Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

— Є таки Господь на небесах! — підняв чарку волоцюга.

Збиваючи куряву, пробігла ватага дітлахів, за ними гналася дівка, лаючись на всі заставки: шелихвости, халамидники!

— Хто це? — показавши на неї пальцем, запитав музика.

— Донька Алтамірандо, Сан. Зовсім дурнувата.

13

Базіка язикатий, Дурваліно без угаву торохтів про те, як Факел і Бастіан да Роза зчепляться між собою, у кого з залицяльників більше шансів, робив прогнози і не бився об заклад лише через безгрошів’я. Але всі натяки на те, хто ж поласиться на дешеві принади Сан, не діставали в нього відгуку. Оскільки перший кандидат він сам, краще промовчати.

Але претендентів було ще двоє: сержипанець Авреліо, високий веселий хлопець, що останнім часом бринькав на кавакіньйо, і столярчук Зиньйо, вже тут старожил, чемний і скромний юнак, завжди чистий і охайний. Хто з них стане щасливчиком?

14

Царство Єманжі — океан, солоний запаморочливий вир, розчахнутий навстіж світ: проти моря земля — тільки клаптик. Кастор Абдуїн, тікаючи від свого смертного вироку, сів у сальвадорському порту на вітрильник. Цілу ніч у місячному сяйві він дивився, як рука Жанаїни стирала за ним слід, щоб його не знайшли. У гребенях хвиль розмаяна грива волосся, очі — зронені з неба зірки, і на лоні придонних луків — кортеж потопельників. Це женихи, набрані з-поміж човнярів, рибалок, найодважніших моряків. Вони повкладалися на її шлюбне ложе на морському дні, на землях Айоки. Єманжа — дволика, в неї личко новонародженого і посмертна маска. Кастор вільно плив по водах її могутніх грудей: засудженого на смерть, вона вернула його до життя — мати й дружина.

В Ільєусі батько Аролу показав йому оселю Єманжі на морському лугу — грот під скелями, омитий прибоєм. Він приніс їй у дар слоїк парфумів, брусок мила, голубу хустку.

Владичиці морській, повелительці бур, що їй було робити в цій невеличкій річці з тихими водами? Негр Кастор Абдуїн да Асунсан, син Шанго, з двома пов’язками, однією — Ошали, а другою — Ошоссі, вигравіював нехитрим інструментом на білому металі зображення сирени. Срібне віяло Єманжі і золоте — Ошун, щоправда, не з золота й срібла; перше зроблене з білого металу, друге — з жовтого. Факел хотів зберігати їх серед своїх фетишів у капищі: може, опинившись у кузні, далеко від своїх притулків і водориїв, вона візьме до рук незрівнянне віяло, щоб на радість усім людям запалити в горні світову зорю.

Прийшовши з річки, притоки її царства, Ошун проголосила себе тут володаркою, зайняла гамак, у якому так гарно спиться і мріється. Але Ошун, як запевняють огани, — звабниця і гордійка, свавільниця і вітрогонка. її годі приручити й утримати коханцеві: її любощі бурхливі й короткі. Епіфанія пішла геть, забравши з собою золоте абебе. Горюха провів її за село. А нині пес зустрічав Діву, щойно та з’являлась, ховаючись за деревами. Лащився, махаючи хвостом, і діставав недоїдки, загорнуті у листя маніоки.

Сержипанська Єманжа, хазяйка прибережних пальмових гаїв і білих солеварень. Мати й дружина, Єманжа створена носити й народжувати, вона — символ плодючості й нескінченності роду. Це від неї пішли божества, коли вона спервовіку, на почині світу віддалася Аганжі. Він, Кастор Абдуїн да Асунсан, народився від батьків-рабів і став вільною людиною, без хазяїна й начальника; опікуваний Ошалою, він хотів тепер сина, бодай одинака — товариства Горюхи замало.

Він не зламався навіть тоді, як наймані вбивці розшукували його, щоб пристрелити за наказом сеньйора барона. Страху він не знав і ходив по землі, запальний і рвучкий, як ходить світило по небу. Жінки називали його Кастор Абдуїн, диявол-повелитель.

А тепер, після зустрічі з Дівою, де й дівся той Факел, веселий коваль, майстер на всі руки, улюбленець жінок, негритянок-рабинь і дворянок, невгамовний баламут, покоритель жіночих сердець. Жертва пристріту, нині сам упокорений, цей хвалений чорний принц, цей пригашений факел. Його наврочено — ні колишньої дотепності, ні завзяття.

Острах, полохливість, розгубленість приніс йому вихід Єманжі. Чому йому бракує сміливості піти до неї, взяти за руку й привести лиходійку сюди? Де його дзвінкий сміх, щира мова, чого не сяє його широке обличчя з плескатими ніздрями, з товстими губами, з лукавими очима? Що сталося негрові Кастору Абдуїну да Асунсану, одурманеному напустом, кинутим до ніг білої? Білої? Вона довговолоса, шкіра в неї бліда; в Санто-Амаро її вважали б за білу мулатку.

Ні, ця млявість, ця слабість, ця розбитість не можуть далі тривати. Треба принести жертву Омолу, прозваному Обалуайє, батькові пристріту й чорної віспи, переміжної лихоманки і всякої вогневиці, щоб повернув йому здоров’я й силу. Треба підгодувати богів, його святих заступників, Шанго, його батька, Ошоссі та Ошалу. Щоб зцілитися від напусту, пристріту, прозору.

Бастіан да Роза зводив борошняний дім, цілий день крутився коло Діви. Подейкували, що став своїм у сім’ї, запобігає перед її батьками, подружився з Жоанзе, Агналдо й Авреліо, вони разом ходили до Фадулового шинку. Суперництво жорстоке, суперечка непримиренна — Факел чув про ставки й прогнози. Та тільки, в своїй гордині, не бажав змагатися, хитрувати, влещувати батька й матір. Він хотів її, так, хотів назавжди. Але тільки якщо прийде сама, якщо їй звелить серце. Він не благатиме божків, щоб навіяли їй любов до нього, щоб вона віддалася йому через ворожбу. Це справа його самого, Кастора Абдуїна.

На абебе висявала Єманжа: хвіст у сирени нагадував стегна сержипанки.

15

Факел обслужив обозників, і вночі подався на Ослячий шлях будити птахолова Додо Зануду — сам він не впорається. Похід у ліс відкривав Горюха; Дамка залишилася в кузні, бо збиралася щенитися вдруге.

Ще й на світ не благословлялося, коли Факел і Додо звалили у домі в негра мисливські трофеї: велика й жирна пака кілограмів на десять, два кутіа і одна тейю, впольовані, коли шукали прісноводну черепаху для Шанго. Принесли півдюжини морських равликів-карамужо та ігбін, ласощі для Ошали. Додо Зануда пішов підібрати птахів: на гілках дерев він понаставляв сильця, якщо прогавиш, Еду й Нандо поцуплять усю дичину.

Поки Факел ходив до лісу, Рессу, іїя Бассе, куховарка ориша, взялася готувати: поставила в череп’яних горщиках варити ямс і кукурудзяні качани, порізала стручки кіабо; на вогні, на залізній тринозі, смажилася кукурудза.

Зваливши здобич на землю, негр перейшов річку і подався на плантацію Алтамірандо: приготувати улюблену страву Омолу не можна без свині. Сертанець ще тільки продер очі і був здивований: Факел уполював пекарі, кайтіту, дикобразів, а просить