Діаболік - С. Дж. Кінкейд

— Зірки не стануть брехати вам, Ваше Високопреосвященство.

— Гадаю, ти маєш рацію, — мовив Тайрус, — тільки-но я звільнюся від цих пут, клянуся, я покажуся у всій красі перед своїми ближніми й дальніми шанувальниками...

Цієї миті здоровий ґлузд залишив Спадкоємця Імперії. Він почав приймати дивні пози, щоб якнайкраще продемонструвати м’язи й інші принади зовнішності, поблажливо приймаючи компліменти від уявної аудиторії. Ми з Невені повільно відійшли, лишивши його спілкуватися з повітрям і вихвалятися своєю зовнішністю. У вікно лилося світло шести сонць, що продовжувало обпікати його шкіру.

Раптом натовп заворушився, оскільки згори на своєму антигравітаційному кріслі спустився Імператор, розпочавши справжнє дійство: під стелею спалахнуло світло, стіни Великої Геліосфери розсунулися, щоб явити зору грандіозні картини — образи членів королівської родини, які давно загинули, сцени великих битв із минулого Імперії, світлини кораблів, що заблукали у вбивчому просторі, і обличчя найсановитіших померлих людей Імперії.

Я помітила тріо Діаболіків Імператора. Хазард і Енгвіш стояли по обидва боки від Імператора, а Енміті...

Стояла осторонь і дивилася прямо на мене.

Я швидко відвела очі.

— Це було дуже дивно, — повільно промовила Невені, коли ми підійшли до святкового столу. — Чутки не перебільшують. Він і справді не сповна розуму.

Завдяки Тайрусу святкового жертвоприношення не відбулося через відсутність жертви, але оскільки їжу приготували заздалегідь, то столи накрили. Спостерігаючи за тим, як Невені нанизує шматочок справжньої смаженої качки, я пригадала її слова про планету Люміну, що були сказані з великою гордістю.

Я мусила запитати:

— Ти Партизан?

Мені було байдуже, чи бажає Невені, щоб її планета була незалежною від Імперії. Мене цікавило, чи вистачить їй розуму тримати свої думки при собі. Якщо вона зізнається, що належить до Партизанів, їй доведеться дуже швидко померти. Я не можу довіряти дурню, який володіє небезпечними знаннями про те, що я зробила із Дівайні та Саліваром.

Але Невені лише скоса поглянула на мене і запитала:

— Що насправді сталося з Домітріанами?

Моє серце пропустило удар, і я озирнулася навколо. Чи не було поряд когось, хто міг почути Невені? Ні, Невені не була настільки дурною, щоб говорити так відверто в присутності інших.

— Давай не ставитимемо одна одній запитання, на які не хочемо відповідати, — безтурботно запропонувала Невені.

Але я більше не слухала її. Так, поблизу не було нікого з людей, хто міг би нас почути, але крізь натовп я помітила Енміті. Вона все ще спостерігала за мною, але тепер була набагато ближче, досить близько, щоб розчути слова Невені, якщо прислухатися.

Вона стояла... на тій самій відстані, яка нещодавно відділяла мене від Тайруса, коли я підслуховувала його розмову із Сигною. Вона рушила в мій бік, і в мене не залишилося сумнівів, що вона чула кожен звук.

А я наразі не могла вигадати нічого для свого виправдання.

Я СКАЗАЛА Невені, що мені треба відійти, й рушила до виходу, бо потребувала хоча б кількох хвилин тиші для обдумування плану подальших дій. Тепер Енміті знала, що історія, яку ми з Невені розповіли, була брехнею. Вона захоче отримати інше пояснення. Вірогідно вона зрозуміла, що нещасний випадок із Домітріанами — це повністю моя вина.

Чи повірить їй хто-небудь?

На більшість із присутніх почали діяти хімічні речовини. Я пройшла повз Вельмишановних Панів різних вікових груп: одні з них валялися на підлозі, інші — гиготали, перехилившись через бильця стільців, декотрі стояли, притулившись до вікон. При цьому хтось розмовляв сам із собою, а хтось зачаровано розглядав власні руки. Поміж натовпу ходили лікарі ну і нан Домітріани, які слідкували за тим, щоб не трапилося передозування або не розвинулися побічні реакції на наркотики.

Незважаючи на настанови Сутери ну Імпірінс, багато людей навколо виглядали неохайно. Основна маса поводилася як божевільні. Навіть Креденза Фордайс розляглася на підлозі, широко розставивши ноги, і криво посміхалася всім перехожим. Над нею стояла Елантра, яка безглуздо сміялася і намагалася підняти з підлоги Кредензу.

Я мовчки пройшла повз і відчула велике полегшення, коли нарешті опинилася в прохолоді коридору. Почувши звук кроків за спиною, я зрозуміла, що план втечі не вдався.

— Вже покидаєте нас, Вельмишановна панно Імпірінс?

Я повільно повернулася до Енміті. Вона обійшла мене по колу, немов тварина, і я завмерла на місці, розмірковуючи лише над тим, як би справжня людина повела себе в цій ситуації.

Мій двійник. Моя тінь. Буде логічно, якщо вона розкриє мій блеф.

Я думала лише про хижака, який стояв переді мною.

— А вам що до того? — голос прозвучав занадто різко і грізно: так говорила справжня я.

Енміті не відповіла, лише поглянула на мене.

— Я дуже втомилася, — я видавила із себе посмішку і спробувала зобразити щирість. — Чудове свято. Шкода, що з Ексалтідом трапилося подібне нещастя.

Я відступила