Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Моя рука потяглася до найближчого флуоресцентного кільця і я доторкнулася пальцями до огорожі, відчувши поколювання від силового поля, що відділяло мене від гібрида тигра. Я бачила істоту, але вона могла бачити мене тільки, якщо я зроблю поле прозорим. Я добре це знала.

Колись я була істотою по той бік силового поля.

Страшна згадка змусила мене знову зупинитися. Ці загони збудовані так само, як і той загін, де я провела перші роки свого життя. Я згадала людей, які проходили повз і так само витріщалися на мене. І ось я стою з іншого боку огорожі.

Я не усвідомлювала, що зупинилася біля одного із загонів і зазираю всередину, доки не відчула дотик до руки.

Моя рука інстинктивно вхопила горло Гладдіка, але я не здавила шиї. Я прийшла до тями якраз вчасно. Мої очі зустрілися з його, моє дихання прискорилось і я опустила руку.

— Ви налякали мене.

На його обличчі з’явилися розгубленість і сум’яття. Я знала, що, безсумнівно, зробила щось не притаманне людині.

— Де істота? — запитала я, щоб відволікти його, при цьому змушуючи себе посміхнутися.

— Панна Сагну сказала, що вона — ось там.

Я пішла за Гладдіком, почуваючись так, ніби йду через болото і мені здавалося, що ось-ось хтось побачить, що я самозванка — Немезіда дан Імпірінс, яка перебуває в чужій шкурі, що їй геть не підходить.

Ми дійшли до загону, де чекала тварина Невені. Усі інші створіння навколо нас неспокійно походжали у своєму замкненому просторі і гарчали від збудження. Істота Невені сиділа навшпиньки з піднятою ногою і нахиленою головою — вона збиралася вилизати себе.

— О, ну ж бо, досить, — сказала Невені з відчаєм озираючись навколо.

Гладдік тихо розсміявся.

— Думаю, вона насолоджується процесом.

— Гей, припини! — вигукнула Невені і вдарила долонею по силовому полю. Вона завила від болю, коли її рука відскочила від огорожі. — О ні, раптом на арені вона поводитиметься так само? Це катастрофа.

— Принаймні, вона насолодиться останніми хвилинами свого життя, — пожартував Гладдік.

Я усвідомила, що дивлюсь через плече на жінку з розвиненими м’язами, яка щойно зайшла до приміщення із загонами — на Діаболіка, що стежить за мною. Енміті теж озиралася навкруги, впізнаючи знайому обстановку.

У моїх грудях ворухнулась цікавість.

Я вперше дивилася на Енміті і бачила не проблему, не ворога, не когось, хто здатен вбити мене, і не когось, кого мені, можливо, скоро доведеться вбити.

Я бачила людину... ні, істоту, яка була схожа на мене. У неї було те саме минуле і ті самі переживання. Я бачила когось, хто за інших обставин міг би зрозуміти ту частину мене, яку не розуміла навіть Сайдонія. Я точно знала, що вона відчувала і про що думала в цей момент.

А потім її погляд зустрівся з моїм, і я швидко відвела очі.

Ми з Енміті були як однодольні паростки, що вийшли з одного ґрунту, і вона не повинна була дізнатися про це. Ніколи. Тому що тоді вона мене вб’є.

Невені дуже нервувала, поки ми чекали біля кільця на вихід її істоти. Ще до того, як її побачити, вона назвала тварину Дедлі, і це ім’я, без сумніву, стане посміховиськом, якщо звір вийде на арену і продовжить вмиватися, замість того, щоб битися.

— Це жахливо, — жалілася Невені, поки ми там сиділи. — Я схрестила лева і ведмедя. Ви бачите десь ознаки лева або ведмедя, чи я отримала чистокровну собаку?

— Вона виглядає більшою за пересічну собаку, — зауважив Гладдік. — І здається, у неї є хутро навколо шиї.

Ми побачили, як звіра Невені помістили в загін поруч з ареною, тож він має битися наступним.

— Ми станемо посміховиськом, — сказала вона мені.

— Я фінансувала тебе, — відповіла я їй. — Я не замовляла його. Я не хочу бути посміховиськом.

Переляк, що з’явився на її обличчі, дав мені зрозуміти, що я сказала щось не те.

— Якщо ти справді боїшся, що він програє, давай негайно його заберемо, — цього разу м’яко відповіла я.

— Навіщо, Сайдоніє, це надміру різка реакція.

Елантра Пасус спустилася вниз і присіла з іншого боку від Гладдіка. Її супроводжувала свита із найманих працівників і Служниць: серед них був Юніті — Ексалтід, якого Тайрус Домітріан позбавив цноти.

Ми з Невені напружилися. Темна шкіра Гладдіка стала світлішою на відтінок.

— Елантра.

— Гладдік, — привіталась вона, поглянувши на нього запитально, і тут я згадала, що Гладдік хотів уникнути невдоволення родини Пасус. Я могла поклястися, що в її очах читалося мовчазне попередження, але потім вона звернулася до Невені.

— Майже всі стають посміховиськом, коли випускають своїх перших звірів на арену.