Колір магії - Террі Пратчетт
— Цього я ще не сказав. Мене звати Ґархартра. Я — Церемоніймейстер. Подбати про те, щоб ваше перебування тут було якомога приємнішим — мій почесний обов’язок. — Він злегка вклонився. — Якщо вам що-небудь знадобиться, варто лиш сказати мені про це.
Двоцвіт сів на оздоблене перламутром крісло з келихом маслянистого вина в одній руці та сушеним кальмаром в іншій. Його обличчям пробігла тінь.
— Здається, я щось пропустив, — сказав він. — Спочатку нам сказали, що ми будемо тут за рабів...
— Тій зухвалій сороці треба повискубувати хвіст! — перебив його Ґархартра.
— Якій сороці? — не второпав Двоцвіт.
— Либонь тій, що веде колонку «світська хроніка», — озвався Ринсвінд з дальнього кінця столу. — Як гадаєте, тістечка теж зроблені з чогось нудотного?
— ...а тоді нас врятували коштом чималих магічних зусиль...
— Вони зроблені з пресованих водоростей, — криво посміхнувся Церемоніймейстер.
— ...а тоді нам почали погрожувати, теж із застосуванням магії...
— Атож, я не помилився, коли подумав, що то виявиться травою, — погодився Ринсвінд. — Їхній смак дійсно можна було б порівняти з водоростями, якби хтось виявився мазохістом настільки, щоб їсти морську траву.
— ...після чого до нас приклали руку вартові і зашпурнули нас сюди...
— М’яко спрямували, — поправив Ґархартра.
— ...у цю на диво розкішну кімнату з усією цією екзотичною їжею та незнайомцем, який запевняє, що його найпалкішим бажанням є забезпечити наш комфорт, — завершив думку Двоцвіт. — Хочу сказати, що цьому всьому дещо бракує послідовності.
— Атож, — підтвердив Ринсвінд. — Він мав на увазі, чи збираєтесь ви знову поводитись з нами нелюб’язно, у вашій звичній манері? Це, мабуть, невелика пауза, щоб підкріпитись?
Ґархартра підняв руки вгору, наче хотів їх заспокоїти.
— Ну, ну. Не драматизуйте, — заперечив він. — Просто нам потрібно було доставити вас сюди якомога швидше. Ніхто не збирається перетворювати вас на рабів. Про це можете не хвилюватися.
— Це добре, — сказав Ринсвінд.
— Авжеж. Натомість вас принесуть у жертву, — спокійно продовжив Ґархартра.
— У жертву? Ви збираєтесь нас вбити? — чарівник підскочив як ужалений.
— Вбити? Так, звісно. Неодмінно. Інакше що ж то буде за жертвоприношення? Та ви не хвилюйтесь — це буде відносно неболяче.
— Відносно? Порівняно з чим? — сказав Ринсвінд. Він, не довго думаючи, ухопив високий зелений бутель, наповнений вином з морського винограду чи то пак медузи, і пожбурив ним у Церемоніймейстера, який миттєво підняв руку, наче хотів загородитись.
З кінчиків його пальців посипались іскри октаринового кольору, а повітря в кімнаті раптом стало в’язким і масним на дотик, що свідчило про вивільнення магічної енергії неабиякої сили. Бутель сповільнив свій рух, аж доки зовсім не зупинився і не завис у повітрі, помалу обертаючись.
У той же час невидима сила підхопила і відкинула Ринсвінда через усю кімнату, пришпиливши його, майже бездиханного, до стіни углибині кімнати високо над підлогою. Там він і повис, незграбно чеберяючи ногами, з перекошеним від несподіваної і безсилої люті обличчям.
Ґархартра опустив руку і неквапом обтер її до свого вбрання.
— Знаєте, я не хотів цього робити, — сказав він.
— Я здогадався, — промимрив Ринсвінд.
— Але для чого вам приносити нас в жертву? — спитав Двоцвіт. — Ви ж знаєте нас заледве п’ять хвилин!
— В тім-то й справа. Пожертвувати друзями було б якось не дуже достойно. Крім того, вас, так би мовити, було обрано. Я достеменно не знаю, хто з богів вас замовив, та Він дав цілком чітку вказівку. Слухайте, в мене немає часу на теревені. Стільки всього ще треба організувати, ви ж розумієте, — Церемоніймейстер відчинив двері та, перш ніж піти, озирнувся через плече. — Влаштовуйтесь зручно. І ні про що не турбуйтесь.
— Але ж ви нам так нічого і не сказали! — заскиглив Двоцвіт.
— А варто? Враховуючи, що вранці вас принесуть у жертву, — відказав Ґархартра, — навряд чи вартує псувати собі ніч марною тривогою. Гарних вам снів. Ну, чи як уже вийде.
Він зачинив за собою двері. На коротку мить довкола них спалахнули октаринові вогники, а це означало, що тепер вони замкнені так міцно, що жоден замковий майстер на землі не зміг би їх відімкнути.
Дзень, дзинь-дзелень прокотилося Окружністю під тихий шелест зір в нічному небі над ревучим Краєпадом.
Тертон, зв’язковий 45-ї ділянки, не чув такого брязкоту відтоді, як однієї ночі гігантського морського чудовиська винесло течією до Огорожі п’ять років тому. Він виглянув зі своєї хижі, яка за відсутності будь-яких підхожих острівців на його Ділянці була збудована на дерев’яних палях, ввігнаних у морське дно, — і почав вдивлятися у пітьму. Раз чи двічі йому здалося, що він бачить, як щось рухається вдалині. Власне кажучи, він повинен був взяти човна і поплисти туди, звідки доносився той настирливий шум. Однак тут, у суцільній темряві, така думка йому зовсім не сподобалась, тож він зачинив наглухо двері, накинув якусь ряднину на дзвіночки, що репетували, мов несамовиті, і спробував знову заснути.
То була марна справа, бо тепер уже й найвища смуга під Огорожею дзеленчала так, ніби там борсалося щось достоту велике і важке. Втупившись у стелю, він просидів хвилину-дві нерухомо, намагаючись не думати про великі довгі щупальця і очі завбільшки з озера, а тоді задув каганець і на два пальці прочинив двері.
Щось таки наближалося вздовж Огорожі, величезними нерівномірними стрибками, щонайменше на кілька метрів кожен. Воно вигулькнуло з пітьми прямо перед ним, і на мить Тертон побачив щось прямокутне, багатоноге, заплутане в морських водоростях, і — хоча воно й не мало жодних ознак, за якими можна було б дійти такого висновку — воно було дуже розлючене. Після того, як через його хижу промчало чудовисько, від неї залишилась купа дерев’яного сміття, щоправда, Тертон уцілів — в основному через те, що прилип до Окружності, як молюск до підводного рифу; через кілька тижнів його підібрало судно рятувального флоту, що поверталося з чергового рейсу додому, а згодом він утік із Круля, прихопивши лінзу гідрофобів (і в результаті набув симптомів гідрофобії у надзвичайно важкій формі); після низки всіляких пригод він врешті дістався Великого Нефу — настільки посушливого регіону на диску, що там постійно фіксувались від’ємні показники річних опадів, втім, він і там потерпав від надмірної вологості.