Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Я відправив усіх негрів у розпорядження Джонсона. Зі мною залишився тільки Н'Кора.

Я радів, що все йде гаразд. У думках я вже будував плани нової експедиції в країну динозаврів. Це повинна бути міжнародна експедиція зоологів і палеонтологів, забезпечена вертольотами і моторними човнами…

Чиїсь поспішні кроки перервали мої роздуми. Я підвів очі.

Переді мною стояв Персі. Його права рука була обмотана рушником.

— Я змушений був повернутися, — сказав він. — Мене вкусила змія. Допоможіть мені.

Я швидко підвівся. В цю мить страшенний удар в щелепи збив мене з ніг, і я знепритомнів.

Коли я прийшов до пам'яті, то відчув, що не можу поворухнутися. Я лежав зв'язаний на своєму Ліжку. Персі сидів за столом. Біля пляшки віскі лежав мій пістолет.

Помітивши, що я опритомнів, Персі важко встав і підійшов до мене.

— Професорові краще? А я вже боявся, що удар був занадто сильний.

— Що це все значить? — прошепотів я.

— Я вважав, що ви догадливіші, — Персі тихо засміявся, — Мисливець за динозаврами!..

— Н'Кора, до мене! — крикнув я.

— Не шуміти, — прошипів Персі і засунув мені в рот якусь ганчірку.

Однак чорний воїн почув мій голос і появився біля входу в намет.

Персі щось крикнув Йому місцевою говіркою. Я й не підозрівав, що цей негідник знав мову банту.

Негр дивився здивовано то на Персі, то на мене. Потім він повернувся і вибіг кудись.

Персі не поспішаючи взяв зі столу пістолет і вистрілив. Негр упав у траву.

— Ви самі винні, професоре, — сказав Персі, вириваючи в мене з рота ганчірку. — Його я вбивати не збирався. Втім, добре, що це Довелося зробити з вашіого пістолета.

— Нелюді — вигукнув я. — Чого тобі треба?

— Я заробляю свої п'ятдесят тисяч доларів, — м'яко відповів Персі. — Я міг би просто покінчити з вами. Наприклад, штовхнути в яму до ящера. Непогана думка, правда? — в його очах засвітились червонуваті іскри, — Але я людина гуманна. Я хотів, щоб ви переконались у своїй дурості, містер Турський, перед тим як відправитесь туди, де ми всі будемо…

Я мовчав, шукаючи виходу. В таборі нас тільки двоє. Джонсон за двадцять кілометрів, та й хто знає, чи не була його записка пасткою?.. Невже я приречений?..

— Одначе, ви змінилися на обличчі, професоре, — знову зазвучав вкрадливий голос Персі. — Що ж, справді, на допомогу до вас ніхто не прийде. Ця стара мавпа Джонсон надто дурний?… порядний. Коли я обережно натякнув йому в Бумба… О, як він визвірився на мене… Я ледве заспокоїв його. От Річардс був діловою людиною. Правда, він хотів надто багато.

За вас, професоре, містер Бейз заплатить мені лише п'ятдесят тисяч Доларів, — Персі зітхнув, — і майже сто тисяч чистого прибутну. А цей нахаба Річардс хотів сто тисяч. Хіба чех дорожчий від поляка? Хе, хе! Ви ж і не підозріваєте, як Річардс роздобув знімок ящера… Багато вас було — мисливців за динозаврами!..

— Мені все відомої, — вигукнув я. — Чех убитий Річардсом за кілька метрів звідси. А тебе, бандюго, заарештують в першому ж місті, в якому ти появишся…

Персі нахмурився.

— А ви, справді, пронюхали дещо. Але щодо мене — брехня, Персі Вуфф працює чисто. Містер Бейз знав, кому доручити цю справу. Крім усього, я везучий. Лев полегшив мені роботу. Він тільки поспішив. Якби не лев, Річардс умер би трохи пізніше… Він хотів надто багато. А ви, ви хотіли написати товсту книгу… Хе, хе, з кольоровими ілюстраціями. Між іншим, професоре, ваш підпис під статтею вже вміщено в траурну рамку. Я зробив власноручну приписку. І в конверті, який ви дали Н'Кора, вже лежить мій лист, з просьбою перевести мої п'ятдесят тисяч на банк у Кейптауні.

— Кат, ти убив і Н'Кора!

— Професоре, ви надто поганої думки про мене. Н'Кора зараз, — він глянув на ручний годинник, — Н'Кора вже трясеться на вілісі. Я віддав йому всю кореспонденцію. Це чудовий хлопець. Він здохне, але доставить її в цілості на пошту. А як він любить вас! Він стрибав од радості, коли я сказав, що повертаюсь допомогти вам, а він поїде в Бумба сам…? Квалі вас любить… Але цьому Квалі я відплачу. В Конго не люблять негрів з карабінами. Недовго йому прогулюватись по джунглях…

Персі продовжував патякати.

Раптом я згадав, що в задній кишені штанів у мене лежить складений ніж. Руки мої були скручені за спиною, але пальці залишались вільними. Я почав перебирати ними і дотягнувся до задньої кишені. Зачепивши ніж пальцем, я затиснув його в долоні. Тепер треба було відкрити лезо. Це виявилось нескладним. Персі потягнувся до пляшки і налив віскі.

Я вже не чув, що він бубонів. Думав лише про вірьовку, що стягувала руки. Чи вдасться її перерізати? Нарешті, вона ослабла. Кисті руки були звільнені. Я поворухнув. ліктями і відчув, що руки вільні. Але мої ноги були міцно скручені, і я не міг розраховувати одним стрибком опинитися біля столу, де лежав пістолет. Треба було чекати, щоб Персі відвернувся. Та він обірвав на півслові своє базікання й поспішно ступив до мене.

— Вам, здасться, незручно лежати, професоре, — сказав він і хотів помацати вірьовку.

Тієї ж миті я щосили вдарив його зв'язаними ногами в живіт. Він важко повалився на підлогу. Впав намет і прикрив нас.

Я перерізав вірьовку на ногах і вислизнув з-під брезенту. Але і Персі встиг схопитись на ноги, В руках у нього був пістолет.

— Гад, ось що ти задумав, — прохрипів він. — А я ще хотів позбавити тебе від мук. Ну, тепер, старий дурень, я прострілю тобі ноги і кину живцем твоєму ящеру. Ха-ха-ха! — він підняв пістолет, ступив два кроки 1 прицілився в мене. — Смісться той, хто сміється…

Останнє слово заглушив постріл.