За межі мовчазної планети. Переландра - Клайв Стейплз Льюїс

кілька кроків уперед, простягаючи руку, та істота, вочевидь, неправильно витлумачила його наміри, бо відступила на мілководдя; видно було, як під гладенькою шкурою напружилися м’язи. Там, вона, одначе, й зупинилася, адже й собі потрапила у тенета цікавості. Кожен боявся наблизитися до іншого, проте водночас хотів цього і намагався це зробити. Обидвоє відчували, що збоку, либонь, виглядають по-дурному, але на заваді ставав страх; так чи так, їх шалено, просто нестерпно тягнуло один до одного. Це було щось більше за взаємну цікавість; те, що відбувалося на березі, радше нагадувало залицяння, буцімто перший на світі чоловік зустрівся з першою жінкою. Втім, і таке порівняння ледве чи передасть всю винятковість цього моменту. Адже для чоловіка і жінки бути разом цілком природно; їм треба лишень зробити незначне зусилля, подолати слабкий опір — і вони опиняться в обіймах одне в одного. Тут натомість вперше пробували налагодити стосунки між собою представники двох хоч і розумних, а проте надзвичайно відмінних одна від одної форм життя.

Раптом малакандрієць повернувся і пішов геть. На Ренсома накотилася хвиля розчарування, дуже схожого на відчай.

— Повернись! — закричав він по-англійськи. Істота обернулася, розвела руками і щось сказала своєю незрозумілою мовою, а тоді рушила далі. Та, не пройшовши й двадцяти ярдів, вона нагнулася, підібрала щось із землі й повернула назад, тримаючи в руці (Ренсом уже подумки називав її перетинчасту передню лапу рукою) мушлю, подібну на устричну, але заокругленішу і глибшу. Зачерпнувши нею води з озера, малакандрієць підніс руку до живота. Щось забулькотіло, і Ренсом з огидою запідозрив, що істота справляє нужду просто в мушлю, проте тут-таки зрозумів, що потовщення в неї на животі — то зовсім не статеві органи й узагалі не частина тіла, а щось на взірець пояса, обвішаного якимись мішечками; власне з одного такого мішечка малакандрієць і добавив кілька краплин рідини до води у мушлі. Зробивши це, істота піднесла мушлю до своїх чорних вуст і стала пити — не закидуючи голову назад, як людина, а нахилившись вперед і втягуючи воду в себе, як п’ють, приміром, коні. Випивши, вона знову зачерпнула води і добавила до неї кілька краплин з мішечка — вочевидь, своєрідної шкіряної фляжки — на поясі, а тоді обіруч простягла мушлю Ренсомові. Витлумачити цей жест хибно було просто неможливо. Нерішуче, ледь не сором’язливо землянин ступив уперед і взяв чашу, мимоволі торкнувшись при цьому кінчиками пальців перетинки на лапі — чи то пак руці — малакандрійця, і його тілом наче пробіг незнаний досі трем, у якому достоту дивним чином відраза змішалася із щирим захопленням. По тому він підніс мушлю до рота. Додана до води рідина, безперечно, містила алкоголь; зроду ще чарка не приносила Ренсомові стільки втіхи.

— Дякую, — мовив він по-англійськи. — Щиро дякую.

Малакандрієць вдарив себе у груди і щось сказав. Спершу Ренсом не зрозумів, у чому річ, та майже відразу здогадався, що той намагається повідомити йому своє ім’я чи, ймовірніше, назву своєї раси.

— Грос! — раз у раз говорило створіння, плескаючи себе по грудях. — Грос!

— Грос, — повторив Ренсом і показав на нього, а тоді вдарив у груди себе і сказав: — Людина!

— Лю… лю… люгдина, — спробував повторити грос. Після того він підібрав жменю землі, що виднілася на самісінькому краю берега між суцільним рослинним килимом і водою:

— Гандра!

Ренсом слухняно повторив це слово, і тут йому сяйнула одна цікава думка:

— Малакандра? — сказав він запитальним тоном. Грос заходився водити туди-сюди очима і розмахувати руками, начеб намагаючись охопити весь виднокруг. Ренсом задоволено констатував, що у дечому вже розібрався: «гандра» — це «земля» як ґрунт, тоді як «Малакандра» — це «Земля» як планета. Що таке «малак», він теж невдовзі з’ясує. Мало не машинально відзначивши про себе, що «г» після «к» не вимовляється, філолог зробив перший крок у вивченні малакандрійської фонетики. Тим часом грос намагався розтлумачити йому значення слова «гандраміт». Ренсом упізнав корінь «гандра» і зауважив, що в місцевій мові є і префікси, і суфікси. Цього разу, одначе, жести гроса нічого не прояснили, і що означає «гандраміт», так і залишилося загадкою. Землянин перебрав ініціативу на себе: розкрив рота, показав на нього пальцем і зробив вигляд, буцім жує. У малакандрійському слові «їжа» чи «їсти», яке прозвучало у відповідь, містилося стільки химерних приголосних, що людина, пробуючи його відтворити, могла б хіба зламати язика, та Ренсом постарався пояснити тросові, що наразі переймається питаннями радше гастрономічного, ніж фонетичного характеру. Малакандрієць зрозумів, і тут уже землянинові знадобилося трохи часу, аби дотямити, що той запрошує його йти за ним.

Наблизившись до того місця, де грос недавно взяв мушлю, Ренсом із, либонь, не вельми вже й виправданим здивуванням побачив там човна, прив’язаного до берега. Така вже людська природа: тільки уздрівши річ, безсумнівно створену працею рук, він остаточно переконався, що грос — істота розумна, а ще вище оцінив розумові здібності гросів, зауваживши, що човен неабияк подібний на земний, хоч борти у нього й вищі і взагалі на вигляд він незвичайно крихкий та хисткий, як, зрештою, і все на Малакандрі; тільки згодом йому спало на думку запитання: «А, властиво, яким іще може бути за формою човен?» Тим часом грос видобув звідкілясь круглий таріль з якогось міцного, ледь гнучкого матеріалу, положив на нього кілька подовгастих куснів помаранчевої, схожої на губку речовини і подав Ренсомові. Той витягнув ножа, відрізав собі невеликий шматочок і з певною осторогою поклав на язик, та вже за пару секунд накинувся на їжу з вовчим апетитом. Харч нагадував боби, проте мав солодкавий присмак; для людини, яка хтозна скільки не мала в роті ані рісочки, то була цілком добра пожива. Коли Ренсом втамував перший голод, на нього з новою силою просто-таки навалилося усвідомлення того, в яке складне становище він потрапив. Величезна, подібна на тюленя істота здалася йому нестерпно зловісною. Зараз вона наче налаштована приязно… але ж на вигляд страх яка велика, ще й чорна, і він нічого, абсолютно нічого про неї не знає! У яких стосунках вона з сорнами? І чи справді така розумна, як здається?

Тільки через багато днів Ренсом навчився боротися з такими ото нападами невпевненості. Зазвичай вони траплялися, коли гросів розум спонукав сприймати його як людину. Тоді малакандрієць справляв жахливе враження — спробуйте-но лишень уявити собі людину сім футів заввишки, з гнучким, як у змії, тілом, з ніг до голови вкриту густою чорною шерстю та ще й прикрашену пишними котячими вусами! Проте, якщо подивитися з