Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон

Товстий палець Абро вказав на верхній правий кут екрана, де щойно з’явилася нова розсип вогників. Вони повільно, але невідворотно наближалися до Фомальгаута.

Транспортні кораблі. З ними летить цей безумець Нарат Тейн. Ватажок орд негуманоїдів, завербованих на десятках планет, він, мабуть, вже передчуває свій тріумф… Усвідомлення власної безпорадності, неможливості прийти на допомогу, були для Ґордона гірше за тортури. Можливо, Ліанна теж відчувала щось подібне, але це ніяк не відбивалося на її блідому обличчі.

— Вістей від баронів досі немає? — Запитала вона.

Відповів Коркханн, супроводжуючи свої слова грюканням крил:

— Ні слова, ваша високість. Судячи з усього, нам доведеться відбиватися на самоті.

— Якби Енгл виділив хоч парочку крейсерів! Тоді з’явився б шанс перешкодити їх висадці, — поскаржився Абро, і Ґордон відзначив про себе, що адмірал не захотів прислухатися до мудрої поради Шорр Кана.

— Пізно, — промовила Ліанна, вказуючи на екран. — Бій вступив у вирішальну фазу. Треба готуватися до оборони планети. Вони вийшли з приміщення. По дорозі до них приєднався Шорр Кан. До залу засідань Ради він навіть не наближався, справедливо вважаючи, що туди його все одно не пустять. А зараз підійшов, проігнорувавши неприязний погляд Хелл Беррела. Ґордон сповільнив крок.

— Наскільки я розумію з виразу ваших облич, — сказав колишній диктатор, — флот Фомальгаута зазнає поразки. Чи не так?

— Так, його тіснять. Транспорти Тейна ось-ось почнуть висадку десанту. Тоді тут буде справжнє пекло.

— На жаль, з цим важко не погодитися. Шкода! Я ледь не вивихнув собі мізки, розмірковуючи, як вибратися з цієї пастки. Нічого не виходить.

— Правду кажучи, — з іронією сказав Ґордон, — мені здавалося, що ви, перебуваючи у кінці свого життєвого шляху — як і всі ми, — вирішите померти смертю хоробрих.

— Правду кажучи, — недбало відповів Шорр Кан, — саме на цьому варіанті я і зупинився. Оскільки реальних шансів вціліти не бачу. Та, врешті-решт, що я втрачаю?..

Кілька годин по тому у палаці почалася гарячкова активність, сенс якої Ґордон зрозумів не відразу. У всіх напрямках снували офіцери і чиновники, а Ліанна була так зайнята, що не могла приділити йому ні хвилини. Ґордон не розумів, що йому робити, куди йти. Він відчував себе п’ятим колесом у ВОЗІ.

— І все-таки, — сказав за його спиною знайомий голос, — мені здається, що саме ви є головним персонажем цієї драми.

Повернувшись, Ґордон побачив мудрі жовті очі Коркханна.

— Я вже говорив про це Ліанні, — сказав він.

— І як і раніше переконані, що Х’харнам не вдасться витягти з вашої свідомості жодних відомостей про Руйнівника?

— Здається, я пояснив все досить чітко. Я знаю, як він виглядає, як встановити його на кораблі та як врівноважити стрілки перед включенням… Але це все. Я поняття не маю, яким чином він працює. Чому ви знову питаєте?

— Тому що, незважаючи на всю мою до вас прихильність, — відповів Коркханн, нітрохи не збентежений запалом співрозмовника, — обов’язок велить мені зруйнувати ваш мозок перш, ніж їм скористаються Х’харни.

— Розумію, — сказав, помовчавши, Ґордон.

І подумав:

«Мабуть, підозра, що я занадто багато знаю, буде переслідувати мене до самої смерті. Судячи з усього, не такої вже й далекої».

— Ходімо у сад, — запропонував Коркханн. — Тут нам нічого робити. Ви ж і так уявляєте собі ситуацію.

Настала ніч. Але у парку, як і у всій столиці, панувало гарячкове пожвавлення. Доріжками, під важкими поглядами кам’яних королів Фомальгаута, снували машини і люди. Встановлені всюди ракетні батареї вносили дисгармонію у акуратний малюнок алей…

Звідкись з’явився Шорр Кан, і Ґордон запитав про Хелл Беррела.

— Він на зв’язку з Трооном. Ваш барвистий опис майбутнього десанту Нарата добряче його налякав.

— Думки про це страшать нас усіх, — заперечив Ґордон.

— Крім Шорр Кана, — уточнив Коркханн, уважно подивившись на колишнього диктатора. — Він не боїться ні Бога, ні диявола. Ні людей, зрозуміло… Вибачте за цей маленький зондаж, але я…

Шорр Кан нетерплячим жестом перервав його вибачення і повернувся до Ґордона.

— Я думав, що мої скромні військові таланти — погодьтеся, адже я ледь не завоював Галактику, — хоч трохи тут знадобляться. Але цей Абро не бажає мене слухати. Тому зараз, у такий критичний момент, я хочу вас запевнити, що не відійду більше від вас ні на крок.

— Тільки не наступайте на мою тінь, — відгукнувся Ґордон. — У мене від цього алергія.

Шорр Кан посміхнувся:

— Ви, як завжди, у формі. Але не бійтеся — просто я не хочу, щоб мене повісили.

У-у-у-у-ух-бум!!!

Свист повітря заглушив слова Шорр Кана. Загриміли нові вибухи — спочатку порівняно рідкісні, потім все частіше і частіше. У небо над містом злетіли три зірочки.

— Ракети, — ухитрився вставити у паузу між вибухами Шорр Кан, — Якщо вони вже у межах досяжності наших ракет, скоро тут буде зовсім гаряче.

Ракети злітали одна за одною, перекреслюючи небо у всіх напрямках своїми інверсійними слідами. Зі сторони міста долинув протяжний багатоголосий крик. Коркханн витягнув руку, вказуючи на червоне розпечене тіло, схоже на болід, яке за пологою дугою падало на Хатхір. Це був зореліт. Колір його тут же став яскраво білим, і він вибухнув, розлетівшись хмарою вогненних уламків.

— Один готовий, — прокоментував Шорр Кан, — Занадто швидкий вхід у атмосферу. Ймовірно, не впоралися з керуванням. Палаюча купа уламків з жахливим гуркотом звалилася біля міської межі. Земля здригнулася, вдарила повітряна хвиля. Ґордон і його товариші насилу втрималися на ногах.

— Зовсім поруч, — сказав ІІІорр Кан. — Вони могли б, на мою думку, вибирати місце для падіння і подалі.