Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Розмова в кабінеті затяглася не на одну годину. І маю визнати, ідея Сенда виявилася дуже дієвою. На пару з Даміаном вони змогли вивудити з мене таку інформацію, яку б я точно нізащо не змогла розповісти вголос. Найбільше це було схоже на дитячу гру «Холодно-гаряче», коли по моїй реакції ці двоє хитрих, проникливих, пильних хижаків примудрялися зрозуміти, чи вірні їхні припущення. І до того моменту, як вони закінчили зі своїм оригінальним допитом, я вже почувалася вичавленою, як заморський лимон.

Однак, коли Сенд запропонував мені піти відпочити і причепуритися для обряду, поки вони з кузеном обговорять план своїх дій, щиро обурилася і спробувала заперечити. Безрезультатно. Мої почуття припинили щадити і прямо заявили, що мені краще не чути нічого зайвого. Про всяк випадок.

Довелося погодитись. Коли справа стосується Ляльковода, ніякі перестороги не бувають зайвими.

− У гостьовій кімнаті, яку ти займала раніше, на тебе чекає невеликий сюрприз, − наостанок приголомшив мене мій герцог, коли я вже потяглася до дверей.

Дивуючись, що це за сюрприз такий, я залишила чоловіків одних і вирушила до кімнати, в якій колись вперше прокинулася в цьому будинку.

Причепуритися, маючи лише одяг з плеча майбутнього пасинка, звісно складно. Але можна хоча б прийняти ванну, причесатися і переодягнутися в чисте.

Якщо завтра буду жива і вільна, насамперед вирушу за своїми нечисленними речами, що зберігаються в моїй маленькій непоказній столичній квартирці. А може, й нові куплю. Мандрувати мені більше не доведеться... якщо все закінчиться добре.

Дідько. Не можна так. Треба вірити! Як би не було страшно. Інакше... Я не маю права своєю зневірою закликати невдачу.

Повертаючи ручку, штовхаю дверну стулку, заходжу до затишної спальні. І практично відразу бачу те, на що натякав Сенд.

Серце пропускає удар.

Він… подумав навіть про це. І у своїй манері просто взяв та вирішив проблему. Яким богам мені дякувати за цього чоловіка?

На ліжку лежить сукня. Ніжно-блакитний оксамит притягує погляд м'якими переливами. Біле хутро вишуканої горжетки так і манить доторкнутися пальцями. Дорогоцінні застібки та ґудзики мерехтять у золотистому світлі сонячних променів. Мереживна накидка на волосся сніжним морозом струмує на темному покривалі. Поруч ще якісь коробки.

Проковтнувши давку грудку, що підступила до горла, я повільно підходжу ближче, милуючись цією красою.

Позаду лунає тихий стукіт.

− Доброго ранку, лаері, − чую я голос Сари. – Тана Родіка сказала, що вам знадобиться моя допомога. Наповнити вам ванну?

− Наповни, − погоджуюсь, все ще намагаючись впоратися зі своїми емоціями. Не знаю навіть чому мене так зворушив цей сюрприз від майбутнього чоловіка.

Адже мені доводилося часом носити не менш розкішні вбрання. Але справа зовсім не в сукні. Справа… у турботі. Я звикла дбати про інших. І зовсім відвикла від того, щоб дбали про мене.

І зараз абсолютно обеззброєна моїм герцогом.

Прийнявши ванну, я дозволяю Сарі красиво укласти моє волосся і допомогти одягнутися. У інших ошатних коробках ми знаходимо також вишукану білизну. І ще пару елегантних замшевих синіх черевичків, розшитих сріблом і оздоблених білим хутром. І вся ця пишнота повністю підходить мені за розміром.

− Ви така гарна, лаері, − із захопленням видихає покоївка, закріплюючи накидку в моєму волоссі і відступаючи вбік. – Хазяїн очей не зможе відірвати.

− Думаю, так, не зможе, − посміхаюся, із задоволенням розглядаючи себе у дзеркалі. Це вбрання справді дуже мені пасує і підкреслює всі мої переваги. Навіть мої зелені очі без жодних ілюзій набувають блакитного відтінку.

І ще ніколи думка про мою жіночу привабливість не була мені настільки приємна. Бо подобатися Сендоа мені дуже... подобається. Подобається бути бажаною та привабливою для нього. Тільки для нього.

І дуже скоро я пов'яжу себе з цим чоловіком узами офіційних заручин, обіцяючи йому себе назавжди. Добровільно. Подумати тільки.

Зробивши глибокий вдих, відводжу погляд від свого зображення і рішуче прямую до дверей.

Цікаво, Сенд все ще у своєму кабінеті?

Ні, не в кабінеті.

Стоїть у вестибюлі разом із Даміаном та Мікелем. Судячи з усього, чекає на мене. Теж причепурився. І варто мені з'явитися на верхній сходинці, одразу підіймає голову і знаходить мене очима. Завмирає, замовкнувши. Я навіть звідси бачу, як темніє його погляд, відчуваю його пильну увагу, майже як матеріальний дотик. І дозволяю собі завмерти на кілька секунд, насолоджуючись його неприхованим захопленням.

А тоді беруся неквапливо граційно спускатися.

Сенд, наче заворожений, іде мені назустріч.

− Моя прекрасна чарівниця, − посміхається якоюсь шаленою і дуже власницькою посмішкою, як тільки я спираюся на простягнуту мені руку. – Чи готова ти стати моєю офіційно?

− Готова, мій чарівний самітнику.

Рука об руку ми прямуємо до одного з двох малих залів, де вже зібралися майже всі слуги герцога. Даміан з Мікелем йдуть за нами і стають у першому ряду. Майбутній пасинок навіть підморгує мені, коли наші погляди на мить зустрічаються.

Бракує тільки Бріенн. І відсутність сестри гострими шипами ранить моє серце, гіркотою домішуючись до моїх емоцій. Не дозволяючи забути, що головна битва за нашу з нею свободу ще попереду.

Сенд виводить мене вперед. І я з деяким подивом помічаю, що тут уже стоїть висока підставка з чимось покатим і округлим, накритим оксамитовим синім покривалом.

− Дякую, що зібралися, − з усмішкою звертається герцог до своїх домашніх та єдиного гостя. – Я запросив вас усіх сюди, щоб ви стали свідками важливої події у моєму житті. Тут і зараз при всіх свідках, я герцог Сендоа Фітцджеральд Арджан, хочу офіційно просити руки у жінки, яку обрав серцем і розумом.

Повернувшись до мене, він урочисто опускається на одне коліно. Немов лицар перед королевою. Пропалює полум’яним поглядом.

− Міріам, чи станеш ти моєю дружиною?

− Стану, − вимовляю, трохи приголомшена тим, що відбувається.