а в серце. І наші земляки-косміки, які не надто перевершили самих людей у пристрастях, зуміли випалити поверхню Землі радіацією, щоб світ став переважно непридатним до життя.

— О, то он що сталося, — мовив Пелорат, стиснувши кулак і швидко ним рухаючи, ніби закріплюючи цю тезу. — Я знав, що це не міг бути природний феномен. Як вони це зробили?

— Ми не знаємо, як це зробили, — байдуже озвалися Бандер, — і в будь-якому разі космікам це пішло не на користь. У цьому й суть історії. Поселенці комашилися далі, і косміки вимерли. Вони намагалися змагатися — і зникли. Ми, солярійці, відступили, відмовилися змагатися — і досі тут.

— Як і поселенці, — похмуро мовив Тревіз.

— Так, але не навічно. Юрми