Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Раптом почувся шурхіт у кущах. Я заклякла, коли побачила, як із них вийшла Невені Сегну із вигнутим лезом кольє в руках.

Ситуація ускладнювалася. Вино скінчилося. Я не могла опоїти її. Мені доведеться втопити дівчину.

— Сайдоніє! — вигукнула вона, оглядаючи Домітріанів. Два безвольні тіла лежала на підлозі. — Що... що тут сталося?

— Як давно ти тут? — запитала я натомість. — Ти сама?

— Зви-звичайно, сама. Я просто... просто просковзнула повз Служниць...

Вона вказала назад.

Отже, вона нічого не бачила. Добре. Вона не знатиме, що мене слід остерігатися.

Мій голос прозвучав дуже тихо і загрозливо:

— Підійди ближче. Я розповім тобі, що сталося.

Вона просто стояла і приголомшено дивилася на цих двох. Я рушила до неї з наміром зламати їй шию. Проте Невені здивувала мене. Її зуби блиснули, коли люта посмішка з’явилася на її обличчі і вона вдарила Салівара ногою. Я зупинилася, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Невені вдарила його ще раз, а потім штовхнула ногою Дівайні. Коли вона відвернулася від Домітріанів, на її очах бриніли сльози, які вона тримала в собі весь цей час. Вона намагалася не розридатися, але при цьому сміялася.

— Не знаю, що ви з ними зробили, та по правді сказати, мені байдуже. Вони помруть? Скажіть, що вони помруть!

— Я не знаю, — зізналася я, зовсім спантеличена її поведінкою. Я спіймала себе на тому, що знову дивлюся на лезо в її руці, і тут зрозуміла, що вона прийшла сюди... аби допомогти мені?

— Вони заслуговують на смерть. Вони робили це стільки разів... — зі злістю промовила Невені, махнувши лезом. — Ви не перша. Та і я теж. Я навіть не можу пригадати свою першу ніч у цьому місці. Але я бачила, як вони запрошували інших, і я знаю, що сталося зі мною. Цього разу я не могла залишитися осторонь і дозволити повторитися цьому жахіттю!

— Ти справді прийшла сюди, щоб зупинити їх? — я не могла зрозуміти мотиви її дій.

— Я не знаю, що збиралася робити, — зізналася вона, усе ще стискаючи зігнуте лезо тремтячими руками. — Швидше за все, я б засадила їм кинджал у серце, або просто порізала обличчя Дівайні, але... але я не могла дозволити їм вчинити це знову.

І в цю мить з її очей полилися жорстокі, злі сльози, і я усвідомила, що ця дівчина прийшла, щоб врятувати спадкоємицю Імпірінс. Щоб врятувати Донію.

Я не могла скривдити дівчину, яка готова була вчинити подібне заради Донії.

— Дякую. Я справді вдячна тобі, — я не звикла говорити до таких слів, але зараз говорила від щирого серця.

— Нам потрібно приховати... хай би що тут сталося, — сказала Невені, обвівши рукою приміщення. — Сайдоніє, я нічого не питатиму. Але я знаю, де зберігаються файли із камер спостереження. Я з’ясувала це, перш ніж прийти сюди, — вона похмуро посміхнулася. — Я знищу всі записи за останню добу або приблизно за цей проміжок часу. І ми разом вигадаємо правдоподібну історію подій.

Я приголомшено кивнула.

— Разом.

Ось так Невені Сегну стала моєю союзницею. Якби в мене був вибір, я б не обирала її на роль свого поплічника, до того ж, вона однозначно не покращить репутації Імпірінс, яких вважають єретиками... Але іноді доля не залишає нам вибору, а тільки пропонує вибрати менше зло.

Наразі я її не вб’ю. Сподіваюся, що згодом про це не пошкодую.

КОЛИ я вийшла на зв’язок із Донією, то з її голосу зрозуміла, наскільки вона хвилюється за мене, тому під час розповіді про гіперпростір і нещодавні події в Хризантеміумі, я не згадала про випадок із Саліваром й Дівайні. І про допит, який учинили одразу після цих подій.

Наступного дня обох Домітріанів знайшли посеред сольових ванн: роздягнені вельможі лежали на підлозі лазні в коматозному стані. Імператор швидко дізнався, із ким вони планували провести вечір напередодні. Очевидно, ні для кого не було секретом, що Дівайні й Салівар робили з молодими людьми, які прибували до Імператорського Двору, де не мали ні знайомих, ні друзів. Сидячи на своїй віллі навпроти Енміті, я пригадала, з якою неприхованою насмішкою Елантра побажала мені гарно провести той вечір. Вона знала, що на мене очікує, і раділа з того.

Одного дня я помщуся дівчині Пасус за це. Але не зараз.

Енміті тяжіла наді мною, заповнюючи своєю присутністю весь простір вілли. Поряд сиділа й тремтіла від страху Невені, але я знала з власного досвіду, що це природна реакція на Діаболіка, який загнав вас у кут своїми запитаннями, хай навіть ви ні в чому не винні.

Невені чудово зіграла свою роль.

— Я зустріла Сайдонію за межами «Тігріса». Вона здавалася розгубленою і збитою з пантелику.

Я кивнула, не наважуючись відвести очей від пильного погляду