Оповіданняі - Збірка - Синіті Хосі

в оселі дідуся, який жив самотою, без рідні.

Дідусь увесь вік працював. Молодим заощадив дещицю грошей, та інфляція все знецінила. Тепер наголодь доживав віку й не знав навіть, чи матиме завтра шматок хліба.

— Все життя я мріяв про подорож. Та ба, марні мрії! — зітхав старий.

І саме тоді з’явився юнак.

— Добридень! Ось вам квитки, подорожуйте. І квитанції, що місця в готелях замовлено й оплачено. А це гроші на витрати. Бажаю приємної подорожі!

— Годі тобі кепкувати! Хіба ж незнайомій людині таке дарують?

— Як хочете, але замовлення вже не скасуєш. Самі поміркуйте: весь вік ви чесно працювали, то невже не заслужили такої дрібниці?

Старий розчулився мало не до сліз:

— Коли так, то я справді скористаюся з твоєї доброти. Ні, мабуть, це сон! Тепер я хоч помру спокійно, не жалкуватиму, що чогось не встиг. Та ти ж справжній чародій, хлопче!

— Годі вам! Я звичайнісінька людина. І зробив тільки те, що мав зробити. Тож приємної подорожі!

І перш ніж старий знову почав дякувати, юнак нишком вислизнув за двері.

Потім юнак з’являвся то тут, то там. Приносив гроші в оселі, де хтось загинув від нещасного випадку. Бо колу винуватця не могли знайти, щоб притягти до суду, родина потерпілого опинялась у неабиякій скруті.

Якось він навіть відкупив у іноземця мистецьки твір, що його той намірявся вивезти за океан, повернув до музею й так само непомітно зник. А то дав грошей на відбудову старовинної споруди, яка от-от мала розвалитися. Вділяв тихцем грошей на дитячі садки та притулки для бідних, що їх мали зачиняти через нестачу коштів. І таких прикладів назбиралося чимало.

Люди, яких провідував юнак, щиро дякували йому й гадали, з якої ж він родини.

Певно, багатійський синок. А то й…

Та ніхто нічого до пуття не знав, хоч усі погоджувалися, що то добра людина. Ще б пак, не розтринькує гроші на власні примхи, а роздає людям. Тільки б йому грошей на довше вистачило.

Проте скільки ж їх може бути, тих грошей? Прийшов кінець і юнаковій доброчинності. Перший, хто помітив це, був його керівник, начальник податкової інспекції. Він викликав юнака до себе й суворо запитав:

— Слухай-но, хлопче! Я мав тебе за чесну людину, тому й довірив тобі державні гроші. А ти мене так підвів! Від твоєї розтрати я мало не зомлів. Як це сталося? На що ти пустив гроші?

— Одним словом…

І юнак чесно про все розповів. Начальник страшенно обурився, він загорлав:

— Негіднику! Люди сплачують податки, бо вірять уряду! То як же можна витрачати державні гроші на якісь дурні забаганки!

— Хіба я вчинив кепсько?

— А то ні? Ти просто з глузду з’їхав!

— То виходить, ніби я божевільний, а уряд і державні службовці сповна розуму?..

Та начальник інспекції й не думав потурати юнакові. Треба було якось зам’яти цей скандальний випадок, бо урядовці не люблять вдаватися до суду. Тож, хоч-не-хоч, довелося оголосити юнака душевнохворим і відправити до божевільні.

© 1987 Ігор Дубінський (переклад українською мовою)

Телебог

Може, то й справді була хвороблива пристрасть, що добродій Н. так полюбляв телевізор. Сам-самісінький у тісній, неприбраній кімнатині він цілі дні не відходив від екрана. Нічого іншого не хотів і знати.

Навіть снідав та обідав перед телевізором, не розбираючи, що їсть і скільки. Про краще життя не мріяв, та й розкошів не прагнув. Саке не пив. Навіть до лазні вибирався вряди-годи.

Тому й для прожиття потребував небагато. Інколи підробляв дещицю, і того йому вистачало. Цілісінькі дні нидів коло телевізора, а після програми для опівнічників вкладався спати, бо більше дивитися було нічого. Так і велося.

Аж якоїсь ночі йому хтось привидівся уві сні.

— Ви хто? — спитав його добродій Н. — Я вас ніби десь уже бачив. Овва, та ви схожі на всіх телезірок відразу!

— Твоя правда, — погодився той. — Я — телебог! На світі безліч телеглядачів, але такого затятого, як ти, бачити ще не доводилось. От на знак вдячності я і явився тобі уві сні.

— Дуже радий!

- І хочу винагородити тебе. Щось особливе подарувати мені не по силі, але можу обдарувати тебе однією надприродною здатністю. Ти не проти?

— Авжеж, не проти! Красненько дякую!

І добродій Н. прокинувся, так нічого до пуття і не второпавши. Надворі займалося на світ. Звично клацнув вмикачем телевізора, а тоді взяв ранкову газету. Адже без неї не збагнеш, що після чого дивитись.

— Так, спершу це, потім це, а по обіді ось те. А ввечері…

Добродій Н. пробігав очима програму телепередач, аж раптом у його голові стали виникати якісь химерні числа: 8,5, тоді 10,2, по тому 23,6… Що за дивина! Такого з добродієм Н. досі не траплялося!

Аж потім добродій Н. второпав, що то, певно, показник перегляду кожної передачі. Бо химерні числа з’являлися щоразу, коли він переглядав не тільки програму телепередач, а й репертуар кінотеатрів.

Не скажеш, щоб добродій Н. аж надто зрадів цьому:

— Схоже, телебог таки наділив мене надприродною здатністю — передбачити успіх чи невдачу тієї або іншої телепередачі. Ет, нічого особливого! Проте з цього хоч та користь, що тепер популярніших передач не пропускатиму.

Через кілька днів до добродія Н. заглянув знайомий торговець. І добродій Н. серед усього іншого повідав йому про свою пригоду, докинувши принагідно, що могло б бути і щось краще.

А ще за кілька днів до добродія Н. навідався представник рекламного агентства: він почув про дивовижну здатність добродія Н. від торговця.

— Кажуть,