Діаболік - С. Дж. Кінкейд

План здавався надійним, і не лише через відсутність ризику, що Тайрус одружиться на Елантрі. Я знала, що Сигна була значно небезпечнішим противником. Залишати її в живих було ризиковано.

Наразі ми збиралися виконати бажання Сигни. Сьогодні Тайрус публічно відмовиться від мене і обере Елантру як свою партнерку.

Судно Вельмишановної Пані Сигни — «Гера» — було не настільки претензійним, як «Валор Новус», або «Олександрія» Тайруса. Збоку воно виглядало доволі потворно: здавалося, ніби корабель побудовано навколо розбитого астероїда. Проте, коли ми із Тайрусом увійшли до великої прийомної зали Сигни, я зрозуміла, що всередині все влаштовано зовсім по-іншому.

Вгорі й навколо нас було видно грубу природну особливість внутрішньої структури астероїда: гострі сталагміти, блискучі кристали й вени паладію, що вигадливо звивалися і підсвічувалися, а поміж ними розміщувалися кристалічні вікна — частину з них створила природа, інші були вирізані за наказом Сигни.

— П’ятдесят років роботи, — зауважив Тайрус. — «Гера» — бабусина гордість. Це справжній витвір мистецтва.

— Я бачу, — колись Мати-Засновниця сказала мені, що я не розумію цінності роботи майстрів, але за останні тижні, поміж усього іншого, я навчилася цінувати красу. Озираючись навколо, я зрозуміла, чому це місце безцінне. Цей корабель побудований з любов’ю й самовідданістю, і кількість зусиль і амбіцій, вкладений для створення цього шедевру, справді вражає.

— Ти готова до того, що має статися? — запитав він, пильно вдивляючись у моє обличчя.

— Звичайно.

Він нахилився, його подих лоскотав вухо, а голос звучав настільки тихо, що слів було майже не чутно.

— Пам’ятай, ніщо зі сказаного не є правдою.

Я посміхнулася. Це була невимушена посмішка.

— Я знаю, Тайрусе. Будь жорстоким. Усередині я сміятимуся.

Він усміхнувся.

— Я буду жахливим.

— І, Тайрусе, дякую тобі, що не видав моєї таємниці, — а потім додала, уточнюючи: — Про неї.

Його щелепа напружилася. На обличчі промайнула тінь.

— Немезідо, я знаю, що ви з нею пов’язані. Я знаю, що через це вона дуже важлива для тебе, — він рушив уперед, а потім раптом повернувся до мене, ніби відволікся від наміченої цілі. — Вона — причина, з якої ти планувала повернутися до фортеці Імпірінс, чи не так?

— Звичайно.

— І ти приховувала від мене, що вона жива, аби захистити її. Я це розумію. — він зазирнув мені у вічі. — Немезідо, чи можливо розірвати зв’язок Діаболіка з його господарем?

— Розірвати? — різко перепитала я. — Навіщо це мені?

— Для того, щоб звільнитися від неї, звісно.

— Я не бранець Донії, Тайрусе. Я люблю її. Я любитиму її, навіть якщо моя прив’язаність до неї розірветься.

— Я це розумію, але Немезідо... — він взяв мене за руки і притягнув дуже близько до себе. — Я знаю, як ти висловлюєш свою любов. Я пам’ятаю, як у декомпресійній кімнаті ти пожертвувала своїм життям заради мене, — його руки стиснули мої долоні. — І якщо Вельмишановне Панство дізнається про твій обман, я знаю, як ти виразиш свою любов: ти поставиш її життя вище за своє. Але я так не вчиню.

— До цього не дійде, — я не могла гарантувати цього, але така відповідь здавалося найкращою.

Він зітхнув.

— Ти залишиш мене? Якщо вона схоче, щоб ти пішла?

— Тайрусе, я...

— Знаю, зараз не час, — він слабко посміхнувся. — Але пам’ятай: я — егоїст. Коли прийде той день, я не віддам тебе їй тільки тому, що в неї є хімічна перевага наді мною... Домітріани не вміють ділитися.

І він повів мене далі, не сказавши більше ні слова. Ідучи, я розмірковуючи над його словами. Зараз Тайрус і Сайдонія були моїм Всесвітом, магнітними полюсами, що притягували мене. Я не знала, що робитиму, якщо вони потягнуть мене в протилежні напрямки.

Ми зайшли до великої приймальної зали Гери: дивовижної, сяючої бальної зали з полірованими стінами із дорогоцінних каменів. Мене охопила безіменна напруга, коли я згадала, для чого ми тут. В одній зі стін було вікно, зроблене з матеріалу, який нагадував крижаний візерунок. Ми стали біля того вікна.

Святкування було організовано, щоб висловити подяку божественному Космосу за чудесний порятунок Тайруса від «шаленого» випадку з несправною ракетою, яка мало його не вбила. Пізніше прийде Імператор, щоб подякувати за спасіння свого Спадкоємця, хоча тільки дурень повірить, що за цим стоїть не він.

Однак насправді свято було організовано для того, аби Тайрус повідомив, що віднині я більше не дама його серця, і продемонстрував покірність волі Вельмишановної Пані Сигни, оголосивши про свою симпатію до Елантри — нареченої, яку вибрала для нього бабуся.

Тайрус стиснув мою руку один раз, коли Сигна сіла на трон, який височів над залою. Це був її корабель, тому вона могла собі це дозволити. Вона подивилася на натовп, що заповнив її блискуче астероїдне судно. Я була вражена, наскільки точно Тайрус охарактеризував Сигну — з усіх членів їхньої родини вона найбільше підходила на роль правителя. Хоча на спинці її крісла виднілася