💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
до непевности, ми частіше судимо за зовнішнім виглядом матерії. А тут…

— Вони — заморозницька нація. Це ви кажете?

Сілося, закурилося цигарку. Пан Хрущинський подякував, долив собі тільки полинівки. Глянулося на годинник.

— Ви маєте тепер із ними якісь контакти?

Він насупився.

— Ви думаєте поговорити з японцями?

— Звідки ви можете знати, чого від мене хоче Пілсудський?

Він ударив відкритою долонею по стільниці.

— Заради Бога, не торгуйтеся з ним ні про що!

— Пане Ізидоре… — пом’якшилося тон до м’якої переконливости. — Я мушу знайти батька. Якщо Пілсудський справді послав його в Кригу… кого мені спитати, як не його?

Хрущинський відвів погляд. Тремтяча тінь від гасової лампи, змішана з потьмітом лютовця, огортала шляхетний профіль торгівця спиртом; хвиля туди, хвиля сюди, раз він здавався розгніваним, а вже за секунду — засмученим.

— Кажуть… Не так пішло, як він хотів. Розійшлася новина, що до Іркутська прибув Син Мороза, а незабаром — що Зюк приїхав сюди спеціально з Харбіна. Мабуть, хоче з вами побачитися. — Він щось довго мовчки обмірковував. Урешті: — Маю переказати гасло?

Поволі чавлячи цигарку в попільничці, кивнулося головою.

Підвівшись для прощання, витяглося пулярес.

— Десять рублей тридцять копеек.

Пан Хрущинський зробив ображену міну й рішучим рухом втиснув дві пляшки сажаевки, відштовхуючи руку з банкнотою.

Відступилося на крок, знову відрахувалося усю належну готівку, навіть дрібні монети й поклалося деньги на стояку.

— Ну так, — пробурмотів пан Ізидор. — Ну так.

На Туманному проспекті була ще відчинена книгарня й букіністична крамниця, зазирнулося туди, перебігши поквапом вулицю на морозі, проте вони не мали жодних брошур фёдоровцев. Коли їхалося уже на Цветистую, зауважилося крізь веселки мороскляних окулярів вивіску єврейської тютюнової крамниці; затрималося сани. Прикажчик-юдей вказав на стосик біля слоїків із цукром. Там лежало три числа бюлетеня під назвою «Воскресение». На обкладинці останнього було уміщено ґравюру із зображенням сцени, запозиченої, мабуть, із ілюстрацій до фантазій Верна: якісь гігантські машини сягали залізними раменами углиб криги, піднімаючи у світлі спадаючих згори снопів променів людські рештки, десятки, сотні трупів. Брошури, як повідомлялося одразу під заголовком, видавало Іркутське Братство Боротьби з Апокаліпсисом. Узялося по одному примірнику, придбавши принагідно коробочку паперових гільз для цигарок із тунґетитовим фільтром.

На Цветистой китайський майстер ножиць і голки взяв уже в оборот пана Веліцького, із дальших кімнат долинало його порикування й басовите гарчання, й щебет китайца. Пані Галіна й панна Марта розклали у вітальні зразки коштовних матеріалів; вони одразу ж змусили висловитися з приводу того чи того кольору, того чи того крою із журналу. Ледве ся вдалося вислизнути до спальні, роздягнутися і сховати папери з таблицями результатів крижлізних експериментів, металеві пластини, дві пляшки сажаевки й брошури фёдоровцев.

Коли старий китаєць вимахував метром навколо тіла й колов твердими пальцями під сорочкою, пан Войслав, відсапавшись після власних мученицьких випробувань, запалив люльку й раптом тиць-гриць випалив:

— А Модест Павловіч каже, що запрошення для вас — це робота Побєдоносцева.

— Побєдоносцева? Я думав, що між ними кепські стосунки. Чому б Шульц мав запрошувати когось на заручини дочки для приємности свого ворога?

— Еее-там, ворога; обидва мають заморозницькі інтереси. — Пан Веліцький посміхнувся крізь хмару тютюнового диму; потім змахнув рукою із люлькою і діамантом і, чари-мари, посмішка зникла. — Модест Павловіч каже, що ви тепер політичний гравець; що ви фіґура спірна й радикал. Кого я під своїм дахом тримаю!

— Сина Мороза, а ви не знали?

Це зазвучало жорсткіше, ніж замірялося. Він же, врешті-решт, пожартував. (Пожартував?) Ах, придався би тепер потужний удар крижаної тьмідини… Долоні під рукавичками жахливо пекли, але кравець велів акуратно підняти руки, стоялося як дурень, не дуже навіть моглося відповісти Веліцькому розуміючою посмішкою. Це тільки-но другий день — а якщо й справді так замерзне…

Урешті вилаялося китайца й замкнулося у своєму покої. За вікнами тільки монументальна темрява й імла в темряві, розмальована веселками від ліхтаря, а тут — людина й людські думки. Це пора, коли найменша річ збуджує ірраціональну досаду, світ шкрябає почуття, наче кістяний шкребок, важко знайти заняття для тіла й розуму, піднімається й опускається предмети, навіть на них не дивлячись, обтирається об стіни й меблі, мов збуджений кіт, тупцяється у замкнутому просторі. Пора дня, пора ночі, коли ще втома не схиляє до сну, проте вже нічого не муситься робити, не муситься навіть удавати, що щось робиться, будучи видаленим із-поміж людей. Нічого не потрібно; все можливо. Що робити, що робити? Долоні стискаються і розтискаються, здряпалося б усе тіло, обчухалося догола. Мужики тоді напиваються, чи баб лупцюють, або якісь великі дурниці життєві вчиняють. Жінки хати прибирають (або напиваються). Сховалося пляшки сажаевки високо в комоді. Поставивши лампу на нічній шафці й лягши на постіль, відкрилося «Воскресение». Юрми воскреслих марширували Фабрикою Безсмертя, алеєю під фантастичними машинами, на троні-пульті яких сиділа висока постать, на цій чорно-білій ґравюрі, в гасовому світлі — загалом схожа на доктора Теслу. Головним редактором «Воскресения» був Едмунд Ґеронтьєвіч Хавров. На кожній сторінці з примарно-ідилічних смужок унизу сторінки тут із трупних черепів росли квітки. «Воскреснемо! Воскресимо!» От, лектура під подушку.

Отой Ніколай Фйодоров був одержимий ідеєю, але не так, як людина Заходу буває одержима ідеєю: збереться з духом, кинеться щосили до діла, й або річ задуману осягне (із великим тріском), або зазнає поразки (із таким самим тріском), а відтак повернеться до життя. Ідея Фйодорова прийшла, як усі ідеї російські приходять: тишком-нишком, із глибини черепа, спершу до душі, потім до розуму промовляючи, із такою силою, із такою упевненістю у слушності й істині, що не було Фйодорову до чого від життя відволікатися, адже ідея ураз закрила собою все те життя, увесь світ, усю Історію, і самого мізерного Фйодорова теж. Так само, як автори найдавніших літописів, хронікери імлистого правіку Руси, спільними зусиллями творили на самоті аж до самої смерти видатні праці, так і Фйодоров, поглинутий ідеєю, зовсім не думав оголосити про це людям; коли щось й оприлюднив за життя, то під псевдонімом. Проте, він не існував у відриві від ідеї; ідея промовляла через нього. Він жив у аскезі майже чернечим життям, себто, самотньо, в бідності, серед книжок. За походженням байстрюк князя Ґаґаріна, службовець найнижчого ранґу із жалуванням у сімнадцять рублів, він усе своє життя провів у бібліотеці Рум’янцевського музею і Московському архіві Міністерства Закордонних Справ. А прожив Фйодоров сімдесят чотири роки — за той

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: