Операція «Кришталеве дзеркало» - Збігнєв Ненацький

— Гаразд, я прийду післязавтра, — пообіцяв Альберт.

Вона повернулася до своїх тіток, які чекали її, збившись групкою, розглядаючи Альберта з недоброзичливою цікавістю.

На вулиці, коло кладовища, Альберта зупинив якийсь молодик.

— Ходімо, — сказав він, — вас викликає начальник.

— Ви мене викликали? — спитав Альберт, сідаючи біля столу й закурюючи.

Яруга рухом руки попросив своїх співробітників вийти з кабінету.

— Я не викликав вас, майоре, а лише наказав одному із своїх людей, щоб він запросив вас до мене.,

— Ви люб'язні…

— Чемність — передусім. — Яруга уважно глянув на Альберта. — Самі знаєте, як буває,— провадив він далі.— Не завжди виходить так, як велять інструкції. Саме тому я й запросив вас до себе. Хотілося б почути поради старшого за званням товариша. Бо коли я стояв поруч з вами на кладовищі, то подумав: а чи не слід провести ексгумацію[23] трупа Крихняка? Витягти кулю з його черепа і послати на експертизу. Варто також перевірити деякі пістолети. Бо знаєте, майоре, коли я стояв на кладовищі, а Крихнякові на домовину приколювали орден, мені здалося, що все це має страшенно дивний вигляд. Я бачив на терасі мертвого Крихняка. Схоже, що куля, яка в нього вцілила, летіла не з даху навпроти, а з мого кабінету. І, поміркувавши, я вирішив: ось у мене тут майор з Варшави, і він, напевно, теж зважив на це. Він скаже, що Яруга сліпий, як кріт. Я й подумав: запрошу-но я майора до себе, і ми разом порадимося. А то якось дивно загинув цей Крихняк.

— Дивно, кажете? — перепитав Альберт.

Їхні погляди зустрілися. Вони дивилися один на одного з цікавістю, ніби вперше побачилися.

— Звідкіля ви знаєте, що Крихняк був зрадником? — запитав Альберт.

— Вас прислали до мене, майоре, перевірити, чи справді Яруга такий телепень, як про нього скрізь базікають. Але, присягаюсь вам, я не такий уже дурень. Тільки-но я почув, що Крихняк послав людей на облаву, і зразу за цим на місто налетіла вся ота наволоч, Крихнякова поведінка здалася мені підозрілою. Вчора на третьому допиті Ведмідь майже точно описав прикмети Крихняка, коли говорив про чоловіка, який засипав поручника Міколая. Можливо, я видамся вам нерозумним, але я міркував собі так: Крихняк виявився зрадником, хтось скористався з метушні і вколошкав його. Кому була вигідна смерть Крихняка, якого ми вже майже мали у себе в руках і який міг дати нам найдокладнішу інформацію? Ясна річ, Рокиті. Він і вбив людину, що була для нього небезпечною.

Альберт усміхнувся.

Нічого не скажеш, Яруго, міркуєте ви правильно.

Оскільки Крихняк міг виявитися зрадником, то де гарантія, що й на вищій посаді не сидить подібний негідник? Чи не так, майоре?

Обидва замовкли.

— Я не перечу: ви міркуєте правильно, — відгукнувся Альберт. — Але водночас ваші міркування наївні і шаблонні. Даруйте, що я так кажу.

— Я не гніваюсь, — мовив Яруга. Тепер він уже дивився тільки туди, де в Альберта був пістолет.

— Вам не завадило б зметикувати, Яруго, що тої миті, коли спалахнув бій, ні Рокита, ні будь-хто з його людей, ні навіть сам майор держбезпеки не могли припускати, що ви вже починаєте підозрювати Крихняка. І тим більше ніхто не чекав, що наступного дня вам пощастить схопити Ведмедя, котрий немовби опише вам самого Крихняка. Якби Крихняка справді захотіли ліквідувати, то це могло б статися вчора, сьогодні, тільки не під час бою. Ви просите моєї ради: робити чи ні обстеження Крихнякового трупа? А я не знаю. Їй-богу, не знаю. Я не певен, що це якось допоможе з'ясувати справу. Бо, як на мене, той, хто прикінчив Крихняка, теж не був йолопом. А коли виявиться, наприклад, що куля, яка скосила Крихняка, з його ж пістолета, що тоді?

— Ф'ю-ф'ю! — голосно присвиснув Яруга. — Цей чоловік справді не такий уже й нездара.

— А оскільки все-таки ви звикли мислити за інструкцією, шаблонно, чому ви не передбачили ще однієї можливості? Адже могло трапитися й так, що хтось дістає від партії завдання державної ваги. Він мусить діяти в цілковитій таємниці саме в тому районі, де веде свою роботу небезпечний зрадник. Та його цікавить не сам негідник, на карту поставлене дещо більше. І раптом у якийсь момент цей чоловік викриває зрадника. Але події розгортаються так, що водночас і сам зрадник здогадується, ким є хтось. За звичайних умов той узяв би мерзотника за барки і відправив у Варшаву до своїх колег. Проте, як я вже сказав, усе відбувається не в звичайних умовах. Починається бій, і цей хтось не знає, чим він закінчиться. Може, він сам загине від ворожої кулі, а разом з ним буде похована таємниця зрадника, і той знову й знову посилатиме на смерть наших товаришів, як він уже не раз робив це? А може, скориставшись із загальної метушні, негідник і взагалі зникне або встигне попередити своїх про те, хто цей чоловік і яку роль він виконує? Відповідальне завдання, заради успіху якого пожертвували собою стільки наших людей, буде зірване. Скажіть же, Яруго, скажіть, поклавши руку на серце, що б ви вчинили, якби опинилися на його місці? Може, і ви б вирвали пістолет із лап зрадника і пристрелили б його у вогні битви, бо, як казав один мудрий польський король, на ймення Стефан Баторій, «тільки мертвий пес не кусає». Це й моя провина, Яруго, що, сидячи у Варшаві і розробляючи ці самі інструкції для наших органів на місцях, ми не завжди вміємо все передбачити і врахувати. І потім наші сумлінні, надійні і досить розумні товариші в повіті, стоячи на кладовищі, сушать собі голову над тим, за інструкцією чи ні пристрелили зрадника.

Яруга так прикипів очима до Альберта, ніби хотів заглянути йому під черепну коробку. А можливо, він тільки уважно вивчав риси його обличчя.

— То що ж ви порадите, майоре? — тихо спитав він.

— Я