Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон

На обличчі Зарт Арна розлилася смертельна блідість. Він зціпив зуби, стримуючись. Потім глибоко зітхнув і звернувся до Ліанни:

— Ваша високість, я рекомендую вам негайно повісити цю людину на шибениці.

— У цьому випадку доведеться повісити і Джона Ґордона, — сказав Шорр Кан, який тримався надзвичайно спокійно. — Він поклявся мене захищати.

Хелл Беррел ступив уперед.

— Ваша величність! Нехай я порушую етикет, але під три чорти, Шорр Кана і все, що його стосується! Х’харни — тобто магелланійці, — ймовірно, вже стоять на порозі Галактики!

Зарт Арн відразу охолов.

— Ви з’ясували що-небудь на Межі?

Хелл Беррел докладно доповів про те, що сталося. Під час розповіді обличчя Зарт Арна хмурніло все більше і більше. Коли антаресець закінчив, воно, здавалося, постаріло на десяток років.

— Звичайно, це всього лише припущення, — сказав нарешті він. — Але все-таки… Х’харни… Ми навіть не знали, як вони себе називають, — Він глянув на Ґордона. — Ти поділяєш думку Хелла?

— Так.

— Я теж, — знову подав голос Шорр Кан. — Як би ви про мене не думали, Зарт Арн, ви повинні знати, що я не боягуз і не дурень. Я вважаю, що напад на Фомальгаут — лише прелюдія до загального наступу Х’харнів на Галактику.

Повисло важке мовчання. За деякий час його порушив Зарт Арн.

— Я негайно повідомлю брату, рішення приймає він. Мені ж здається, що весь флот Імперії повинен вирушити на Межу та відшукати кораблі Х’харнов. Тільки так можна вирішити усі сумніви. Я теж піду з флотом. Бо якщо вони дійсно тут…

У Ґордона охолола спина.

— Ти скористаєшся Руйнівником?

Він згадав день, коли йому мимоволі довелося вивільнити жахливу міць, яка таїлася у цій зброї. Згадав, як затремтіло небо, як зривалися зі своїх шляхів зірки, як сам космічний простір, здавалося, розривався на частини.

— Так треба, — відгукнувся Зарт Арн. І звернув на Ліанну погляд, повний смутку: — Сподіваюся, ви розумієте, ваша високість, що це означає?

Вона спокійно кивнула:

— Вам знадобляться всі ваші кораблі… У тому числі ті, які ви виділили нам на допомогу. Розумію. Головний ворог — це Х’харни. Ну що ж, будемо битися самі. — Вона через силу посміхнулася. — Втім, це не має значення. На думку капітана Беррела, ваша допомога все одно спізнилася би.

Обличчя принца зникло. Всі збиралися покинути зал інформарія, коли знову засвітився один з екранів. Ґордон вже одного разу бачив цього кремезного чоловіка з густими бровами і руками, усіяними шрамами. Це був Абро, міністр оборони Фомальгаута.

Без всяких церемоній він звернувся до принцеси:

— Ваша високість, вони залишили Межу. Флот графів, а він удвічі більше, ніж ми припускали, на повній швидкості наближається до Фомальгаута.

Ґордон відчув, як його залишає рішучість. Графи Межі зібрали всі свої сили… І навіть якщо переможе Фомальгаут, залишиться проблема Х’харнів.

— У них трикратна чисельна перевага, — продовжував Абро. — У такій ситуації адмірал Енгл згідно з попереднім планом повинен відступити і прикривати Фомальгаут до підходу підкріплень.

— План — це добре, — відповіла Ліанна. — Але передайте, щоб він не розраховував на допомогу Троона. Імперської ескадри не буде.

— Але ваша високість… Я чув на власні вуха…

— Не варто обговорювати це по телезв’язку. До зустрічі на Раді, Абро!

Екран згас. На обличчі Ліанни був крижаний спокій, проте ц погляді промайнула тінь внутрішнього сум’яття, і Ґордону захотілося обійняти її, заспокоїти. Правда, він сумнівався, чи прийме вона публічно такий підбадьорюючий порив.

Вона втомлено посміхнулася йому.

— Але я мушу поспішати. Побачимось.

Ліанна вийшла. Хелл Беррел встав за пульт і вивів на один з екранів карту зони Межі.

— Ситуація паскудна, — промовив Шорр Кан. — Якщо Імперія не прийде на допомогу Фомальгауту, це призведе до обурення у інших королівствах.

— Не варто вам про нас турбуватися, — сухо відповів Ґордон.

— Про вас? — Здивувався Шорр Кан. — А може, дідько, про себе? Після того, як я допоміг вам захопити корабель Обд Долла, я зав’язаний з вами по вуха. До цього я ще міг переконати Сін Крівера у своїй лояльності. Хоча, якби він що- небудь запідозрив… Красномовним жестом Шорр Кан провів рукою по шиї. Потім додав задумливо:

— Головна небезпека — транспорти, які слідують за основними силами Нарат Тейна. Якби командувач фомальгаутским флотом — Енгл, якщо не помиляюся, — був трохи хитріше, він влаштував би засідку у момент висадки.

Пропозиція здалася Ґордону привабливою, і він це висловив. У відповідь Шорр Кан пробурчав:

— Спробуйте запропонувати їм це, Джоне. Мене вони слухати не стануть, хоча я більше знаюся на стратегії, ніж всі вони укупі… Що я одного разу і довів. Але до ваших слів, можливо, прислухаються.

— Не впевнений, але спробую, — сказав Ґордон.

Військова рада закінчилася багато годин потому. Ґордон терпляче чекав у передпокої її завершення. Вийшовши із залу на чолі групи радників — на їх обличчях лежала втома, — Ліанна відразу підійшла до нього.

— Не треба було так довго мене чекати, — зауважила вона, проте щасливий тон говорив, що вона рада цьому.

— Мені хотілося б знати, до чого ви прийшли. Якщо, звичайно, можна.

Обличчя Абро спотворила гримаса невдоволення. Ліанна це проігнорувала.

— Нас було своєчасно попереджено тільки завдяки вам, тому ви маєте право знати все. Імперський флот залишив