Далекий простір - Ярослав Йосипович Мельник
Як бачимо, певні обмеження, закладені в нашій Конституції, – не наслідок ворожого ставлення до демократії. Причина їхня абсолютно інша і зрозуміла кожній розсудливій людині: рівень технічної складності, якого ми досягли (і завдяки якому блаженствуємо в комфорті), вимагає найвищої кваліфікації і відповідальності. Чи може кожен окремо взятий громадянин визначити кількість спеціальних знань і моральних установок, якими необхідно володіти претендентові на посаду Голови? Це неможливо.
Щоб зробити це, потрібно людину знати особисто, досконально розуміти, що він і хто він, його життя, фізичний і психологічний стан і так далі. Усе це під силу визначити лише спеціальним установам, серед яких усім нам відоме Бюро начальницького складу, а також Інститут Державної Експертизи. І звичайно, Наради Довгожителів, що володіють величезним життєвим досвідом.
Насамкінець хочу ще раз нагадати, що у Вищої Державної Наради немає іншої мети, крім гарантування успішного функціонування мегаполісу. Якщо і не вдається до кінця втілювати демократичні ідеали, то причиною цього є турбота про вищі інтереси, від яких залежить особисте благополуччя кожного з нас, а не якась абсурдна нелюбов до демократії. Ми всі любимо свободу, і вся наша техніка працює на неї. Ми пересуваємося без механічних поводирів, ми вільно видозмінюємо близький простір, сівши в пневмопоїзд або гвинтоплан. Але всім нам потрібно перш за все їсти, перебувати в теплі, жити. Ми зацікавлені у вічному існуванні орієнтаторів і акустичних маяків, без яких ми просто безпорадні. Їжа та напої мають до нас надходити вчасно, і пішохідні доріжки на бульварах не повинні зупинятися. То невже ми поставимо все це під загрозу для того лише, щоби відстояти своє право вибирати Головами «кого захочу»? Поставити таку надважливу справу, як забезпечення насущного, в залежність від непідконтрольних амбіцій, даруйте, натовпу, – справжнє безумство.
Але мало того: згідно з Конституцією, якщо половина населення висловиться за необхідність Центрального Опитування, воно, звичайно, буде проведене. І якщо в результаті буде вирішено махнути рукою на основи існування, але зате задовольнити «потребу в цілковитій демократії», тоді воля співтовариства буде виконана. Якщо мільйони захочуть поставити під удар своє життя та життя близьких, то що вже поробиш… Мені здається, я був щирий у викладі своєї позиції. Її ж, наскільки я можу судити, поділяє більшість членів Вищої Державної Наради.
Наш кореспондент подякував шановному Помічникові за ґрунтовне роз’яснення.
Ная Болз
Новий обігрівач черевиків
У лабораторії практичної термостатики змонтований новий тип обігрівача для осіннього і зимового взуття. Як відомо, обігрівач, який нині випускається нашою промисловістю, вмонтовується в підошву і нагнітає тепле повітря всередину черевика.
Новий винахід працює за зовсім іншим принципом. Взуття робиться зі спеціального теплопровідного пластика, що нагрівається до температури людського тіла. Щоб уникнути енергетичних втрат, черевик обтягується зверху ізоляційною плівкою. Обігрівач «Термостат-215К» живиться від двох електронних блоків, захованих у підошві. На відміну від звичайних обігрівачів, він менш енергоємний, безшумний, а головне – рівномірно обігріває всю ступню. Тепер справа за підприємствами взуттєвої промисловості.
Ворс Ояр
Із щоденника Габра
Нічого не хочу. Нікого не хочу вбивати, і щоби мене ніхто не чіпав. Найжахливіше, що я шукаю і вже не знаходжу свого місця. Це страшно, але тепер я остаточно зрозумів, що не зможу жити в мегаполісі. З ранку до ночі я ходжу по вулицях, заглядаю в будинки, в кав’ярні, у фільмозали, на аеростанції – все чуже, все! І близьких більше немає. Я шукаю їх, але їх нема.
Зараз я пишу ці слова в одній кав’ярні, пишу і слухаю, про що навколо говорять. Чому все таке чуже, далеке? Жаль до цих людей змішаний у мені з якимось мимовільним презирством. Вони не винні, що сліпі, а я? Я хіба винен, що я бачу?
Коли я запитую себе: «А що мені ще хочеться, заради чого б я ще жив?» – то таки знаходжу вузький вихід там, у кінці тунелю: легкість, бажана легкість, бажане щастя. Так, це далекий простір. Я помер, уже помер, я такий самий труп, як і Окс Нюрп. Я тепер зрозумів, навіщо їм усім ця ідея, якій вони служать, якій служили їхні попередники. Зрозумів на собі, на своїх почуттях. Їм, знову засліпленим, немає за що триматися, їхня справа – єдине, чому вони ще можуть віддавати себе, не живучи життям Державного Об’єднання.
Але я поки що бачу. І залишається вузький коридор, який веде до якогось нового змісту, за який, я це відчуваю, я міг би вхопитися. Йти у світ – ось друге життя: йти, йти, дивитися навколо, дивитися, вбирати в себе тишу, хвилі, велике, кругле, яке ховається. Йти все далі. А що там? Що далі? Можливо, там інші якісь люди, ліси, гори, чиїсь усмішки, невідомі життя, звичаї. Де кінець світу? Йти в далечінь – це єдиний порятунок.
Зараз я сиджу в брудному бункері, серед кошлатих тіней, які говорять про якісь наради, фільмограми, сусідську сім’ю. Я хочу забути все це як страшний сон. Спочатку мені було боляче віддалятися, був жах, потім біль, і я рвався назад – до Ліоз, до знайомих, до близьких. Але я наткнувся на таку стіну, на таке жорстоке нерозуміння, що тепер близькі перестали бути близькими. Я нічого не можу вдіяти з цим почуттям чужості.
Тому мені залишається або вбити себе, бо я труп, або знайти себе нового, абсолютно нового, поза всім старим життям. Третього просто немає. На місці мого старого «я» – діра, нічим не заповнена, у ній виє порожнеча, яку неможливо витримувати.
Якщо я піду далеко-далеко, то, можливо, врятуюся. Можливо, пізнаю щось зовсім нове, стану іншим. Іншою людиною. Я відчуваю в собі цю людину, але в мегаполісі вона не народиться, не з’явиться на світ.
Шлях Окса мені не підходить. Якщо мене осліплять, вузький коридорчик до щастя, до нового щастя, яке не схоже на щастя сліпих, – цей коридорчик зникне. І тоді, щоб існувати, треба буде зайнятися ідеєю Окса, і служити їй і йому в Прозорій Плямі. Але я не зможу! Я відчуваю: це не моє. У мені немає і не буде
