Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Про великі плани, тобто про владу людини над майбутнім і минулим
Нікола Тесла поправив сніжно-білі манжети, щільніше натягнув рукавички, озирнувся з таємничим виглядом через праве плече, через ліве плече, а відтак жестом престидижитатора вийняв із кишені фрака чорний камінець і поклав його на столі. Це була тунґетитова револьверна куля. Узялося її пальцями. ПРМ48. Тесла зробив другий жест — другий набій стукнув об лабораторну стільницю. ПРМ41.
— Ага! — На обличчя йому насунулася тьмідина, він був задоволений собою. — З днем народження! — підморгнув він. — Я красно попросив Стєпана.
— Я…
— Ні?
— Та справді! Але як ви дізналися?
— Крістіна мені сказала.
Відкашлялося.
— Ну, насправді…
— То скільки ж вам буде?
Порахувалося подумки, віднімаючи дату від дати, як завжди здивований цим простим підрахунком.
— Двадцять чотири.
— А, un Enfant du Siècle! — посміхнувся Тесла.
Затислося набої в руці.
— Але чому вам така думка…
— Ну, як же, ви просили мене про них.
— Просив?
— Позавчора уночі — хіба не пам’ятаєте? Коли ми вже поламали вішаки. Що ви мусите — що? — «Про всяк випадок», от. Але я відчув страх! — Він підняв білий палець. — Я відчув страх!
Він казав правду. Не пам’яталося нічого подібного, адже Нікола швидко заснув із головою на тунґетитовому дзеркалі, як же моглося його тоді про що завгодно попросити? Але тепер він казав правду.
Ну, але тоді безугавно гатив Молот Тьмідини, розбиваючи на друзки кожну проминулу мить, перш ніж вона назавжди замерзла. Отож — просилося Ніколу Теслу про кулі для Ґросмайстера — правда чи брехня?
— Merci, merci beaucoup, mais… мгм, ви думаєте, що я їх потребуватиму?
— Ви ж не позбулися того револьвера.
— Ні. — Поглянувши на двері (робітня була порожньою, усі чекали генерал-губернатора в головних сінях, під глобусом із блискітками й літньою фрескою), вийнялося з-за пояса згорток і розмоталося зброю. Ґросмайстер матово зблиснув веселкою. Зламалося його навпіл і хухнулося у порожні камори. — Ті аґенти охранки, яким ви дали крижану зброю… — вставилося набої у чашечку квітки. — Для людей, особливо в експресі, вона не надто би придалася. Чи ви справді боялися, що самі люті вчинять якийсь захисний рух проти арсеналу Літа?
— А ви такі впевнені, що вони ні на мислення, ні на будь-який захист не здатні?
— Без жартів. Адже ви не для цього замовляли ці револьвери.
— Бо то була експериментальна серія, ще до помп Котарбінського, ще бодай до першої думки про тунґетитори. А що при тому вийшла зброя проти людей, більш потужна, ніж звичайні…
— Тунґетитова куля поціляє у кригу — й що? Ще більше криги. Чому саме на лютих…
— Але ж ви підстрелили одного.
Торкнулося кінчиком пальця до вставленого в револьвер набою.
— Доктор Вольфке поки що цього не вивчав.
— Чого?
— Поведінки високоенерґетичного тунґетиту в рідкому гелії, у крови лютих. Так само, як існують студіні крижліза з цілковитою контртеплоздатною симетрією, — цей замóк, камора, цівка — так і сполуки тунґетиту… Я правий? Нижче нуля за Кельвіном… Може, ви мали такий задум, щоб знищити Шляхи Мамутів?
Струснулося Ґросмайстером назад. Інстинктивно піднялося його на висоту очей, подивилося вздовж зміїного дула. Ріг показував центр таблиці священних геометрій криги.
— А власне, дорогий докторе, ви врешті виміряли оту структурну сталу? Бо я б урешті забув.
Тесла забурчав щось собі під носа іноземною мовою.
— Pardon?
— Відомо, що люди різні! — забуркотів він. — Поміряєш електричний опір на тілах однієї людини й іншої, то у разі відповідної чутливої апаратури завжди отримаєш різні результати. Але характер? Як виміряти характер людини?
— Але ви розумієте, що я мушу мати ці дані, перш ніж поїду до мого батька. — Сховалося Ґросмайстера. — Я промандрую по кризі тисячу верст із помпою Котарбінського, а на місці виявиться, що батько швидше збирає у собі тьмідину, ніж помпа встигає її витягувати, — і що тоді? Ба навіть гірше, якщо це правда, що абааси можуть там далі рости й дозрівати, наприклад, ступивши на шляхи дитиною, то й стала теслектричної ємности характеру…
— Помпа! — підхопився Тесла.
Очевидність прошила тьмідину невидимою блискавкою.
— Маєте її?
— Учора…
— Де?
— Прошу.
Він витягнув з-під стола біля свого пристановища під чорними таблицями дерев’яну скриню, заповнену зверху електричною жорствою, кабелями, лампами, погорілими обмотками; Тесла відкинув усе це, показуючи бляшаний корпус гасової пічечки.
— Усередині?
— Під резервуаром.
— Кабелі…
— На шпулі.
— Коли розгориться…
— Я випробував.
— Ах! Геніально! Ніхто не помітить, температура плюсова.
— І не корба, а…
— Пара.
— Або з батареї тьмідини. Погляньте.
Тупіт численних ніг у коридорі оголосив про прибуття поважних відвідувачів. Тесла ногою засунув скриню під стіл, підвівся на повен зріст, знову поправив манжети. Повернулася думка, що, може, однак краще вислизнути непоміченим і не афішувати отак перед графом Шульцом-Зимовим знайомство з доктором Теслою, котрий врешті-решт є більмом на оці в графа, що б він офіційно не заявляв; не колоти йому цим очі, — але перш ніж щось зробилося згідно з цією думкою, двері відчинилися й увійшов інженер Яґо, похмурий, як грозова хмара, далі старий охранник Стєпан і вже ціла група співробітників Обсерваторії, чиновников, козаків й инородцев у своїх брудних шкурах, а всередині групи крокував Францішек Марковіч Ур’яш у зовсім не парадному мундирі.
— Справа державної ваги, — прошепотів Саша Павліч докторові Теслі. — Граф зайнятий.
Серб почав розстібати смокінґ.
— Я теж зайнятий! — прогарчав він сердито.
Комісар Ур’яш зауважив його понад сивою головою балакучого директора Обсерваторії.
— А, наш чарівник! — вигукнув він і вирвався від нахабної свити. Напружуючись для разюче штучної посмішки — фальшивої посмішки — він енерґійно потрусив праву руку винахідника, що старий Тесла аж сперся на стіл. — Мої буряти питають, чому ваш бубон сьогодні не б’є, — спитав його далі напівсерйозно Францішек Марковіч.
— Вимкнув, — буркнув доктор.
— Але ж ви, мабуть, не покинули досліджень? Губернатор дуже цікавиться вашими досягненнями. — Фальш у голосі, фальш у виразі обличчя, фальш у позі тіла.
З іншого боку, правда була така, що останніми днями Тесла майже цілковито присвятив себе дедалі більш божевільним ідеям федоровцев (уночі вони воскрешали мишей під
