Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Левасер Де Боплан

стояли на чатах найстаріші чоловіки племені. “Конойон” пили на урочистостях посвяти юнаків у чоловіки. Але, хоч як дивно, зілля вживали не молоді, а старші. Я спочатку не надавав цьому значення. У тофанів було багато звичаїв, які мали чисто ритуальний характер. Про їхнє походження можна було хіба що здогадуватися. До того ж напій не викликав якихось помітних змін у поведінці. Та потім я помітив, що підстаркуваті індіанці на посвяті в чоловіки раптом набували непоганої “спортивної форми”. Старий Кнама, в якого вже давно дрижали руки, демонстрував юнакам неперевершену стрільбу з духової рушниці. Не меншу вправність виявляв Кольбо у користуванні луком. Власне, посвята в чоловіки мала ше одне значення, чи не головне, — вона вищила авторитет старших в очах молоді. Цікавим було й те, що “конойон” не викликав не тільки зовнішніх помітних змін. Чогось особливого я не помітив навіть у крові. Це був ідеальний біологічний каталізатор. Не втручаючись у природні фізіологічні процеси, він оптималізував їх на рівні вищої нервової діяльності.

Довідатися про рецептуру виготовлення “конойоиу” було важко. Вашокурі дуже неохоче ділився своїми знаннями і спостереженнями. Його можна було зрозуміти — знахарство годувало і забезпечувало привілейоване становище в племені. Насамперед треба було перекопати шамана, що я не зазіхаю на його “крісло”, що моє місце — серед білих людей. Я тут тимчасово. Щоб повчитися у великого і мудрого Вашокурі. Але в мене теж є таємниці, великі таємниці білих людей. Ними може заволодіти мудрий Вашокурі, і злі духи ще дужче боятимуться його.

Щоб надати своїм словам і обіцянкам більшої ваги в очах Вашокурі, я “чаклував” над антибіотиками. І навіть пританцьовував із лютим виразом обличчя над стрептоцидом. Треба якось було відлякувати демонів!

Вашокурі поступився, коли я пообіцяв йому подарувати фонендоскоп. Чаклун розповів, які трави він використовує для приготування “конойону”, які закляття виголошує, змішуючи компоненти. Він застерігав, що дозування “конойону” має бути абсолютно точним і суворо індивідуалізованим. Врешті, він говорив прописні медичні істини: одна й та ж речовина в різних дозах може бути і ліками, і отрутою.

Цю банальність трагічним чином проілюстрував випадок з Мігелем Ернандесом, який вирішив на собі перевірити дію “конойону”. Він ковтнув більше, ніж Вашокурі давав старим. Непритомніючи, Мігель устиг сказати: “Я гадав, що доза має бути більшою. Бо тубільці — такий миршавий народ…”

Спочатку частковий, а потім повний параліч засвідчили, що в мого помічника стався крововилив у мозок”.

ХІІІ

— Містере Неш, мені здається, що ви сприймаєте нашу розмову, як жарт. Але в нас є висновки анатома, який робив розтин тіла Ериандеса. Та ж сама причина смерті у Хоока. Це наводить на роздуми…

— Їх треба довести, містере Мортон!

— Чи не випробовуєте ви якийсь препарат? А то звідки б у запеклого наркомана раптом взялося віртуозне вміння володіти смичком після того, як він скуштував вашої “глюкози”? — втрутився в нашу розмову Боб.

Аптекар Зільберман, встановивши принципову нешкідливість речовини, випробував її на котромусь із своїх давніх клієнтів. Згодом старий Оскар багатослівно описував Бобові своє здивування: “Уявляєте, я ніколи не думав, що він може таке утнути! Ніхто не знав, ким він був. Слухайте, а може, цей Сімпсон виступає на якійсь великій сцені? Просто вдає волоцюгу? Але ж ні — у нього всі руки поколоті. За морфій він рідну неньку вб’є! У мене висить старенька скрипка. В молодості трішки цигикав. Раптом цей “маестро” підходить, бегч інструмент і — уявіть собі! — починає грати. Та як! За таку гру в Ковент-Гардені беруть по десять фунтів з носа. Не будь я старий Оскар! Я поцікавився — він-таки колись непогано грав. Але хто міг подумати, що це вміння раптом вирине з наркотичного забуття, з фізичної немочі! Сімпсон же зовсім опустився! Я йому навіть не даю в борг…”

— Панове! Навіть кишеньковому злодієві-початківцю зрозуміло, що ваші твердження нічого не важать юридично. Оскільки вони не доведені. І не можуть бути доведеними!

Неш почав потроху “наганяти пари”. Таким він подобається мені більше.

— Ми й не збираємося притягати вас до кримінальної відповідальності… — проказав я стиха.

Боб ледве не ковтнув свою жуйку:

— Як, шеф! По ньому ж давно буцегарня плаче!

— Помовч, Крихітко! — обірвав я свого помічника. Неш, здавалося, схвально кивнув:

— Я співчуваю вашому горю, містере Мортон. Кажуть, що ви з Хооком були друзями. Я знаю, ви мені не вірите, але запевняю: до смерті Пітера я непричетний! Природно, після ваших підозр моє перебування в клубі втрачає сенс. Що це за психолог, який може внести розлад у команду. Я складаю з себе свою добровільну ношу. Хай вас більше не турбують мотиви моєї безкорисливої допомоги!

— Ви не дослухали мене, Арчібальде. Так просто ви не підете… Всі наші здогади стануть надбанням преси. Ви знаєте, це сенсація: лікар випробує на футболістах якесь зілля і отруює гравців. І хто знає, можливо, тоді, коли зчиниться газетна веремія, виринуть на поверхню ті докази, яких бракує зараз. Навіть якщо ми їх не доберемо, ваше ім’я буде скомпрометоване на віки вічні. Вас знищать як лікаря і науковця. Якщо ви взагалі маєте якесь відношення до науки. Єдине, що вам залишиться, — це проїдати свої заощадження. Їх у вас, здається, не так уже й багато. На п’ятницю я оголошую прес-конференцію. Новина якраз встигне в суботні ранкові випуски.

Неш зблід. Потрапити в центр скандалу йому, вочевидь, не хотілося. Він борсався в думках і сумнівах.

На Боба було гидко дивитися: він видимо зловтішався. Лікар хапнув свій фужер і нахильці перехилив у рот.

— Ви не зробите цього, Мортон! Бо зрубаєте гілку, на якій сидите самі!

— Знову помиляєтеся, Неш. Ми сидимо на різних гілляках! Хоча й на одному дереві. Можливо, викриття ваших махінацій і поставить під сумнів останні перемоги “Айстри”, але не моє реноме тренера. Я не раз доповідав раді клубу про необхідність омолодження складу. Тоді б команда пішла рівніше! І ви б не прилетіли, як крук на стерво. Тепер я зрозумів: вам була потрібна саме така команда, якій не було б чого втрачати. Де ваша поява була б розцінена, як рятівне коло. “Айстра” заплатила гіркою ціною за цю ілюзію. Ми втратили свого кращого гравця. Щодо мене, то я в цій історії швидше виграю. Викривши вас публічно, я доведу свою чесність. А вона в спорті теж непогане пабліситі.

Я встав.

— На все добре, Неш! Бобе, у нас на сьогодні ще багато справ.

— Зачекайте, містере Мортон!..

Неш вагався. В нього був вигляд людини, яка