Діаболік - С. Дж. Кінкейд

І от щойно цей душевно хворий кинув їй в обличчя небезпечне звинувачення, ніби не усвідомлюючи цього. Я не могла втриматися від спокуси озирнутися назад, щоб побачити реакцію Сігни.

Обличчя глави родини Домітріан налилося кров’ю. Вона примружила очі й поглянула на Тайруса.

— Ти на щось натякаєш, дороге дитя? Адже ти говориш про мою плоть і кров!

— Я ні на що не натякаю. Я лише кажу, що ви не пояснили мені, чому я повинен знову вшановувати їхню пам’ять? Подивіться, як щедро ви прикрасили себе, оплакуючи їх: підозрюю, що вашої жалоби вистачить на нас обох, — після цього його голос знову змінився, набувши безтурботності. — Крім того, що означає загибель кількох членів сім’ї? Мої батьки пишалися б, дізнавшись, що породили Живого Бога — такого, як я.

Підозра зникла з очей Сигни, натомість з’явилося роздратування.

— О, Геліосе, допоможи мені. Ти — божевільний дурень і загибель для цієї сім’ї! Горе цій Імперії, якщо ти зійдеш на трон! Космосе, я клянуся, якщо настане цей зневажений сонцем день, я відлечу в ореол зірки! — Сигна відвернулася від онука.

Очі Тайруса зустрілися з моїми, і я швидко відвела погляд. Він не міг знати, що я чула їхню розмову. Ніхто, крім Діаболіків, не міг вловити суть діалогу з такої відстані.

Невені нарешті позбулася дурману і підштовхнула мене, пропонуючи рухатися далі, чому я неймовірно зраділа. Але було запізно.

— Ти! — пролунав у повітрі голос Тайруса. — Дівчинка Імпірінс! Підійди і розваж мене. Наказую тобі!

Ми з Невені переглянулися і рушили до вікна, біля якого був прикутий Тайрус Домітріан, і вже почали опускатися на коліна, коли почули:

— Ні, ні, — нетерпляче сказав Тайрус, поглядаючи то на мене, то на Невені. — Це зайве, коли я в такому становищі. Давайте не будемо влаштовувати ще більший фарс. Ми зустрічалися багато разів, моя Вельмишановна Панно. Але ти... — звернувся він до Невені. — Що ти за людина? Я не знаю тебе.

— Я не Вельмишановна Панна, — Невені випросталася на повний зріст. — Я — дочка Намісниці Люміни, Ваше Високопреосвященство.

— Території Пасусів, — він заплющив очі і надовго замовк. — Ах, звісно. Та жінка, яка хотіла побудувати бібліотеки і почати викладати природничі науки.

— Так, Ваше Високопреосвященство, — відповіла Невені, розправивши плечі.

Я скоса поглянула на дівчину, розмірковуючи над тим, як вона триматиметься перед Домітріанами.

— І що ти думаєш про дії твоєї матері? Тільки чесно, — запитав Тайрус.

Це була сміховинна вимога. Божевільний він чи ні, але чесність із спадкоємцем Імператора могла дорого коштувати. Невені поглянула на нього, і в її погляді можна було прочитати це, а вголос вона обережно промовила:

— Ваше Високопреосвященство, ви ж не очікуєте, що я наговорювати на власну матір.

— Звичайно, ні.

— У такому випадку, — сказала вона, набравшись сміливості, — моя матір присвятила своє життя роботі на благо Люміни. Вона не збиралася виказувати неповагу до вашого... до нашого божественного Космосу або до родини Пасус. Вона лише прагнула покращити життя на Люмінії.

— Планетарне існування — це найгірше і найбезвідрадніше життя, — поспівчував Тайрус.

— О ні, це зовсім не так, — заперечила Невені.

— Ні? Хіба там немає ураганів, землетрусів і хвороб?

— Погода дуже мінлива, але це саме можна сказати і про форми життя на планеті. Існує безліч тварин і садів, що ростуть самостійно, до того ж Люміна має два супутники, що контролюють морські припливи. Усе дуже непередбачувано, Ваше Високопреосвященство, але саме це й робить життя на планеті цікавішим, аніж у космосі.

— Ти говориш як Партизан, шалено закоханий у свою планету.

Невені зблідла, і я теж напружилася. Він говорив відсторонено, ніби його зовсім не цікавили ці питання, але попри те кидав серйозні звинувачення, тут же забуваючи про них, тоді як Невені не знала, куди себе подіти.

Він зосередився на розгляданні своїх нігтів.

— Але, звісно, ти не Партизан. Це було б божевіллям. Особливо тут, у Хризантеміумі. Це жахливе непорозуміння і неправильне тлумаченням твоїх слів.

Якби я не знала його краще, я б подумала, що він дає їй завуальовану пораду бути обережнішою в розмовах.

— Звісно, це жахливе непорозуміння і неправильне тлумачення моїх слів, Ваше Високопреосвященство. Запевняю Вас, я — не Партизан, — швидко знайшлася Невені.

Тайрус відкинувся на вікно і підняв руки настільки, наскільки дозволяли його ланцюги, щоб сплести пальці за головою.

— Зірки промовляють до мене, а твій голос заглушає їх. Помовч хвилинку, щоб я міг їх розчути. Помовчіть обоє. Особливо ти, моя Вельмишановна Панно Імпірінс. Ти дуже голосно дзижчиш.

Його заява спантеличила мене. Я сказала лише кілька слів. Ми з Невені мовчки дивилися на нього.

— Зірки кажуть... Вони кажуть, що я сьогодні напрочуд гарний, — оголосив Тайрус. — Як мило з їхнього боку. Ти теж вважаєш мене вродливим, Вельмишановна Панно Імпірінс?

Питання було сміховинним. На тлі людей з Імператорського Двору, які модифікували свою зовнішність, доводячи власний зовнішній вигляд до досконалості, його недосконалість