Операція «Кришталеве дзеркало» - Збігнєв Ненацький
— Так. Це вирок.
Яруга знову повернувся до столу і кинув «вирок» на купу своїх паперів. Альберт прочитав:
«Капітанові Ярузі, начальнику повітового управління держбезпеки міста Р.
Повідомляємо, що спеціальний суд групи по боротьбі з сваволею на своєму засіданні 3 березня 1946 року, розглянувши висунуті проти вас звинувачення у зв'язку із злочинами, вчиненими проти суспільства і Польської держави, засудив вас до смертної кари.
Вирок буде виконано протягом шести тижнів».
— Ну, а я живу, Ведмідь. Живу, бачиш? — вихвалявся Яруга. — Навіть якщо й настигне мене ваша куля, я ще впораюсь послати вас на шибеницю. А втім, тебе розстріляють, бо ти військовий.
— Дякую, — буркнув Ведмідь.
Яруга:
— Накази, які ви діставали від групи по боротьбі з сваволею, стосувалися тільки ліквідації комуністів?
Ведмідь:
— Ні. Ми провадили ряд підготовчих операцій, добували гроші й продовольство для нашої організації. Вчиняли різні збройні напади, наприклад, наліт на місто Р.
Яруга:
— Отже, наліт на Р. — це теж справа рук COC?
Ведмідь:
— Авжеж.
Яруга:
— Скільки оперативних груп спеціального призначення мала COС?
Ведмідь:
— Не знаю.
Яруга:
— Не знаєш? Хто наказав ліквідувати поручника Міколая Л. з міністерства управління держбезпеки?
Ведмідь:
— Я нічого не знаю про цю справу.
Яруга:
— Ти нічого не знаєш?
Ведмідь:
— Прошу мені не тикати! Ми з вами разом свиней не пасли.
Яруга підвівся, потім знову сів.
— Гаразд. Будемо розмовляти на «ви».
— Дякую, — глузливо відповів Ведмідь.
Яруга:
— 27 квітня на вулиці біля будинку канцелярії старости був убитий якийсь чоловік років двадцяти трьох. Хто його вбив? З чийого наказу?
Ведмідь:
— Не знаю.
Яруга:
— Слухайте, Ведмідь. Ви хочете, щоб з вами не говорили на «ти», щоб вас не били по пиці і так далі. Вимагаєте чемності. Я нічого не маю проти. Я волію вести з вами товариську розмову. Але це й вас зобов'язує. За таких стосунків брехати не годиться. 27 квітня в момент убивства цього юнака ви мчали на мотоциклі якраз тією дорогою. У нас є свідки. Ваш супутник, що їхав на задньому сидінні, відкрив вогонь і вбив поручника Міколая Л. Хто цей чоловік, що їхав із вами?
Ведмідь:
— Я не знаю його прізвища. Його кличка Куріпка.
Яруга:
— Що він робить у загоні?
Ведмідь:
— Він із мого оперативного відділення.
Яруга:
— Опишіть його докладно, дайте адресу.
Ведмідь (говорить поволі, затинаючись і довго розмірковуючи):
— Справжнє прізвище Куріпки — Юзеф Хамчик. Він високий, темно-русявий, худорлявий, років 25–26. Чуба зачісує вгору, очі сірі, ніс довгий, губи тонкі. Носить лижну шапку, куртку болотяного кольору, сіре кашне. Офіцерські чоботи, штани армійського крою, вицвілі або вельветові коричневого кольору, шкіряні рукавиці. Контакт із ним можна встановити через його родичів у селі Хжонщув, куди він час від часу навідується — пообідати. А втім… він уже в лісі і тепер звідти носа не виткне, знаючи, що я влип.
Яруга:
— Чому ви вбили поручника Л.? Хіба йому теж було винесено «вирок»?
Ведмідь:
— Не знаю… не знаю. Ні. Вироку не було. Але він мусив загинути. Ми не мали часу…
Яруга:
— Біс би вас узяв! Відповідатимете ви, нарешті, чи ні?!
Ведмідь:
— Пити…
Яруга:
— Тут УБ, а не кіоск із прохолодними напоями! Треба було напитися в камері.
Ведмідь:
— Я хотів. Не дали. Сказали, що тут нап'юся.
Яруга:
— Гаразд, гаразд. Але спершу розкажіть, за чиїм наказом ви вбили поручника Л.
Ведмідь:
— Ми ночували в хаті лісника Граби. Рано-вранці примчала до нас на велосипеді зв'язкова Зенка. Її прізвища я не знаю, де вона живе й працює, мені теж невідомо. Вона має контакт з кимось в…
Яруга (ричить):
— З ким? З ким, хай йому чорт!
Ведмідь:
— З кимось у вас в УБ.
Яруга крикнув секретарці:
— Налийте йому склянку чаю, та крутого!
Секретарка принесла майже чорпий чай. Яруга сам підтримував склянку, поки арештований пив.
Яруга:
— З ким у повітовому УБ Зенка має контакт? Які інструкції вона привезла вам тоді?
Ведмідь:
— Вона сказала, що в місті крутиться якийсь убек з Варшави, на ім'я Міколай. Він зав'язував знайомства, підкупив декого з наших. У кожному разі, здається, пронюхав дату й годину нашого нальоту на місто. Він прийшов в УБ і попередив. Але попередив він саме того, хто мав контакт із Зенкою. Той, у свою чергу, повідомив Зенку, а вона примчала до нас, щоб Міколая ліквідувати… Справа була пильна, чекати наказу Рокити я не мав права. Я вирішив сам упоратися з цим типом і виїхав з Куріпкою в місто. Зенка навела нас на нього, а Куріпка його вколошкав.
Ведмідь замовк. У кімнаті запанувала цілковита тиша, нервово поскрипувало тільки перо Яруги, який вів протокол.
Яруга:
— Скажіть, хто в повітовому УБ був членом вашої організації або співробітничав із нею?
Ведмідь:
— Не знаю. Контакт із цими людьми підтримувала Зенка.
Яруга:
— Опишіть її зовнішність або назвіть адресу чи місце, де її можна зустріти.
