Двір Хаосу - Роджер Желязни

— Ні. Ти був без свідомості досить довго. Рендом спершу поговорив з іншими, а потім велів військам відійти. Бенедикт відвів їх всіх до Чорної Дороги. Вони переправляються.

Я повернув голову. Вздовж Чорної Дороги був рух, темна колона, прямувала до цитаделі. Між нами пропливали прозорі смуги, на протилежному кінці, навколо темного корпусу спалахнуло кілька іскор. Знову я відчув дивне відчуття, що я побував тут давним-давно. Я вхопився за примарний спогад, але він зник.

Я обшукав навколо себе поглядом пронизаний блискавками морок.

— Всі вони пішли? — Перепитав я її. — Ти, я, Мерлін, Рендом — ми єдині, що залишилися тут?

— Так, — підтвердила Фіона. — Ти бажаєш тепер піти за нами?

— Я залишуся тут з Рендомом.

— Я знала, що ти це скажеш.

Я піднявся на ноги, коли встала вона. Так само поступив і Мерлін. Вона сплеснула у долоні і до неї чвалом підбіг білий кінь.

— Ти більше не потребуєш моєї допомоги. Так що я поїду і приєднаюся до інших у Дворі Хаосу. Коні для вас прив'язані біля тих скель, — показала вона. — Ти їдеш, Мерлін?

— Я залишаюся зі своїм братом і королем.

— Хай буде так. Сподіваюся вас незабаром побачити.

— Спасибі, Фі, — подякував я.

Я допоміг їй сісти в сідло і подивився, як вона поскакала. Я знову підійшов і сів біля багаття. Я спостерігав за Рендомом, що стояв, не рухаючись, обличчям до грози.

— Тут залишилося ще багато їжі і вина, — сказав Мерлін. — Можна мені принести тобі дещо?

— Хороша думка.

Гроза була так близько, що я міг спуститися до неї за пару хвилин. Я ще не міг сказати, справили чи ні який-небудь ефект зусилля Рендома. Я важко зітхнув і дав своїм думкам розбрестися. Кінчено. Тим чи іншим чином, всі мої зусилля з часу, коли я прокинувся у Грінвуді, були закінчені.

Більше немає потреби в помсті. У ніякій. У нас є цілий неушкоджений Лабіринт, а, можливо, навіть два. Причина всіх наших бід, Бранд, був мертвий. Всякі залишки мого прокляття були стерті з лиця землі тими масованими конвульсіями, які прокотилися по Відображеннях. І я зробив все, що в моїх силах, щоб компенсувати його. Я знайшов друга в лиці мого батька і прийшов до згоди з ним до його смерті. Ми отримали нового короля з благословення Єдинорога, і поклялися йому у вірності. Клятва здавалася мені щирою. Я помирився зі своєю сім'єю. Я відчував, що виконав свій обов'язок, ніщо тепер не гнітило мене, у мене вичерпалися причини і я був настільки близький до миру і спокою, наскільки це можливо для мене. З усім цим позаду мене я відчував, що якщо мені доведеться тепер померти, то це зовсім не страшно. Я протестував би не так голосно, як став би це робити у будь-який інший час.

— Ти далеко звідси, батьку.

Я кивнув, а потім посміхнувся. Я прийняв частину їжі і заходився їсти. За їжею я стежив за грозою. Все ще занадто рано бути впевненим, але здавалося, що вона більше не наступала.

Я дуже втомився, щоб спати, або щось на зразок цього. Всі мої болі притихли і мене охопило дивне оніміння. Я відчував себе так, немов був занурений у теплу вату. Події та спогади продовжували обертатися в мені, немов на годинниковому заводі. Це було, у багатьох відносинах, чудове відчуття.

Я скінчив їсти і розвів багаття. Я пригубив вина і спостерігав за грозою, схожою на вкрите інеєм вікно, поставлене перед феєрверком, життя відчувалося, налагоджувалося. Якщо Рендом досягне успіху у відношенні цієї грози, я завтра поскачу під Двір Хаосу. Не можу сказати, що буде чекати мене там. Напевно, це може бути гігантська пастка, засідка, трюк. Я відкинув цю думку. Якось прямо зараз це не мало значення.

— Ти почав розповідати мені про себе, батько.

— Так? Я не пам'ятаю. що я говорив.

— Я хотів би впізнати тебе трохи краще. Розкажи мені побільше.

Я видав звук, який імітує постріл пробки шампанського, і знизав плечима.

— Тоді це, — він зробив загальний жест. — Весь цей конфлікт, як він розвивався? Яка була твоя роль у ньому? Фіона розповіла мені, що ти багато років мешкав в одному Відображенні, коли втратив свою пам'ять. Як ти повернув її? Як відшукав інших і повернувся в Амбер?

Я засміявся. Ще раз подивився на Рендома і грозу. Випив вина. Закутався в плащ від вітру.

— Чому б і ні? — Сказав я тоді. — Тобто, якщо ти здатен переварювати довгі історії… Я вважаю, що краще всього почати з приватного госпіталю в Грінвуді, на Відображенні Земля, де проходило моє заслання… Там…

14

Небо повернулося і знову повернулося, поки я розповідав. Стоячи проти грози, Рендом, здавалося, успішно боровся з нею. Вона розламалася перед нами, немов розрубана сокирою велетня. Вона відкотилася назад, по обидва боки, вимітаючись на північ і на південь, розтаючи, зменшуючись, зникаючи. Замаскований нею ландшафт уцілів, але з нього зникла Чорна Дорога. Мерлін, однак, говорив мені, що це не проблема, тому що коли прийде час переправлятися, він викличе ту смугу павутини.

Рендом тепер поїхав. Напруга, що звалилася на нього, була величезною. Відпочиваючи, він більше не виглядав таким, яким був одного разу — нахабним молодшим братом, якого ми так любили помучити — тому що на обличчі його були зморшки, яких я ніколи раніше не помічав, і ознаки деякої глибини, на яку я не звертав уваги. Напевно, на моє бачення ще впливали зовсім недавні події, але він здавався якимось шляхетнішим і сильнішим. Невже нова роль творить якусь алхімію? Призначений Єдинорогом, помазаний грозою, він, здається, справді знайшов королівську поставу, навіть уві сні.

Я поспав — так само, як дрімає тепер Мерлін — і мені приємно було бути на цей короткий час, до його пробудження, єдиною плямою розуму на цій скелі, біля краю Хаосу, дивитися назад на новий світ, світ, який піддався очищенню, світ, який витримає…

Ми можемо не встигнути на похорон батька, його відпливання в якесь безіменне місце за межами Двору. Сумно, але в мене відсутні сили рухатися. І все ж я бачив проходження його похоронного кортежу, і я несу в собі багато від його життя. Я сказав своє прощай. Він зрозумів би. І прощай, Ерік! Після всього пройденого часу я говорю це таким ось чином. Проживи ти трохи довше, і вся ворожнеча між нами скінчилася би. І одного разу ми могли би стати