Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

− Міри, підійди до мене, − вимагає.

− Навіщо це? − фиркаю з легким подивом. Але все-таки встаю з крісла й підходжу до герцога.

− Так треба, − кидає він і, схопивши мене за руку, притягує до себе. А потім раптово і зовсім садовить до себе на коліна, обіймаючи та притискаючи до грудей.

Не думала, що мене може збентежити подібна відверта демонстрація стосунків. Але чомусь бентежить. У присутності Даміана мені дуже ніяково ось так от сидіти на руках у свого нареченого.

− Послухай, зі мною вже все гаразд. Не треба… – бурмочу.

− Тс-с-с. Треба, повір. Я хочу поставити тобі кілька запитань. Про Ляльковода і його вимоги.

− Ти ж знаєш, що я не зможу відповісти. Він відчує. Це ризик для Бріенн.

− Знаю. Але ми спробуємо. Іноді мовчання теж багато каже. Особливо, якщо питання ставити правильні. Давай домовимося. Ти не говоритимеш того, що не можеш сказати. Але й не ховатимеш своїх емоцій, не стримуватимеш реакції свого тіла. Відпусти себе повністю. А я намагатимусь зрозуміти все, що нас цікавить.

Це… несподівана пропозиція. І в ній є сенс. За умови, що він справді зможе зчитати те, що я не зможу сказати вголос.

− Думаєш, що настільки добре мене знаєш? − усміхаюся куточком губ.

− От і перевіримо, − на губах Сенда з'являється хитра посмішка. – Що ж, почнімо. Спершу з'ясуймо, де саме тобі призначили зустріч…