Операція «Кришталеве дзеркало» - Збігнєв Ненацький
— Отже, це все-таки ревізія, еге ж? — скривився Яруга, тручи долонею свої запалі щоки.
— Ви добре знаєте, що не ревізія. Бо якби це була ревізія, то ви б уже давно потурбувалися про те, чи досить надійний захисток у товариша майора в пансіонаті Рачинської. Ви б уже давно зацікавилися, чи не з порожнім шлунком сидить у вас товариш майор, і зганяли б когось у ресторан по бутерброди. А оскільки ви знаєте, що це не ревізія, то вам це й не свербить. Що, хіба не так?
Яруга усміхнувся.
— Ви голодні?
— Не хвилюйтесь. У Рачинської мене чекає обід, який вам і не снився. Тож дозвольте мені піти пообідати як слід, та й самі з'їжте що-небудь, а то на вас дивитися страшно.
Альберт підвівся. Яруга встав теж. Він досі усміхався.
— Ви славний хлопець, ви дуже цікавий хлопець, майоре. Якби ми оце були з вами на партійних зборах, я б зажадав, щоб ви розповіли свою біографію. Я зробив би це не тому, що не довіряю вам, боронь боже, а просто з цікавості.
— А я, Яруго, на партійних зборах спитав би вас про інше. Я б поцікавився, як це так виходить: у повіт присилають двох інженерів, щоб вибрати місце під будівництво заводу, і нікому й на думку не спаде подбати про їхню безпеку. Ви гадаєте, Яруго, що в нас у Польщі забагато інженерів, таких інженерів, яким можна довірити будівництво заводу? І ви, певне, думаєте, що так і будуть без кінця присилати сюди інженерів, тут убиватимуть їх, а ви тільки дивитиметесь на це і сидітимете склавши руки? І я спитав би вас іще про одне: чому на облаву посилають три вантажні машини з робітниками і жоден із цих людей не повертається живим і здоровим? Адже це були, мабуть, найкращі, найсамовідданіші люди міста. Чи ви гадаєте, що соціалізм будується тільки для тих, хто сидить зараз за зачиненими віконницями і спостерігає, як ми беремо ворога за горло? Ні, брате. Треба, щоб у цій війні вціліли і наші найкращі люди. Ви відповісте перед партією за кожну краплину крові, пролиту в цьому повіті. Розумієте?
— Рокиту добрими словами не переконаєш…
— А я й не кажу, щоб ви агітували Рокиту за народну владу. Та на те ми й маємо розум, щоб сказати: доволі пролито крові як одними, так і другими. Адже й по той бік барикади може виявитися чесна людина, що опинилася там випадково і не знає тепер, як їй вибратися з цього болота. І я думаю, Яруго: якби-то вдалося припинити подальше кровопролиття, якби можна було якось ближче придивитися до людей із того боку, відділити здорове від хворого! Хворе хай згине, а здорове повинне жити далі. І здається мені, що задля цього не шкода пожертвувати життям одного чи двох майорів держбезпеки.
Яруга глузливо усміхнувся:
— Я вірю вам, майоре. Вірю, бо це ви так говорите. Але якби це саме говорив той, хто, не змигнувши оком, поклав Крихняка, то я б йому не повірив: він, по-моєму, зовсім не схожий на Христа.
Альберт знову сів на стілець.
— Ви здивуєтеся, Яруго, але я знаю цього чоловіка. Ви здивуєтеся, як я скажу, що він і мухи б не скривдив. Його лякала сама думка про те, що в житті бувають ситуації, коли один повинен убивати іншого. Проте саме він у двадцять три роки вбив провокатора на пустирищі за фабрикою Бюле, якщо вам щось говорить це ім'я. У нього при цьому не здригнулася рука, бо цей провокатор на довгі роки запроторив у в'язницю найпрекрасніших і найшляхетніших людей, яких будь-коли доводилося зустрічати нашому спільному знайомому. Якби ви поспитали тих, нагорі, чому вони направили його в апарат держбезпеки, вам, можливо, відповіли б, що він знає мови, мав довіру, що чоловік він вірний, надійний. Однак йому самому здається, що на цю роботу його послали зовсім з інших причин. Можливо, ви взагалі не зрозумієте або не зрозумієте тому, що я не зумію як слід пояснити всього: цей чоловік, як і тринадцять років тому, досі здригається від думки, що бувають у житті моменти, коли один здатен убити іншого. І хоч цей хтось може здатися декому страшною потворою, бо він, як ви кажете, не змигнувши оком, убив Крихняка, я скажу: той, хто про нього так думає, глибоко помиляється… А тепер я піду, — додав Альберт, підводячись, — бо я голодний як вовк, а ви так нічого й не дасте мені поїсти, здогадуючись, що я зовсім не збираюся провадити тут ревізії.
Того самого дня Альберт довідався про смерть Ведмедя. Його вбили через п'ять годин після того, як він утік. Труп знайшли вранці наступного дня біля кляштора в Домброві. До сорочки вбитого був пришпилений папірець із написом: «Так гинуть зрадники!»
За два дні листоноша приніс Альбертові невеличкий пакет, відісланий поштою па адресу Рачинської, з поміткою: «Для майора».
Всередині лежала красива коробочка із золотим годинником марки «Докса» і записка. На машинці було надруковано: «Із вдячністю за «ведмежу» послугу. Р.»
А надвечір хатня робітниця Крихнякової вдови принесла на ім'я Альберта коротенького листа:
«Ви були свідком загибелі мого чоловіка. У мене росте восьмирічний син. Я б дуже хотіла, щоб він почув від очевидця, як загинув його батько. Прошу відгукнутися на прохання надломленої горем жінки і матері й провідати нас сьогодні ввечері».
«Не піду, — спересердя подумав Альберт. — Свідком Крихнякової смерті був і Сова. Нехай звернеться до нього. Я не піду».
Проте в той же вечір Альберт провідав удову. Вій сподівався, що
