Далекий простір - Ярослав Йосипович Мельник

Озираючись, Габр побіг до ближніх будинків. І хоч він давно залишив контрольну смугу, звуковий сигналізатор не припиняв пронизливого виття.

Із збірки віршів Чиза Ділка «Близька далина»

Час видання – перша чверть 9-го числення. Центральний Архів. Інвентаризаційний номер 19-КЛ-41215. Ящик № 14421596. Один екземпляр. Наклад ліквідований. Винесення з Особливого Фонду та копіювання заборонені.

Сонечко складок ось тут – це ти. Я цілую ці джинси. Шубка – це ти, я ніжно гладжу її, залишену. Парфуми, які були парфумами на вітрині і стали тобою, – це ти. Це ти – вигин сукні, чобітків, слова «Гад проклятий», сльози, грюкання дверима, запах з-під пахв. Біле кільце рук навколо мене, в якому я лечу, розкидавши залізобетонні стіни, розкидавши все, з диким криком, ні, з тихим схлипом, я.

Як, як я спіймаю тебе?

Це ти – не твоя помада, не твоє око, не твоя думка. О, це ти – не твої кучері, персні, сльози. Не твої слова, крики, не твій сон. О, це ти – не твої робота, подруга, дитя. О, це ти – не твій стогін, докір, похвала. Не твоє місто, не твоє життя.

Прости, прости мене.

Окс Нюрп (II). Остання розмова в Прозорій Плямі

Була середина дня, косі промені пробивалися крізь дах, освітлюючи напівтемряву.

– Взагалі, кінчай клеїти дурня, хлопче, – сказав Окс. – Ми не для того угробили вісім наших хлопців, щоб ти, чорт тебе забирай, водив нас за ніс. Чому ти не хочеш нам допомогти?

Габр сидів у курені обличчям до виходу, а на тлі світла, що лилося всередину, темніла могутня фігура Окса. Його старече сиве волосся підсвічувалося по краях, створюючи німб.

– Я не воджу вас за ніс, – промовив Габр. – Я насправді нічого не бачив, коли зняли пломби. А потім… Потім поступово зір повернувся. Ви ж знаєте, вони напхали у мене невідомо скільки біцефрасола.

– Чому ж ти знову почав бачити?

– Вони не встигли. Не встигли провести повний курс.

Старий, схоже, завагався.

– Ти зрозумій, хлопче: від тебе вимагається кілька фізичних дій і все. Блок маленький, сховаєш у кишені. Наша людина тебе проведе через пропускний пункт і розповість, як пробратися в Головний Зал ЦЕУ. Ти ж бачиш, чорт візьми. Бачиш! Ти це хоч розумієш? Ти можеш обійти будь-якого охоронця десятою дорогою. Почекаєш, поки він пройде повз тебе, віддалиться – і тоді прошмигнеш до потрібних дверей.

Хтось заступив світло, і Габр почув голос:

– Мій Генерале, восьмий блок готовий!

– Гаразд, – відповів Окс. – Хай підготують гвинтоплан.

– Слухаюся, мій Генерале.

– А як ви будете жити, якщо мегаполіс загине? – запитав Габр.

– Почекай, я не скінчив. – Старий ворухнувся, витягнув відсиджену ногу. – Ти увійдеш у Головний Зал, там біля пультів сидітимуть чергові. Вони всі сліпі, і тобі нема чого їх боятися. Ти один бачиш у цілому мегаполісі. Ми тобі покажемо схему, там є головний сектор і в ньому місце, де потрібний тобі блок. Справа забере дві секунди, він легко знімається. Заміниш блок – і тікай потихеньку.

– Як же я вийду назад?

– Як і увійшов. Коридорами проберешся сам, а на вході та сама людина тебе зустріне і проведе.

– Як вона мене проведе? Там що, немає локаторів?

– Чорт візьми, це вже наша справа, – вилаявся Окс. – Ти занадто багато питаєш. Ти що, думаєш, ми тебе кинемо в пащу звірові і все? Ми за тебе поклали стільки життів, дурень. Які були хлопці!

– А якщо… якщо я відмовлюся?

– Ти не можеш відмовитися, чорт візьми.

– Чому?

– По-перше, чорт візьми, уже заплачено надто велику ціну. Але ще й тому, малюк, що тобі нема куди подітися. Поза Прозорою Плямою тебе виловлять за кілька днів, ти не встигнеш нікуди втекти. У них швидкісні гвинтоплани. Тут, у Плямі, тобі, чорт забирай, робити теж нема чого. Тож залишається мегаполіс… Ну і повертайся туди, живи. А? Спробуй знову жити їхнім життям – все бачачи, про все дізнавшись. Що? Слабо? Отож-бо. Ти, хлопче, відрізаний шмат, як і всі ми, тому ми відчуваємо, що ти наш, хоч як ти не хитруй.

– А якщо я зупиню мегаполіс?

– Зупиниш – і ти вільний птах: іди в далекий простір. З очима ти не пропадеш. Живи з морем, з горами… Ти станеш богом, чуєш? Ти втратиш гарантоване забезпечення, але знайдеш цілий світ.

– А ви? – запитав Габр.

– Що ми? Яке тобі діло?

– Ви ж зараз усе берете з мегаполіса. А коли він загине…

– Чорт візьми, про що ти говориш? Яке це має значення – виживемо ми чи ні? Не буде більше страшної сили, що нависає над людиною, – це головне. Через багато числень, можливо, з’являться тут зрячі люди, припустимо, твої нащадки. І тільки здивуються, зустрівши на своєму шляху страшну залізну стіну, нескінченні лабіринти. Тільки здивуються і все. Все буде мертве – купа мертвого металу, начинена мертвими дротами і трубами.

– І скелетами.

– Що? – перепитав Окс.

– І скелетами, – повторив Габр.

– Яка різниця, – відразу зреагував той, – помруть усі у ці дні чи через трохи більший відтинок часу. Хто з них не стане скелетом? Відповідай.

– Всі стануть, – промовив Габр.

– Ну, то через що ти так хвилюєшся? Зате не буде наступних поколінь, не буде більше нехтування істиною, красою.

– А якщо ці люди живуть не для істини і не для краси?

– Таке життя безглузде, воно не має права на існування, – відрубав Окс.

– Звідки ви знаєте?

– Ну все, хлопче. – Окс раптом різко підвівся. Зігнувшись, вийшов із куреня. – Виходь, нам нема часу філософствувати.

Габр вийшов. Велике, кругле засліпило йому очі.

– Хай там як, тебе зараз доправлять до підніжжя мегаполіса. Обирай сам: якщо ти можеш жити їхнім життям – живи. Але врахуй, що бачити цей світ, – він обвів рукою навколо себе, наче сам його бачив, – тобі доведеться недовго. Не тільки цей, а й будь-який світ. Настане час – і ти будеш мучитися, що не бачиш бодай залізного бункера чи бодай потворності оточуючих. Ти станеш сліпий, назавжди. Як ми.

– Вони мене спіймають?

– Вони почнуть стежити за тобою з першої секунди і виловлять у зручний час. І вдруге ми тебе вже не дістанемо з бокс-камери. Навіть якщо б і хотіли. Ти все одно повернешся до нас: спочатку потрапиш у квадрат 4-Б, а потім прийдеш сюди. Бо Прозора Пляма – єдина віддушина для таких, яким станеш ти. Ти будеш знову стояти тут, на цьому місці, якщо