Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон

У ефективності останнього Ґордон дозволив собі засумніватися. Х’харни напевно здатні захистити свій мозок від будь-якого зовнішнього втручання.

— Ми звернулися за підтримкою до кількох невеликих королівств, — продовжувала Ліанна, — але всі вони занадто далеко від нас. Барони Геркулеса відповіли, що розглядають питання про допомогу.

— Але не через велику любов до нас, — втрутився Абро. — Вони побоюються, що могутність графів занадто зросте. У будь- якому випадку, якщо вони і надішлють підмогу, вона прийде запізно.

— Я тут думав ще про один варіант, — невпевненим голосом сказав Ґордон, — але не знаю, чи захочете ви мене вислухати…

Якусь мить Ліанна вагалася, потім сказала твердо:

— Ви ризикували заради нас своїм життям, Ґордон. Говоріть.

Він коротко виклав план Шорр Кана. Абро, який явно ставився до Ґордона без особливої симпатії, на диво, підхопив пропозицію з ентузіазмом.

— Відмінна тактика! Тільки б наші кораблі передчасно не вплуталися у бійку. Потрібно негайно сповістити адмірала Енгла… Коли Абро та інші радники відійшли, на губах Ліанни з’явилася слабка усмішка.

— Це придумав Шорр Кан, правда?

— Я так і знав, що ви здогадаєтеся.

Пізніше вони сиділи на високій терасі, у гарячому присмерку, напоєному п’янким ароматом квітів.

Місто, як і завжди, було далеко внизу, але зараз воно дихало тривогою. Всюди запалювалися і раптово гасли вогні, переміщалися військові підрозділи. Скрізь, навіть у палацовому парку, поспішно встановлювали батареї ракет. А вдалині, на військових космодромах, до неба здіймалися величезні чаші радарів, готові внести свій вклад у захист столиці.

Ґордон підняв очі до зірок. Десь там, неймовірно далеко звідси, рухалися назустріч один одному два колосальних космічних флоти. Результат їх зустрічі визначить долю Фомальгаута і, не виключено, всієї Галактики. Від баронів Геркулеса нової інформації не надходило. Якщо допомога від них все-таки прийде, це станеться зовсім несподівано. Роздуми завели його ще далі, до кордонів Галактики, туди, де флот Імперії розшукував Х’харнів. Якщо їх знайдуть, знову буде задіяна космічна міць Руйнівника і загроза навали зникне. Ось тільки чи знайдуть? Майже з пророчою переконаністю Ґордон думав про те, що на цей раз імперії не пощастить. Х’харни напевно озброїлися наступальними і оборонними засобами такої потужності, яка нікому й не снилася. Звісна річ, вони не забули про своє перше знайомство з Руйнівником… Ліанна, мабуть, теж думала про Х’харнів. Принаймні, вона першою перервала мовчання:

— Якщо Нарат Тейн нападе, ці істоти будуть з ним?

— Так, я переконаний.

— Чому?

Ґордон пояснив:

— Х’харнам відомо, що один раз, будучи на місці, точніше, у тілі Зарт Арна, я вже використав Руйнівника. Вони вважають, що я володію всією інформацією про нього. Насправді це не так. Я діяв чисто механічно, слідуючи інструкціям Джал Арна. Але Х’харни не підозрюють про це. Вони зроблять все, щоб захопити мене у полон.

Ліанна здригнулася, і він зрозумів, що вона згадала незвичайну телепатичну силу магелланійців, яка ледь не вбила їх на Тейні.

— Так, тільки троє з нині живих, — продовжував Ґордон, — знають про таємницю Руйнівника, причому один з них — лише частково. Ось чому свого часу мене викрали агенти Талларни. Пам’ятаєте? — Він встав і знову подивився на місто, вируюче у передчутті лиха. — А коли з’ясувалося, що я зовсім не Зарт Арн… Саме ця інформація підштовхнула Лігу Темних Світів до нападу на Імперію. Шорр Кан був упевнений, що я не зумію задіяти Руйнівника. Тепер історія повторюється. Найгрізніші наші вороги, Х’харни, вважають, що я володію секретом єдиної перешкоди, яка заважає їм завоювати Галактику. Вони не зупиняться ні перед чим. Він скрушно похитав головою.

— Такий фатальний збіг! Я — прокляття вашого світу. Остання крапля, що переповнила чашу, як каже Шорр Кан.

— Ні! — Вигукнула Ліанна, хапаючи його за руку. — Ні… Навіть якщо так, винен Зарт Арн, а не ви… — Помовчавши секунду, вона додала з ніжністю у голосі: — Я щаслива, що ви прийшли у наш світ, Джон. По-справжньому щаслива. Вона встала.

— Я повинна йти, підбадьорити захисників королівства. Ні, не треба мене проводжати. Це виключно моя справа. Після того, як вона пішла Ґордон довго вдивлявся у зоряне небо, яке розкинулося над блискучими вогнями міста. Якщо Нарат Тейн задовольнить свої домагання на трон Фомальгаута, одне із зоряних королівств паде, а вони з Ліанною скоріш за все знайдуть тут свою смерть. Але це стане трагедією тільки для них і лише для даного королівства.

А ось якщо здійсняться плани Х’харнів, це буде трагедією для всієї Галактики, катастрофою всесвітнього масштабу. Два тисячоліття тому вони зробили спробу навали, а зазнавши поразки, відступили до своїх Магелланових Хмар і почали обдумувати нову операцію. І не тільки обдумувати. Вони заслали на Межу своїх таємних агентів, прибрали до рук графів і Нарат Тейна. Підготувавши вирішальний удар, маггеланійці вичікували слушного моменту.

І тепер, за два тисячоліття, такий момент настав!

Судний день Галактики!

Десь на рубежах Зовнішнього Космосу зорельоти ворогуючих сторін вступали у битву. Залпи важких крейсерів осяяли спалахами весь цей сектор Галактики. На флангах чекали зручного моменту крейсери-«привиди». Час від часу один з таких кораблів з’являвся «з небуття», наносив смертоносний удар по противнику і тут же зникав. На екранах королівського палацу Фомальгаута, перед якими сидів Ґордон, цей жахливий бій був лише незрозумілим стовпотворінням електронних точок. Але незабаром стало видно, що головні сили графів повільно тіснять флот Фомальгаута, відрізаючи його від столиці королівства.

Обличчя Абро було вкрите потом. З губ його раз у раз зривалися приглушені прокляття.

— Енгл досвідчений командир, але йому не вистачає кораблів. Троє проти двох, і ця перевага збільшується. Вони