Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
— Такої жінки, як ти, немає. І не буде.
Зезинья дістала з баула одяг, вибрала, що надіти. Щоб торгувати кашасою, вона вбралася по-святковому. Вичепурилась так, ніби приїхала в Ільєус, а не в цю діру.
Коли наплив покупців минув, вони скупалися в річці, поїли в’яленого м’яса та дозрілої анони й пішли по виселку. З халуп визирали дівки, лукаво віталися. На Жаб’ячій Косі їх окликнула Збуй-Вік.
— Подружка, сеу Фадуле? Вітаю, маєте гарний смак. — І звернулась до гості: — Ви — Зезинья, еге ж? А я — Жасинта. Сеу Фадул, коли їздить до вас, залишає мене на хазяйстві.
— Я приїхала попрощатися, їду до Сержипе. Фадул вами не нахвалиться, каже, ви варті десятьох мужчин.
— Це він по своїй доброті.
Велику Пастку вони пройшли з краю в край. Зезинья познайомилась із старим Жерино, Меренсією й Лупісиніо. Кастор її вже знав, і то досить близько, а не тільки з розмов. В армаземі Зезинья підсумувала:
— Велика Пастка така сама вбога, як і моя рідна Бутіа. Тільки Бутіа дедалі занепадає. Якби можна було, я лишилася б з тобою.
Уранці, після безсонної ночі, Фадул галасливо проводжав обозників; Зезинья сиділа за касою. Та ось рушив останній обоз, турок передав ключі й револьвер Збуй-Вік, осідлав двох віслюків і повіз Зезинью аж на станцію в Такарас.
Вони довго їхали мовчки, такі сумні, ніби розлучались навіки. Сідаючи в поїзд, Зезинья ще раз нагадала йому, тицяючи пальцем у груди:
— Не забудь викопати колодязь!
З очей її текли сльози.
— Спасибі за підтримку. — Вона силувано всміхнулась. — І за все-все.
З її грудей вихопилося глухе, скорботне ридання.
Турок дістав з кишені вицвілу вишиту хустину й подав Зезиньї; стоячи у дверях вагона, вона уткнулася в неї обличчям.
Фадул хотів щось сказати і не зміг. Поїзд рушив, застукотів на стиках, і Зезинья замахала розшитим носовичком.
9
Дурваліно працював, як чорний віл, все аж горіло в нього під руками. А що вже чесний, то й не сказати! Якщо й вициганить дещицю грошей на дівок, то таку мізерію, що навіть Фадулові не жалко. Правда, він був страшенний пліткар. Через високий зріст і довгий язик як його тільки не дражнили: Ярмарковий Стовп, Вудлище, Ну-Ну, Ділобулотак, Всезнай. А скільки понавигадували інших, грубіших прізвиськ: Турецький Глист, Вишкребок, Скакелюха.
Усього, що відбувалося по маєтках, бівуаках, хутірцях, слобідках, виселках, розкиданих на диких просторах басейну річки Кобрас, краще за Педро Цигана не знав ніхто. Граючи за мізерний гріш на своїй веселій гармонії, Педро Циган перемірював, мов у чоботах-скороходах, всі шляхи й стежини, розносив від селища до селища останні, найсвіжіші новини: хто вмер і хто народився, яка корчма відкрилася і яка закрилася, розповідав про бійки, чвари, любовні походеньки, бандитські наскоки, захоплення земель, вигублення індіанців, про пущені з молотка садиби й плантації, про кубла повій, таких же мандрьох, як і сам гармоніст. Він нічого не вигадував, лише додавав подіям яскравості, присмачуючи свою розповідь захоплюючими подробицями.
Зате у Великій Пастці пальма першості належала Дурваліно. Він був у курсі будь-якої сутички, сварки серед краль, скандалу між обозниками за грою в ронду, любовних перипетій у коханців — усі таємниці Великої Пастки Дурваліно знав і охоче розповідав. Прізвисько Ділобулотак він заслужив своєю балакучістю — у цьому він скидався на Педро Цигана, а Ну-Ну його прозвали за невситиму цікавість і намагання в усе стромляти свого носа. Він завжди щось винюхував, виловлював чутки про чвари та інтриги — от і ще одне прізвисько: Вудлище.
Завдяки Дурваліно Фадул жив, як у Бога за дверима. Не треба вставати вдосвіта, щоб випровадити обозників, то вже не його клопіт. За прилавком він з’являвся не раніше, ніж скупається в річці й вип’є кави з жабою та рападурою. Отепер, після вітання «Доброго здоров’я, хазяїне» можна й послухати новини, коментарі та прогнози прикажчика: перш ніж піти до вбиральні, річки й вогнища, хлопцеві треба вибалакатись.
— Ви знаєте, що через Діву Факел посварився з Бастіаном да Розою? Це відомо всім.
Фадул це знав; саме Дурваліно звернув його увагу на те, що двоє молодиків упадають коло доньки Амброзіо, женихаються на очах у всіх. Полюбляючи, як уся людність Великої Пастки — постійна й тимчасова — азартну гру, турок з прикажчиком вже побилися об заклад, хто з тих двох візьме гору в цьому турнірі рицарства й ґречності за здобуття цноти кокетливої сержипанки. Що Діва цнотлива, не сумнівався навіть Всезнай зі своїм гострим, зміїним язиком: вона незайманиця, поки Факел чи Бастіан, той чи той, не розів’є їй вінка. Щодо результату герцю громадська думка поділилася; для Дурваліно ж двох поглядів не існувало.
— Невже не ясно, що переможе сеу Бастіан? Це ж просто нахабство думати, що Діва віддасть перевагу цьому опудалові, брудному негритосові (це між нами) над білим, майже арійцем! Факел спіймає облизня, це безперечно.
— Виходить, Факел брудний тому, що він негр? А ти поглянь на себе, тобі теж недалеко до негра. — Дурваліно був ще темніший, ніж його тітка, мулатка барви сухого какао. — Краса чи бридота від кольору шкіри не залежить, красенем може бути й білий, і чорний. — Він стишив голос, ніби говорячи сам до себе. — Зезинья, аби була біла, втратила б на вроді… — На мить він знову побачив її за прилавком, як вона наливає гуртівникам кашаси. І додав, приголомшивши балакучого прикажчика: — Отож я ставлю ті гроші, що ти в мене вкрав, на Факела…
Дурваліно аж похлинувся слиною:
— Я украв?! Ви такого мені не кажіть навіть жартома. Благаю вас! — І знову повернувся до животрепетної теми. — Якщо ви кажете, що переможе Факел, то так тому й бути. Рессу он теж такої думки, вона сохне за ним. Кожному своє… Але побачите, все це добром не скінчиться, буде буча… От побачите!
10
Буча, скандал, колотнеча — чого не трапляється за картами чи при виборі кралі. Здебільшого пуста драчка, не варта й згадки. Ну, заведуться між собою двоє за ставками в ронду або в притулку повії: лаються, плюються, наскакують один на одного, мов два півні, поки третій їх не розборонить. Щоправда, іноді трапляється й щось серйозніше.
Найтрагічніша подія сталася на святого Антоніо, коли Котінья померла на місці, діставши кулю в голову. Хрестів на кладовищі більшало, але тільки під двома лежали жертви насильства: двоє лісорубів порізалися ножами через Себу, дівку нікчемну, справжню ледащицю. Тож через ту
