Двір Хаосу - Роджер Желязни

13

На мить моя біль і втома відлетіли геть. Я відчув крихітний прилив чогось на кшталт надії, коли розглядав стоячу перед нами витончену фігуру. Частина мена хотіла кинутися вперед, але інша моя частина, набагато більш сильна, тримала мене нерухомим, чекаючим.

Скільки ми так простояли — не можу сказати. Нижче, на схилах, війська готувалися до подорожі. Полонених пов'язали, коней навантажили, спорядження приторочили. Але ця величезна армія, що наводила порядок у своєму механізмі прямо на ходу, раптом зупинилася. Було неприродним, що всі вони так швидко дізналися, але всі голови, які я міг бачити, були повернені в нашому напрямку, до Єдинорога на краю прірви, який вимальовувався на тлі цього дикого неба.

Я раптом усвідомив, що вітер, що дув мені в спину, вщух, хоча грім продовжував гриміти і вибухати, а блискучі блискавки відкидали переді мною танцюючі тіні.

Я подумав про інший раз, коли я побачив Єдинорога — при ексгумації тіла двійника Каїна, в день, коли я програв сутичку з Жераром. Я подумав про почуті мною оповідання… чи не міг він і справді допомогти нам — Єдиноріг?

Єдиноріг зробив крок уперед і зупинився. Він був настільки чарівною істотою, що я якось підбадьорився від одного його виду. Він, однак, збуджував свого роду щемливе почуття. Краса його була настільки досконала, що її слід було приймати в цілих дозах.

І я якимось чином міг відчувати неприродний розум в цій голові. Я дуже сильно хотів доторкнутися до нього, але знав, що не можу.

Він кинув колом погляд, очі його випадково зупинилися на мені і я б відвів погляд, якщо б зміг. Це було, очевидно, неможливо, і я відповів на цей погляд, в якому було розуміння, до якого мені було не піднятися. Враження було таке, ніби він все знав про мене, і в цю ж мить збагнув все недавно пережите мною: бачачи, розуміючи, можливо, співчуваючи. На мить я відчув, що побачив там вібиток жалю і сильної любові — і, напевно, відтінок гумору. Потім голова його повернулась і погляд перервався. Я мимоволі зітхнув. У той момент мені здалося, що при спалаху блискавки щось блиснуло на його шиї.

Він наблизився ще на крок і тепер дивився на натовп моїх родичів, до яких я рухався. Він опустив голову і видав тонке іржання, тупнувши по землі правим переднім копитом.

Я відчув поряд з собою Мерліна. Я подумав про те, що я втрачу, якщо все це скінчиться тут.

Він зробив ще кілька танцюючих кроків, скинув голову і опустив її. Здавалося, йому не до душі була думка наблизитися до такої великої групи людей.

При наступному його кроці я знову побачив блискотіння, і знову. Крихітна іскорка червоного сяяла крізь його шерсть, трохи нижче шиї. Він носив Камінь Правосуддя. Як він його віднайшов? Я поняття не мав. І це не мало значення. Якщо він просто дасть його нам, я відчував, що ще зможу зламати грозу — або, принаймні, захистити нас від цієї її частини, поки вона обмине нас.

Але одного того погляду було достатньо. Він більше не звертав на мене уваги. Повільно, обережно, немов готовий стрімголов полинути геть при найменшому неспокої, він підійшов до місця, де стояли Джуліан, Рендом, Блейз, Фіона, Льювілла, Бенедикт і кілька вельмож.

Мені тоді б варто було зміркувати, що відбувається, але я не збагнув. Я просто стежив за рухами гладкої тварини, коли він знаходив собі дорогу, проходячи по периферії групи.

Він знову зупинився і опустив голову, потім труснув гривою і впав на передні коліна. Камінь Правосуддя звисав тепер з його крученого золотистого роги. Кінчик його рогу майже торкався особи того, перед яким він опустився на коліна.

Я раптом побачив перед своїм уявним поглядом обличчя батька в небесах, і його слова повернулися до мене: «З моєю відставкою проблема спадкоємства переходить до вас… У мене немає іншого вибору, окрім як залишити це на розі Єдинорога.»

По групі пробіг гомін, і я зрозумів, що ця думка, мабуть, прийшла в голову і іншим. Єдиноріг, однак, не ворухнувся при цьому занепокоєнні, а залишився м'якою білою статуєю, яка, здавалося, навіть не дихала.

Рендом простягнув руку вперед і зняв Камінь з його роги. До мене долинув його шепіт:

— Дякую тобі, — сказав він.

Джуліан вийняв свій меч з піхов і, опустившись на коліна, поклав його до ніг Рендома. Потім Блейз, Бенедикт, Каїн, Фіона і Льювілла. Я підійшов і приєднався до них. Так само вчинив і мій син.

Довгий час Рендом стояв мовчки.

— Я приймаю вашу присягу, — нарешті, сказав він. — А тепер вставайте, всі ви.

Коли ми піднялися, Єдиноріг повернувся і стрімголов понісся по схилу вниз, за кілька митей зникши з очей.

— Я ніяк не очікував, що станеться щось подібне, — промовив Рендом, все ще тримаючи Камінь на рівні очей. — Корвін, ти можеш взяти цю штуку і зупинити ту грозу?

— Він тепер твій, — відповів я. — І я не знаю, наскільки широке це хвилювання. Мені спадає на думку, що в своєму нинішньому стані я не зможу протриматися досить довго, щоб зберегти нас всіх в безпеці. Я думаю, що це повинно стати твоїм першим актом царювання.

— Тоді тобі доведеться показати, як з ним працювати. Я думав, що для здійснення настроювання потрібен Лабіринт.

— Думаю, що ні. Бранд вказував, що особистість, вже налаштована, може налаштувати іншу. Я з тих пір трохи поміркував над цим і вважаю, що знаю, як до цього підійти. Давай відійдемо кудись в сторону.

— Гаразд. Пішли.

В його голосі і поставі вже з'явилося щось нове. Несподівана роль, здається, негайно почала здійснювати свої зміни. Я гадав, яким королем і королевою стануть він і Віала. Занадто багато думок. Мій мозок відчував себе роз'єднаним. Занадто багато трапилося занадто швидко. Я не міг вмістити всі останні події в один шматок мислення. Я просто хотів заповзти кудись і спати цілодобово. Замість цього я пішов за ним, до місця, де все ще тліло невелике багаття.

Він розворушив жар і підкинув у нього дюжину палиць. Потім всівся ближче до нього і кивнув мені. Я підійшов до нього і сів поряд.

— Щодо цього королівського сану, — сказав він. — Що мені робити, він застав мене абсолютно непідготовленим.

— Робити? Ймовірно, дуже хорошу роботу.

— Як ти думаєш, було дуже багато незадоволених?

— Якщо й були, то не проявилися. Ти був хорошим вибором, Рендом. Останнім часом